EN
Schedule: Mon-Fri 9 am-6 pm

Rafting on the Cheremosh River: Carpathian rodeo

Price: 94 $
Duration: 3 days
Order tour
banner picture
Rafting on the Cheremosh River: Carpathian rodeo

Carpathian rodeo is an outdoor activity with a white-water rafting on the Cheremosh River. Three days at our rafting camp make you master the wisdom of rafting and without fear you will be able to overcome rapids (class II and III of International Scale of River Difficulty): Dzembronya, Old Man’s Elbow, White Mare, Huchok, Huk. Also, after the rafting you will be able to stretch your legs and walk up to the Pip Ivan Mount, with its fine view of Chornohora Range.

Include in the price
Price not includes
Time and meeting place for the tour

the meeting for the transfer to the rafting-camp "Rada Daraba" takes place at the railway station in Ivano-Frankivsk at 6 am, or in Vorokhta at 8 am. How to get to the tour?

Day 1. Rafting on the Black Cheremosh

  • transfer to the rafting-camp "Rada Daraba", which is located in Krasnyk village 
  • accommodation in the hostel "Rada daraba"
  • safety briefing, acquaintance with equipment
  • breakfast
  • transfer to the starting rafting point in Dzembronya Village
  • rafting route: Dzembronya – Krasnyk, including the main rapids of the Black Cheremosh (Dzembronya, Old Man's Elbow, White Mare, Huchok, Huk)
  • lunch
  • one more rafting to Krasnyk village on the same stretch of the Black Cheremosh river
  • dinner

Day 2. Trekking to Pip Ivan Mount

  • breakfast
  • transfer to Pip Ivan Mount
  • trekking to Pip Ivan Mount (2028 m): visiting old Polish observatory; you can enjoy a beautiful scenery of the whole Chornohora range including the highest peaks of Ukraine (Hoverla, 2061 m; Brebeneskul, 2035 m; Petros, 2020 m), and also Romanian Carpathians; (8-10 hours) 
  • lunch-snack in the mountains
  • returning to the camp
  • dinner
breakfast
trekking to Mount Pip Ivan (2028 m): visiting old Polish observatory; you can enjoy a beautiful scenery of the whole Chornohora range including the highest peaks of Ukraine (Hoverla, 2061 m; Brebeneskul, 2035 m; Petros, 2020 m), and also Romanian Carpathians; (8-10 hours) 
lunch-snack in the mountains
returning to the camp
dinner

 

Day 3. Rafting on the Black Cheremosh

  • breakfast
  • rafting route: Dzembronya - Krasnyk, including the main rapids of the Black Cheremosh (Dzembronya, Old Man’s Elbow, White Mare, Huchok, Huk)
  • lunch
  • ending of the tour.

Time and place of ending the tour

transfer from the rafting camp departs at 2-3 p.m. Train tickets should be taken from Vorokhta after 4 p.m., from Ivano-Frankivsk after 6 p.m. How to get back home?

Clothing and footwear:
  1. Slippers for the house
  2. Sport wear
  3. Sneakers, socks
  4. Underwear
  5. Shorts / thin pants
  6. Mike / T-shirt / Shirt with short sleeves / Beach hose
  7. Sandals with heel mount
  8. Cap / panama
  9. Swimsuit / swimwear
  10. Windbreaker
  11. Hygiene products: toothbrush, paste, towel
  12. Camera
  13. Spare shoes (sandals)
Additional:
  1. Neoprene gloves
  2. Neoprene socks
  3. Wetsuit
Рівень води та погода

Перші сплави у Карпатах стартують в кінці березня, на початку квітня.

В залежності від сезону погода буде дуже різною. У квітні ще холодно, регулярно бувають заморозки, може падати дощ із снігом.


Весна

На травневі свята, погода може коливатися від  теплої до заморозків. З собою потрібно мати весь перелік особистого спорядження, зазначений у рекомендованому списку речей – від шортів до теплих куртки і штанів.

Найвища вода на Черемоші за спостереженнями Турклубу  тримається з середини квітня до початку травня.

Ви не боїтесь холоду і хочете бурхливої води та екстремального рафтингу?

Приїжджайте 15-30 квітня.

В кінці травня, на початку червня часто бувають дощі, що швидко піднімають рівень води в річках Карпат.

Далі поступово спадає до червня.

 

Літо

Літо у Карпатах тепле. Ночі бувають холодні, незважаючи на спеку вдень. Беремо з собою легкий літній одяг, теплий/флісовий светр, штани, куртку.

Температура води в річці протягом року змінюється від 5-10 градусів навесні, до теплішої влітку. Якщо просто: весною можеш тільки забігти і вибігти, а літом можеш трошки пропливти. 

Влітку зазвичай спостерігається низький рівень води. Після тривалих дощів вода може сильно піднятись, але вона досить швидко повертається до звичного рівня.
Літні сплави безпечні та менш екстремальні. Проте в нас є байдарки і каяки, на яких течія і пороги відчуваються яскравіше. 

Традиційно найнижчий рівень води в серпні.
Дощовий прогноз погоди не завжди означає, що рівень води у річці  зросте. Дощі можуть падати за межами басейну річки, або після посухи багато води затримується в ґрунті.

 

Сезон закривається на початку жовтня.

Фізична підготовка та безпека

Без попереднього досвіду сплавів на Черемоші можна безпечно сплавлятися, якщо немає несумісних з активним відпочинком хвороб і ви можете легко пробігти 100 метрів.

По середній та високій воді сплавляємо – на рафті, по малій - на байдарці.

Для сплавів по високій воді, на малих човнах чи на більш складних річках, потрібно мати досвід сплаву по Чорному Черемоші.

На кожному рафті є інструктор, який керує судном та слідкує за  безпекою сплаву.

Всі учасники рафтингу повинні дотримуватись техніки безпеки.

Правила, інструктори розповідають перед першим сплавом.

Капітан кожного судна  детально пояснить як гребти, проходити перешкоди, проходити поріг самосплавом, як врятувати людину що випала із човна і що робити, якщо у воді опинетеся ви.

Під час сплаву потрібно чітко виконувати всі команди та рекомендації капітана човна та дбати про власну безпеку.

Слідкуйте, щоб рятувальний жилет був добре припасований, каска – підібрана по розміру та застібнута.

Подорож з дитиною та домашніми тваринами

Рафтинг доступний для дітей віком від 14 років, за присутності батьків та з дозволу інструктора. Остаточне рішення про учать дитини у сплаві приймає інструктор.

Якщо дитина надто мала для свого віку, інструктор може на місці заборонити сплав дитині. Це як правило трапляється коли: високий рівень води загрожує оверкілем, батьки чи дитина фізично чи морально не готові до сплаву.

Ми розуміємо ваше бажання відпочивати з дітьми, але досвід і здоровий глузд підказує, що інколи краще залишитись в таборі чи покататись в бусі з фотоапаратом. Фанатам екстріму з дітьми можемо запропонувати підбірку історій нещасних випадків на рафтингу з дітьми,переважно з Туреччини.

 

Участь в турі з тваринами можлива тільки за умови, що тварина не заважатиме іншим учасникам туру, інструкторам, і не буде створювати перешкод для проведення туру. Ви несете повну відповідальність за поведінку тварини. Якщо через тварину власник змушений відмовитися від частини програми туру, вартість невикористаних елементів не відшкодовується.

Особливості харчування

В  хостелі "Рада Дараба" є обладнана кухня та їдальня на 20 осіб.
Для кожному прийому їжі готуємо: супи, м'ясо з гарніром, салати зі свіжих/консервованих та солених овочів, фрукти відповідно до сезону, печиво та пироги.

Є два види меню: "Смачно"- гарніри з м'ясом, салати та овочі, супи та гарячі напої з солодощами та "Ще смачніше"- вареники, грибна юшка, налисники з сиром, відбивна, картопля з курячим стегном, плов.

Якщо ви маєте особливості харчування потрібно заздалегідь попередити менеджера з прийому замовлень та кухаря на турі. Ми можемо подати вам страву без вказаного інгридіента або приготувати щось з  вегетаріанських страв. Особливі продукти з вашого раціону рекомендуємо взяти з собою самостійно.

Туристичний сніданок можна замінити на легкий.

avatar
May 2016

 

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.
На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.
Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"
Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.
Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!
По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.
Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".
Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.
А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.
Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.
А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.
Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!

avatar
новий
April 2012

А почалося все ще восени 2011р., Коли наші друзі, а так само соратники по вилазкам і покатушкам, Женя і Оля (в особливості Ольга - яка вже неодноразово бувала на Рафтинг та сплави з цим Турклубом) почали активно агітувати нас на участь у весняному рафтинзі на Чорному Черемоші. Син і дружина мої відразу ж погодилися і з криками "Урра, рафтинг" взялися обробляти мене на предмет участі в ентом заході. Відрадити мотивуванням "Пропадетеутонитезаболеетеивообщеэтополныйпипец" мені їх не вдалося - а відпускати самих їх і в думках не було. Змирившись з такою ось перспективою "Травневе святий" і сплативши зі знижкою тур, з тривогою став чекати кінця квітня. Smile)

avatar
Катя
April 2012

 

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.
На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.
Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"
Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.
Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!
По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.
Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".
Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.
А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.
Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.
А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.
Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!