9.09 дев’ятеро турклубівців піднялися на найвищу вершину Європи – г. Ельбрус, 5642 м.
Шлях до вершини був довгим і не легким. Адже перед Ельбрусом ще було 130 км переходів гірськими хребтами і перевалами Кавказу.
12 учасників мандрівки (з них 2 дівчат) стартували 28.08 в гірському поселенні Верхній Баксан і подолавши 5 високогірних перевали та пересікши 4 льодовика, 6 вересня вийшли до «Притулку 11» - стартової точки для штурму вершини.
За час мандрівки було багато пригод, вражень і несподіванок – 30-ти кілограмові наплічники на старті, піт, що заливає очі, печери і нарзанові джерела в долині ріки Киртик, купання в гірських потоках, симптоми гірської хвороби у учасників, навісна переправа через бурхливу Каракаясу, родонові ванни Джилису, водоспад Султан, кавказька кухня, льодове плато Джиакугенкез, суворе високогірне озеро Силтранкьоль, мальовнича долина ріки Ірік, стрімкі розриви і тріщини льодовиків – мов лабіринт, камнепади на перевалі Терскол, рух величезними кам’яними полями, відлуння війни на льодовику Терскол, траверси, рух в зв’язках і по перилах, спуски, страховка і самостраховка, закручування льодобурів і розставляння наметів, чищення грибів і драяння казанів, закручування шурупів в підошву і розписування "пульки" на стоянках, збирання ягід і розпалювання вогнища, втома і солодкий сон або ж безсоння – через висотну ночівлю, смачний борщ, чи підгоріла манка, усмішки сонця і стусани від вітровія, а навколо гори, гори і більше нічого до самого горизонта.
Так, все це було, і все це було мов етап підготовки до найголовнішого, до найважчого, до найхолоднішого і до найвисокогірнішого – до сходження на Ельбрус.
