Хто врятує Білого Слона?

Піп Іван, Чорна Гора, Попіван. Напевно, немає в Карпатах цікавішої, загадковішої, знанішої за кордоном, і водночас найбільш віддаленої від автошляхів гори. Її висота 2028 метрів над рівнем моря. Це третя за висотою вершина України, яка поступається тільки Говерлі (2061 метрів) і ще одній горі Чорногірського хребта зі своєрідною румунською назвою Бребенескул (2036 метрів). Споруда старої польської метеорологічної обсерваторії, що розташована на Чорній Горі, десятки років приваблює туристів.

Щодо назви

Є версія, що назва Піп Іван, яка вказана на більшості офіційних карт, - неправильна. Вона з'явилася після приходу на Західну Україну радянської влади. Мовляв, колись у цих місцях жив священик Іван, який на свято Івана Купала очолював походи місцевих жителів на гору для збору цілющого гірського зілля. Ще говорять, наче сама гора нагадує попа в рясі. Однак давня і тому, за логікою, правильна назва - Попіван із наголосом на другому складі - говорить про те, що тут постійно дмуть сильні вітри. Вони завивають, поспівують, "попівають".

Існує й інша назва вершини - Чорна Гора, яку часто плутають із Чорногорою - величним гірським масивом, де розташовані шість карпатських двотисячників. Нагадаємо, що в Карпатах є ще один Піп Іван - Мармароський - найвища вершина Рахівського масиву. Висота тієї гори сягає 1941 м.

Щодо Попівана, або Чорної Гори, то гуцули розповідають, наче колись на її вершині була величезна скеля і Довбуш - легендарний ватажок карпатських опришків - убив тут "чорну біду" (тобто чорта). Ніби від цього і скеля почорніла, й гору назвали Чорною.

Але основна своєрідність Попівана полягає в тому, що його вершина увінчана грандіозною кам'яною будівлею. Узимку обсерваторія так обростає снігом і льодом, що поляки назвали її "Білим слоном". Появу цієї загадкової назви пов'язують і з іншим фактом. Деякі чиновники зі скепсисом ставилися до обсерваторії як наукового закладу, що вимагав великих коштів. В їхньому розумінні це був "білий слон" - химерний непотрібний задум.

Камені на плечах

Отже, спочатку оголосили конкурс проектів. У ньому взяли участь п'ять авторів та творчих колективів. Результати публікувалися у варшавському журналі "Архітектура й будівництво" за 1935 рік. Найдосконалішим варіантом визнали пропозицію архітекторів Марчевського та Погоського. Згідно з проектом, це мав бути замок оригінальної форми, адаптований до суворих погодних умов високогір'я та навколишнього ландшафту. Автори передбачили широке використання місцевого будматеріалу - каменю-пісковику. Це значно полегшило транспортування й зменшило витрати на будівництво.

У 1935 році Міністерство військово-повітряної оборони Польщі взялося споруджувати метеорологічну обсерваторію. Символічний камінь у фундамент заклали влітку 1936 року. Засновником обсерваторії виступив генерал Бербецький, виконавцем робіт - капітан Антонєвич, нагляд за будівництвом вів Адам Мейснер.

Для втілення величного проекту польська влада залучила до роботи багато людей з гуцульських сіл. Місцевий камінь та деревину везли на гору кіньми, несли в руках і на спині. Те саме було з майже 800 тоннами будівельних матеріалів, які доставляли від залізничної станції Ворохта (майже 70 км). Особливо важко було транспортувати 33 ящики з обладнанням, найгроміздкіший з яких важив 950 кг.

Петро Сокол, 1913 року народження, житель села Зелене Верховинського району, розповідав:

"Передусім ми починали будувати дорогу. По гірських крутосхилах поволі прокладали метр за метром. Трудилися тут сотні гуцулів різного віку. Немало було підлітків, жінок. Керував роботами єврей Гейзер Гертнер. На гору на плечах я носив цемент, вапно та корок, який закладали у стіни. Доводилося працювати і в спеку, і в холод. Люди голодували, та змушені були працювати, щоб заробляти. З угорської сторони до будинку обсерваторії підвели водопроводи. На висоті 2028 метрів вода цінувалася на вагу золота. У підвальному приміщенні знаходились спеціальні двигуни, котрі обігрівали будинок. А морози взимку сягали тридцяти чи й сорока градусів. Та, незважаючи на суворі умови й клімат, біля обсерваторії зробили парники, в яких вирощували помідори й огірки. Сам будинок покрили мідною бляхою, що в сонячну погоду надавало йому особливо святкового вигляду.

Науковці приїжджали туди взимку на нартах, їх нерідко присипали снігові лавини, і тоді на пошуки вирушало навіть військо. Поштовий зв'язок був налагоджений слабо. Пошту на Попіван доставляв учений пес пана Зембіча..."

Астрономічно-метеорологічна обсерваторія побудована на рельєфі в стилі конструктивізму. Стіни викладали з каменю-пісковику, який лупали з величезної скелі на вершині. Щоби мати пісок, товкли каміння, а щоби стіни були міцніші, крім цементу, в розчин додавали білок курячих яєць. Товщина стін цокольного поверху становила один метр двадцять п'ять сантиметрів. Ззовні стіни не тинькували. Для утеплення приміщень з внутрішнього боку між сухим тиньком і кладкою робили прошарок із просмоленого корка. Коркове дерево доставляли океаном з Африки до Франції, потім залізницею до Варшави, а далі - до Ворохти. Звідти кіньми возили у Шиберне, а тоді на плечах - до вершини.

Власні електростанція, опалення, водогін

Обсерваторію урочисто відкрили 29 липня 1938 року. З цього приводу на гору Попіван прибули офіційні особи, а також група українських і польських астрономів.

Будівля обсерваторії мала форму дзеркального відображення латинської літери "L". Споруда складалась з готелю, який зі східного боку мав два поверхи, а із західного, завдяки розташуванню на рельєфі - п'ять рівнів, а також із господарської прибудови та вежі. Башту-ротонду, де згодом встановили телескоп, звели на південному боці. Вона з'єднувалася з головним корпусом переходом по першому поверсі. На верхній рівень ротонди вели кам'яні спіральні сходи. Башту увінчував мідний купол діаметром десять метрів, що відкривався автоматично. Над метеорологічним приміщенням розташовувався оглядовий майданчик.

У готельному будинку - коридорна система розміщення кімнат. Зі східного боку до основного корпусу прибудували господарсько-технічний блок із допоміжними приміщеннями та котельнею. В будинку було 43 кімнати і 57 вікон. Ззовні вікна будівлі обрамлені металом, а зсередини рами дубові. На першому поверсі розміщувалися конференц-зал, квартира керівника і житлові кімнати. На другому поверсі - їдальня, кабінети, готель і приміщення для зв'язку. На верхньому - зал для метеорологічних інструментів. У підвалі знаходилась акумуляторна, звідки подавали електричний струм, котельня та інші господарські приміщення. Обсерваторія мала власне центральне опалення. Раз на рік завозили гас, причому бочки доставляли до підніжжя гори, а потім на конях до обсерваторії. Харчовими продуктами запасалися двічі на рік, хліб пекли на місці.

Як розповідали очевидці, з допомогою двох могутніх електронасосів із заходу до будівлі водогоном подавалася вода. Обсерваторія мала локальну електростанцію. На стінах збереглися кронштейни, на яких кріпилися металеві ліхтарі.

Над головним входом були стилізований герб-орел і напис польською мовою: "Обсерваторія астрономо-метеорологічна ім. Маршала Пілсудського". Територію обсерваторії обгородили кам'яним муром. Головний під'їзд та стежки вимостили каменем. Збереглися залишки постаментів, на яких, очевидно, стояли кам’яні скульптури.

Очолена фанатом із Микуличина

Головним астрономічним інструментом був астрограф з об'єктивом 33 сантиметри у діаметрі. Його замовляли в Шотландії, в Единбурзі. Цей прилад ще восени 1937 року доставили до Польщі, відтак транспортували на гору. Крім астрографа, з Единбурга надійшло ще декілька вимірювальних приладів. На астрографі велись фотографічні спостереження великих і малих планет, комет та змінних зірок. У 1938-1939 роках працівники обсерваторії отримали багатий матеріал спостережень, на основі якого були підготовлені наукові праці. Проте архіви "Білого слона" не збереглися.

Наприкінці 30-х років обсерваторією керував уродженець села Микуличин (нині Яремчанської міськради) Владислав Мідович, який разом з дружиною і малим сином майже постійно проживав на Попівані. Як відзначали сучасники, він був фанатом своєї професійної справи, тож проміняв затишну сільську оселю на захмарну обсерваторію, що знаходилась в надзвичайно суворих кліматичних умовах.

Крім Мідовичів, на горі працювали ще кілька чоловік, які забезпечували проведення спостережень, а також перебував загін польських прикордонників, бо обсерваторія стояла на самому польсько-чехословацькому, а пізніше - польсько-мадярському кордоні.

Доповнюють історію про "Білого слона" спогади очевидця тих подій - жителя села Бабин Косівського району Василя Палійчука, 1900 року народження:

"Участь у будівництві самої обсерваторії я не брав, але коли вона почала працювати, піднявся на гору як тесляр, щоб виготовити різні столярні вироби (скрині для продуктів, шафи для інструментів, меблі тощо). Якраз у цей час інженери з Варшави піднялися на гору, щоб випробувати центральне опалення. Хоч ще не було дуже холодно, його запустили і не зупиняли протягом двох діб, щоб прогріти новозбудоване приміщення.

Кухарем на обсерваторії був Дмитрук із Яворова, який раніше варив їсти чеському президенту Масарику.

У вересні 1938 року на Попіван вийшов староста Косівського повіту з однією багатою пані з Ясенова. Її звали Грабіна Боваровська, і дарувала вона на будівництво обсерваторії мільйон злотих. Пані прийшла подивитись, як використали її гроші. Я провів екскурсію по обсерваторії і показав пані зал, названий її ім’ям.

На той час за своєю значимістю обсерваторія на Попівані була на другому місці в Європі після французької у Піренеях і на шостому місці у світі. Так говорив астроном Хмелевський, який у той час там працював.

Рух телескопа забезпечували двигуни, автоматично регульовані спеціальним хронометром із секундними контактами. Астрограф містився в куполі діаметром шість метрів, який теж обертали електродвигуни. Через отвір у куполі проводили астрономічні спостереження. Це було можливо тільки вночі, та й то за ясної погоди і чистого неба".

Була війна

Початок Другої світової перервав звичний плин життя обсерваторії. Припинився телефонний зв'язок із Варшавою, почався нелегальний перехід кордону, персонал почав готуватися до евакуації.

Працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання: п'ять лінз великого діаметра і дві меншого, два мікроскопи і два хронометри. Усе це потрапило до Будапештської обсерваторії, а під кінець війни - до Відня, звідки повернулося до Польщі в перші повоєнні роки. Металеві частини астрографа у травні 1942 року перевезли до Львова. Вони зберігались у фізичному корпусі Львівського державного університету. Менш цінний інвентар розібрали місцеві жителі.

У вересні 1939-го обсерваторія перейшла до СРСР. Тут було організовано першу в Радянськім Союзі високогірну геофізичну обсерваторію і метеорологічну станцію. Створили метеогрупу, механічну майстерню, медичну амбулаторію. Було встановлено флюгер, опадоміри, барометри та інше обладнання. Метеорологічна група щогодинно вела спостереження. Обсерваторія почала регулярно подавати метеотелеграми в бюро прогнозів українського управління гідрометеослужби. Окрім цього, надсилалися штормові телеграми до Києва та інших місць. Наукові працівники випускали радіозонди та кулі-пілоти, які дали цікаві дані щодо вітрового режиму в Карпатах.

Але обсерваторія не проіснувала і двох років. Знову почалася війна, і сюди прийшли угорські війська. У 1941-1944 роках на вершині був обладнаний спостережний пункт. Відколи угорці залишили будівлю, вона не охороняється.

У 1944 році заснована Головна астрономічна обсерваторія АН України в Києві. Планувалося створити на горі Попіван її філію. План не здійснили.

"Білий слон" завмер. "Українська Академія Наук, - повідомлялось тоді в польській пресі, - учинила великий злочин перед українським народом і українською наукою, бо своєю бездіяльністю допустила знищення гірської наукової станції, в яку Польща ще шість-сім років тому вклала колосальні кошти".

Немала "заслуга" в розтягуванні обсерваторії належала жителям навколишніх сіл. Бойові дії різних періодів теж далися взнаки. До нищення споруди доклалися й туристи. Завдяки унікальній технології приготування цементного розчину й дотриманню всіх норм будівництва, в задовільному стані залишилися кам’яні стіни. Але час бере своє, і декілька років тому з північно-східного боку почалася руйнація і їх.

На рівні ідей

Цілою епопеєю виявилися спроби відбудувати обсерваторію. Розмови про це точаться більше сорока років.

Чергова хвиля зацікавлення будинком на Чорній горі розпочалася наприкінці 80-х. Восени 1994 року в Західному науковому центрі Національної Академії Наук України з ініціативи академіка Ігоря Юхновського відбулася нарада представників наукових і освітніх закладів, де вказувалось на доцільність відновлення обсерваторії. Львівський інститут "Укрзахідпроектреставрація" виготовив проект відбудови. Вартість відновлення самого будинку оцінили в 320 тисяч доларів, а з комунікаціями - 418 тисяч. І це без будівництва дороги.

Два роки пізніше в Яремчі проходила українсько-польська нарада на тему: "Обсерваторія на горі Піп Іван. Історія діяльності та шляхи відновлення". Ідея здобула міжнародний резонанс. Польські науковці і зараз обіцяють значну підтримку у втіленні проекту в життя. Професор Варшавської політехніки Следзінскі говорить про доцільність створення багатофункціональної дослідної станції безперервної дії. Частину коштів готова виділити польська сторона, але за це відновлена обсерваторія мала б називатися українсько-польською.

Якщо відбудувати обсерваторію на Чорній горі, то можна було б використовувати її у різних сферах. Не лише в астрономії та метеорології.

Доцільно створити на базі діючих природоохоронних установ - Карпатського біосферного заповідника і Карпатського національного природного парку - єдиний біосферний резерват, який би проводив комплекс наукових і природоохоронних робіт. Доречними тут були б наукові ботанічні дослідження, а також створення на Чорній Горі філіалу інституту лікарських рослин, адже навколо їх росте декілька сотень видів, і чимало занесені до Червоної книги. Медики зможуть досліджувати вплив високогірних умов Карпат на організм людини. Відомо, що окремі види захворювань успішно лікуються саме в умовах високогір'я.

Реальним є й напрям використання споруди, пов'язаний з туризмом та розвитком зимових видів спорту. Він стає особливо актуальним у зв'язку з планами будівництва автомобільної дороги між Україною і Румунією через Чивчинський хребет у Верховинському районі. Тут, біля підніжжя чорногірських вершин, сніговий покрив тримається майже десять місяців упродовж року. В будинку обсерваторії могли б розміститися готель чи притулок для подорожніх, високогірна навчально-спортивна база чи учбово-тренувальний гірськолижний центр.

Ідей не бракує. Свого часу обсерваторія успішно працювала. Отже, її відновлення - реальне.

Автор дякує Іванові Зеленчуку, Дмитрові Кіращуку (Верховина) та

Олександрові Титику (Косів) за допомогу в роботі над матеріалом

текст Василя КОБИЛЮКА

фото Тараса ДУТКИ

http://www.karpaty.net.ua/articles_05/slon.php