EN
Schedule: Mon-Fri 9 am-6 pm

Оболоня

Вулицю Оболоня... Вона відома тернополянам з середини XIX століття. Раніше так називали велику територію, що пролягала від вул. Князя Острозького, Монастирської церкви, Микулинецької вулиці, вздовж залізниці, вниз до річки Серет. Це були заболочені землі, малопридатні для рільництва, що належали на правах власності міщанам переважно української громади.
У цей період українці жили переважно в південно-східній частині міста - від Середньої церкви, в центрі, навколо вулиць Руської, Острозького, Замонастирської, Гайової, Дороша і далі в напрямку сіл Великі Гаї, Гаї Шляхтинецькі, Біла, Велика Березовиця. Землі з південно-східної сторони міста належали міщанам, які тут жили. Головним їх заняттям було хліборобство. Безземельні міщани займались ремеслом і будівничою справою. Серед міщан рік у рік помітно зростала потреба долучати своїх дітей до справ, що вимагали здобуття середньої та вищої освіти.

Землі Оболоні використовувались переважно під сіножаті, пасовиська, а невеликі ділянки - під городи. Тепер весь цей масив набув вигляду ділового центру міста. Внаслідок численних реконструкцій і перебудови на Оболоні розмістились центральний ринок, офісні приміщення двох банків, пошта, міжміська автобусна станція, видавництво "Збруч", редакції газет, гуртовні, гуртожитки медичного університету з бібліотекою і інтернет-центром.
Економічний і культурний розвиток Тернополя розпочався на початку XIX століття. В 1848 - 1855 роках, за рішенням магістрату, для збільшення границь міста на території Оболоні вирішено створити чотири вулиці: Оболоня, Білогірська, Торговиця і Перля. Ще раніше збудована вулиця Липова - від "Завіденія князя К. Острозького" на вул. Острозького (сьогодні облшкірвендиспансер) до казарми кавалерійського полку уланів, яка розміщувалась на вулиці Широкій (сьогодні Шептицького), де майже 20 років будується обласна бібліотека.
Вулиця Оболоня у вигляді літери "П" пролягла навколо великого земельного масиву від кінця вул. Шептицького і початку Петриківської до колишньої рогатки на виїзді з міста. Проїжджа частина вулиці була камінна, обмежена з обох боків дренажними ровами. З лівої сторони проводились забудови житлових, переважно одноповерхових будинків, справа, на ділянці площею майже 20 гектарів, розмістились стадіон єврейського спортивного клубу "ЄГУДА". Велику ділянку магістрат здавав в оренду болгарським городникам, які кожну весну приїжджали в Тернопіль на заробітки. Тут були міська різня, тобто м'ясо корів, коней і кіз мешканців цієї вулиці. Проблем із затопленням будинків, як це є в наш час тоді не було. Дренажні рови цих вулиць не тільки осушували територію, а й оберігали господарства від стихійних паводків.
На вулиці Оболоня мешкали поважні міщани. Досі частково збереглися оселі родин Саїв, Кошубів, Флистів, Скакунів, Кучерішків, Решетух, Фалендишів та ін. З цих родин вийшли не лише добрі виробники сільськогосподарської продукції, а й священики, вчителі, адвокати, механіки, столяри. Спільними для цих родин, як і для більшості міщан, були набожність, працелюбство, порядність, повага до старшого, любов до України. Ці люди були серед ініціаторів створення громадсько-політичної організації українців Тернопол "Міщанське братство".
Учасники братства проводили урочини до видатних дат історії нашого народу, вели велику виховну патріотичну роботу. За це радянська влада їх незлюбила і більшість була заарештована, вивезена в Сибір або розстріляна в тернопільській тюрмі.
Нелегко їм жилось і в складі передвоєнної Польщі. Шалений тиск спричиняли польські шовіністи, вимагаючи від українців зректись віри батьків і прийняти римо-католицьку віру. Ця, так би мовити, генеральна лінія засвоєння кресів доповнялась конкретними вимогами на кшталт змінити прізвище з Вертюха на Свідерського, Кривого на Кшивого, Великого на Вєлького і т. ін. На це, як на необхідну державну політику, працювали всі польські урядовці, духовенство, інтелігенція.
Навіть Неслав Бліхарський у своєму нарисі "Тернопіль" (Забже, 1992 р.) не проминув підкреслити, що місто називається Тарнополь, а не Тернопіль, і заснований у 1540 році гетьманом Тарнавським, відповідно до волі короля польського Зигмунда І, і є польсько-жидівсько-українським містом. Він чомусь пропустив дані з історії Галицько-Волинського князівства, які засвідчують, що до окупації в 1540 році цієї території тут уже було поселення під назвою Тернове поле, яке відігравало важливу роль у життєдіяльності Галицького краю. Тому вже через вісім років, у 1548-му місто стає вотчиною гетьмана Тарнавського, називають його Тарнополем, а король надає місту Магдебурзьке право.
У саду братів Саїв, родовитих хліборобів, щедро родили ранні черешні, вишні, сливки, яблука, грушки. Тадей - талановитий лікар, син Івана Сая, пройшов тяжкі випробування в сибірських тюрмах тільки за те, що був українським патріотом, лікарем, а в студентські роки проживав у Відні, Празі, Парижі і інших європейських містах, де ознайомився із "загниваючим Заходом" не з інформаційних джерел радянського інформбюро, а безпосередньо. Він любив жартувати: "З Заходом творяться чудеса - загниває, але приємно пахне". Після реабілітації і повернення із заслання Тадей Іванович, вже хворий, продовжував працювати лікарем в облтубдиспансері.
У 1940-1941 роках репресованими були десятки мешканців вулиці Оболоня. Серед них Ясінська - бабця майора польського війська, сім'я колишнього стрільця січових стрільців - Флисти, родина гімназіального професора Возняка, церковного дяка Грицини, інших.
Вулиця Білогірська пролягала від Петриківської дороги до міського пляжу біля підніжжя Білої Гори. Міський пляж складався з купальної зони, безпосередньо біля річки, з відповідно обладнаними берегами, і великого парку відпочинку. Дивно, але сьогодні вода в річці забруднена, а джерел немає, як і немає сліду після колишнього міського пляжу. В ті часи влітку і до пізньої осені міщани, особливо студенти, вщент заповнювали літній парк і пляж. Тут щовечора грав духовий оркестр, працювали ресторан, буфети, атракціони.
На вулиці поселились шість родин: Кордибани, Кучерські, Кордуби, Онуферки, Решетухи і Зарихти. Це були переважно хлібороби. В їхньому розпорядженні була велика сіножать вздовж річки. Сьогодні на цій вулиці проживає майже сотня родин. На місці літнього парку збудовано спортивний комплекс Технічного університету ім. І. Пулюя, а сіножать зайняли приміська автобусна станція і десяток складських приміщень та майстерень. Вулиці у ті часи прокладали так: проїжджу частину вимощували камінням, по обидва боки викопували дренажні рови. Тому загрози підтоплення не було. Сьогодні, у вік автоматизації і електрифікації, ці старі добрі правила порушені, новоявлені ділки рови засипали, а будинки, не глиняні, а цегляні, руйнуються від підтоплення.
Вулиця Торговиця була продовженням вул. Оболоня на західному напрямку. Вздовж правої сторони вулиці велася інтенсивна забудова переважно одноповерховими приватними будинками. На вулиці Торговиця ділянки під забудову старались отримати тернопільські євреї, тому що вона безпосередньо прилягала до кварталу міста, заселеного переважно євреями, де на вулиці Подільській Нижчій знаходилась одна із трьох синагог міста. З другої сторони вулиця Торговиця прилягала до ринкового майдану, де торгували живими домашніми тваринами. На Торговиці укладали угоди на експорт корів, свиней, домашньої птиці переважно в Австрію, Швейцарію, Німеччину, Голландію, Італію.
У середині минулого століття міський ринок був у центральній частині міста, на території, що розмістилась між вулицею Руською і майданом Волі. Самі виробники продавали свій товар. Посередників було дуже мало, їх не поважали покупці.
На міському ринку можна було купити все: від масла, сметани, меду, крупів, цибулі до індиків, курей, гусей до різноманітних заморських продуктів. Все, що продавалось, відповідало найсуворішим вимогам санітарії і гігієни. Наглядав за дотриманням порядку на ринку один поліцай з двома помічниками. Він перевіряв чистоту і охайність продавця, якість товару, дисципліну і культуру в торговій точці. Кожний господар перед тим, як починати торгівлю, здавав рапорт адміністрації ринку про свій товар, в якому давав гарантії його якості, платив податок. Якщо поліцай під час свого обходу бачив суттєві відхилення від вимог рапорту, то мовчки "кропив" продукти нафтою і ятку закривав. Розмов і апеляцій не було. Про це всі знали, протесту це не викликало. Кожен старався дотримуватися вимог торгівлі і не наражатися на репресивні дїї поліцая.
Три четвертих території Оболоні займали землі під городами. Великого розмаху вирощування городніх культур набрало, коли цю справу провадили спеціалісти з Болгарії, які щорічно, на сезон, приїжджали для ведення господарства. Які чудові городні рослини вирощували болгари! Перець, помідори, огірки, різні капусти, дині, гарбузи... їхні овочі і фрукти створювали конкуренцію нашим господарям, які не мали ні досвіду, ні уміння так вести городництво.
Спогади з історії нашого міста викликають не лише ностальгію за романтичним минулим, вони збуджують відчуття гордості за наших предків, які жили, трудились в неймовірно важких умовах польського, німецького і комуністичного рабства.