EN
Schedule: Mon-Fri 9 am-6 pm

Історія будинків і вулиць Тернополя


Це розповідь про історичні місця у Тернополі. Сьогодні мало хто знає, де у нашому місті стояли костели, на руїнах яких будинків височіють сучасні заклади. Однак недаремно кажуть, що у кожному помешканні завжди витає дух найперших господарів. А здійснити подорож у часі нам допомогли матеріали обласного державного архіву та праця відомої краєзнавиці Любомири Бойцун "Тернопіль у плині літ".

Тернопільська обласна філармонія розташована у справді унікальному будинку. У 1903 році він був збудований як офіційне приміщення міщанської організації "Міщанське братство". Товариство займалося культурною та просвітницькою діяльністю і внесло чималий вклад у духовно-культурний розвиток Тернополя. Тут проходили "Тернопільські театральні вечори" молодого Леся Курбаса, виступали юний Йосип Сліпий, Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий і Софія Стадникова, грали Марія Заньковецька і Михайло Старицький. Всередині 1915 року концертний зал був перетворений на військову казарму, в листопаді 1916 його передали російському театру мініатюр, але вже 8 квітня 1917 року залу передано "Тернопільським театральним вечорам". Наприкінці 20-х років саме із виступів у цій залі починався

шлях молодих патріотів у велику політику. У 1939 році "Міщанське братство" було ліквідоване офіційною польською владою як націоналістичний осередок. На деякий час в його приміщенні розмістився Тернопільський державний український театр імені І. Франка, а в повоєнні роки - міський Будинок культури. На початку 50-х років будинок реконструювали, а на початку 60-х туди перебралася обласна філармонія.
Обласна універсальна наукова бібліотека зараз міститься у будинку, який належав адвокату Богдану Стахевичу. У зведеному в 1901 році приміщенні, окрім житлових кімнат, були також канцелярії та кабінет лікаря. Дружина адвоката Софія Коренець-Стахевич була вчителькою співу у філії "Українського музичного товариства ім. Миколи Лисенка". У 1939 році в будинку Стахевичів почала працювати музична школа, утворена із філії музичного інституту.
Торкаючись музичної теми, слід згадати про будинок, де нині діє музичне училище. Сьогодні це - єдина пам'ятка про унікальний мікрорайон міста, яким відкривався історичний в'їзд у Тернопіль. Там містилися заїжджі двори, а з часом - дешеві готелі. А в приміщенні, де зараз музучилище, розташовувалася міська нічліжка для бідних.
А міська дитяча бібліотека нині міститься в старовинній віллі заможного тернополянина - відомого лікаря Олександра Грабовського. Споруджена вона була у 1894 році. А в радянські часи тут жили перші секретарі обкому партії.
Обласна телерадіокомпанія збудована теж на незвичайному місці. Тут раніше знаходився красивий будинок з колонами, збудований наприкінці 30-х років XIX століття, що належав відомому лікарю-хірургу Ізидору Лейблінгеру. У період міжвоєнної Польщі в цьому приміщенні діяла єврейська громада, так званий кагал, що нормував і контролював майже всі аспекти життя тернопільських євреїв, включаючи судочинство і навіть відлучення від синагоги. У 1931 році під час проведення регіональної сільськогосподарської виставки на віллі хірурга розмилися унікальні експонати, що відображали єврейську культуру. У 60-х роках XX століття будинок знесли, а на його місці спорудили нинішній телецентр.
Окрема сторінка історії Тернополя відведена храмам. Мало хто знає, що протягом багатьох століть Катедральний собор УГКЦ звався Домініканським костелом. Спорудили його у 1749-1779 роках за проектом Августа Мощинського. Наприкінці XVIII століття, коли Тернопіль опинився під владою Австрії, у костельному монастирі розмістилися окружні установи, окружна каса, нормальна школа і військовий склад. У 1820 році монастир перейшов до рук єзуїтів, а костел став власністю парафіяльного духовенства. У 1903 році ним знову заволоділи домініканці. У 1957 році, коли храм реставрували від воєнних знущань, там розмістили склад, потім - картинну галерею. З відродженням духовності костел став називатися Катедральним Собором Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці і перейшов у власність Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ.
А Церква Воздвиження Чесного Хреста (ще знана як Надставна), напевне, ровесниця самого міста. Перша згадка про неї датується 1570 роком. З храмом пов'язують чимало чудесних історій, у ньому зберігалося багато цінних і чудотворних святинь. Серед них старовинне Євангеліє, надруковане у 1649 році, чудотворний образ Пречистої Діви, стверджений грамотою митрополита Шептицького, чудотворна ікона Божої Матері, яка, за переказами, уберегла Тернопіль від татарського нападу у 1673 році. У 1904-1906 роках в церкві працювали монахи-василіани. Часткових руйнувань храм зазнав під час воєн, однак у 1954 році був реставрований. Тепер церква належить УАПЦ.
Ще один найдавніший храм обласного центру - Церква Різдва Христового (ще відома як Середня). Вперше про неї згадується у королівській грамоті 1566 року. Кам'яна церква неподалік валу була одночасно оборонною спорудою і входила у загальний комплекс захисту міста. За переказами, у Середній церкві молився під час визвольної війни Богдан Хмельницький. Після 1700 року церква стає греко-католицькою. 18 листопада 1918 року у ній присягали на вірність Українській державі співробітники окружної військової команди та командири підпорядкованих їй частин. А ще тут приймав присягу отець Володимир Громницький. У 1946 році церкву передали Російській православній церкві. Сьогодні храм належить Тернопільській єпархії УАПЦ. Донині тут знаходиться чудотворна ікона Тернопільської Божої Матері, яка відома своїми слізьми, а також зціленням хворих.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Острозького, як відомо, була знищена, а в часи незалежності відбудована заново. Дерев'яний храм на цьому місці був споруджений ще у 1636 році. Рівно через два століття споруду розібрали, а на її місці збудували муровану церкву. До церкви прилягав невеличкий цвинтар, де були поховані знатні тернопільські міщани. У 60-х роках, коли цвинтар було зруйновано, на цьому місці звели житловий будинок. У 1931 році митрополит Шептицький передав Успенську церкву отцям-редемптористам східного обряду, які багато доклалися до покращення вигляду церкви. Була тут і багата бібліотека, яку пізніше розікрали. У церкві зберігався старовинний образ Божої Матері (копія відомої Ченстоховської ікони), який зараз повернуто у відбудований Успенський храм. Після війни собор передали до Російської православної церкви. 18 листопада 1962 року храм було знищено вибухом, мотивуючи тим, що вона знаходиться на подвір'ї новозбудованої школи. Тепер церкву і дзвіницю відбудовано, храм належить УГКЦ.
А от Тернопільська швейна фабрика розташована у спорудах, що належали колись Єзуїтському костелу. Це був найменший храм у Тернополі, збудований у 1901 році за проектом львівського архітектора Діонізія Кричковського. У головному вівтарі розміщувалася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, привезена із Парижу. На період Першої світової війни костел закрили, а ось воєнні дії 1944 року наполовину його знищили. З евакуацією польського населення внутрішнє оздоблення костелу було вивезене до Польщі. Невдовзі будівлі розмістили швейну фабрику.
Центральний корпус медичної академії розташований на місці унікальної будівлі - колишньої нової синагоги, її ще називали Темпль - будинок молитви. Тут зберігалися старовинні священні книги євреїв, існувала велика і багата бібліотека, в основі якої лежали 8 тисяч найцінніших на той час на Тернопільщині книг. Синагогу було пограбовано і зруйновано в часи Другої Світової війни - у 1944 році.

На закінчення хочеться розповісти про цілу вулицю Олени Кульчицької. Започаткована вона наприкінці XIX століття і знана як пасаж Адлєра, оскільки належала ця земля тернопільському купцю Ігнатію Адлєру. У 1898 році він спорудив на ній будинок з аркою, що виходила на вулицю Коперніка. Зберігся до наших часів і будинок № 4 (коло якого зараз розташований кіоск із солодощами). Спочатку це була двоповерхова споруда, яку виділяв з-поміж інших суцільний ряд великих вікон - ознака фотосалону. Тут робили фотопортрети, шлюбні і сімейні фотографії. Всі інші будівлі пасажу Адлєра споруджені у перших роках XX століття. На жаль, не зберігся до наших часів будинок № 6, на місці якого зараз споруджено облавтодор. У цьому приміщенні діяли редакція польської газети "Голос польський", бюро посередництва купівлі й продажу нерухомого майна, а також друкарня. А в будівлі сучасної поліклініки УМВС на цій же вулиці діяла стародавня "каса хворих" - один із перших проявів страхової медицини.