EN
Schedule: Mon-Fri 9 am-6 pm

Проросійська політика Почаївської лаври. Чому так?

У Почаєва - "чернече обличчя", хоча одночасно воно - й доволі молоде: скрізь багато юних семінаристів, вони проводять екскурсії українською мовою, у якій, однак, багато русизмів. Це видасться не дивним, якщо сказати, що чимало відсотків з числа семінаристів є громадянами Молдови і Росії, зі Сходу України. Хлопцям з Галичини "пробитися" у Почаївську семінарію дуже важко.
Відкритої проросійської політики у Почаївській лаврі нині не ведуть, але й українського духу не відчуваєш. Молодий отець з офісу (так називають маленьку крамничку для розпродажу церковної атрибутики і поліграфічної продукції) розмовляє з екскурсантами літературною українською мовою. Та контрастують з ними розкладені на ятці винятково російськомовні листівки, календарі, картини з чужомовними підписами над ликами святих і побажаннями на кшталт: "Спаси, Господи" і т. д. На поліграфічній продукції жодних вихідних даних - ні накладу, ні місця друку. Усю цю продукцію Свято-Успенська Почаївська лавра регулярно закуповує за чималі суми, зібрані з прочан і туристів, у Софріно, що під Москвою. Десять років нашої незалежності ми щедро вкладаємо гроші у розвиток поліграфічної, церковно-прикладної промисловості нашого північного сусіда, гадаючи, що так і має бути. "В Україні немає таких талановитих майстрів, як у Росії, там - родинні династії церковних художників, скульпторів. А виробництво підсвічників, іншої атрибутики ще з часів СРСР налагоджено відмінно, бо Софріно забезпечувало необхідним церковним начинням всю країну," - ось таку відповідь можна почути від юних ченців, мабуть, першокурсників, яких ще не встигли навчити "потрібної дипломатики".
У храмі проповіді вже виголошують українською, та й Богослужіння, абстрагувавшись від історії, ведуть церковнослов'янською мовою. Щоправда, вона настільки стилізована під російську, що, певно, радше буде сказати навпаки. Думаю, навіть той прихожанин, який від народження не чув сусідньої мови, регулярно відвідуючи літургії у Свято-Успенській Почаївській лаврі, навчиться російської.
Згідно зі статусом Свято-Успенська Почаївська лавра - самостійна і незалежна частина Московського патріархату. Це означає, що вона лише канонічне підпорядкована сусідові (зокрема, на своїх літургіях поминає Алексія, патріарха всія Русі). В організаційно-кадрових, фінансових питаннях лавра незалежна. Декілька років тому митрополит Української православної церкви Московського патріархату Володимир Сабодан призначив на посаду настоятеля Свято-Успенської Почаївської лаври Володимира Мороза, тутешнього ченця, за національністю молдаванина.
Щодо фінансової незалежності, то, купуючи для лаври у Росії усю церковну атрибутику і релігійну поліграфічну продукцію, зрозуміло, які потужні фінансові струмки з країни живлять російські іконні фабрики, поліграфічні комбінати тощо, які, до речі, є власністю Московського патріархату.
Святиня розташована в Україні, заснована і збудована на пожертви українських меценатів і її внесок для держави мав би бути більшим. Щодень сюди приходять сотні прочан, з'їжджаються десятки туристських груп, для яких екскурсії платні: для дітей - 50 коп., для дорослих - 1 гривня). Прибутки у лаври величезні, але українське законодавство звільнило лаври, як і інші релігійні організації, від сплати податків. Свято-Успенська Почаївська лавра зареєстрована у Державному Комітеті України у справах релігій як неприбуткова організація. А це означає, що тутешня бухгалтерія не сплачує ні податків на додану вартість, ні на прибуток. Невеликі щорічні надходження ідуть хіба що за спожиту воду і власників технічних засобів (у розпорядженні лаври - десятки автомобілів). Та ці надходження мізерні.
Масові туристичні екскурсії розбивають уже котрий рік кременецькі дороги, та нарахувань на ремонт автошляхів лавра ніколи не платила до міського бюджету, бо, згідно з документацією, не займається легалізацією продукції. Усі ці нюанси можливі через недосконале законодавство.
Заплативши за екскурсію "по тарифу", вам не дадуть жодного документа на підтвердження цієї суми. Куди ідуть зібрані кошти?
Юридично архімандрита Свято-Успенської Почаївської лаври годі звинуватити у якихось порушеннях. Скажімо, стаття 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій" гласить: "Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається". Стаття 9 Закону ще демократичніше: "Релігійні організації, керівні центри яких містяться за межами України, можуть керуватися у своїй діяльності постановами цих центрів, якщо прицьому не порушується законодавство України." Чи це не занадто демократично? Може, варто повчитися у російських законодавців захищати свої парафії?
Молодий семінарист проводить екскурсію. Про чудодійну Почаївську ікону, цілюще джерело і мощі преподобного Іова, оці три найбільші святині, заради яких тисячі прочан щороку відвідують лавру, він говорить чомусь аж наприкінці своєї півторагодинної розповіді. Зате довго і детально...

Історична довідка

Почаївська Успенська лавра - відомий в Україні та й далеко за її межами православний монастир. Назву обителі, можливо, принесли її засновники - монахи київського монастиря з р. Почайни, звідки вони втекли від татаро-монголів у 1240 році. За іншими відомостями, монастир заснував афонський монах Мефодій, і назва обителі виводиться з чудотворень Божої Матері, які почалися в монастирі. Завдяки діяльності княгині Анни Гойської, яка у 1597році подарувала обителі 200 гектарів землі і постійно її фінансово підтримувала, монастир відродився. Найбільший його розквіт припадає на роки ігуменства преподобного Іова, який захищав і зміцнював православ'я на заході України. Невдовзі після смерті преподобний Іов був канонізований, а мощі його зберігаються в монастирській печері. У 1713-1831 роках монастир належав греко-католицькій церкві. У 1833 році він отримав статус лаври, ставши об'єктом особливої уваги російських царів як форпост православ'я на заході імперії, за що одержував коштовні подарунки. Жертвували монастирю князі Вишневецькі і Збаразькі, дворяни Малицькі, Калиновські, Долинські. 3 1831 монастир став одним з центрів русифікації православ'я в Україні. На початку XX століття Почаївська Успенська лавра мала 1370 десятин землі, великий свічковий завод, іконописну майстерню, власну друкарню. Нині Почаївська Успенська лавра - православний центр паломництва, у якому містяться всеукраїнські релігійні святині, чудотворна ікона Божої Матері, яку передала інокам ще княгиня Гойська, отримавши її від грецького митрополита Неофіта, а також слід правої стопи Богоматері, який, за переказом, вона залишила під час свого з'явлення у 1340 році. На цьому місці побудований основний храм лаврського ансамблю - Успенський собор.
Молодий екскурсовод розповідає про Святотроїцький собор, збудований у 1906-1911 рр. архітектором Щусєвим, наголошуючи, що він спорудив мавзолей, а ще акцентує увагу, що Почаївський собор є копією Святотроїцького Московського. Минають хвилини, а думки туристів і далі сягають Росії. Екскурсовод захоплено розповідає, як собор будували на відкриття дому Романових, як сюди мав прибути цар Микола II, як, чекаючи високого гостя, у храмі збудували альтанку-балдахін. Нарешті, після тривалого екскурсу в історію сусідньої держави, нашу увагу полонить великий світильник, точна, але у кільканадцять разів збільшена копія царської корони. Микола II в очікуваний час таки не приїхав, лише надіслав подарунок.
Я б не мала зауважень, якби екскурсовод так детально розповідав і про історію основного храму Почаївського комплексу - Святоуспенського. Він, до речі, збудований на місці, де з'явилася Богородиця, тут міститься відбиток її стопи, чудотворна ікона. Гадаю, доцільніше було б і екскурсію починати саме звідси. Храм будувався ще у 1771-1782 роках, він найстаріша пам'ятка комплексу. Та собор у явно вираженому бароковому стилі. Чи не тому у Почаєві уникають розповіді про все, що пов'язано з роками, коли лавра була під владою уніатів, аби не казати про давній греко-католицький дух у цій святині? І ще. Чому так наголошують на подарунках російського царя, але зовсім не кажуть, на кошти яких українських меценатів будувався Святоуспенський собор, хто з наших славних шляхтичів робив щедрі пожертви на монастир? А список був би немалий.
Щоб не було дуже голослівно можна зіслатись на книгу професора Ніжинського видану у Почаївській друкарні в 1897 році. Він детально описує, які благодійні пожертви робив для лаври "фундатор граф Микола Потоцький, староста Канівський". 20 лютого 1774 року, читаю в книзі, перед закладанням великої церкви братського корпусу, за бажанням Потоцького, були укладені від монастиря договори з архітектором Готфрідом Гофманом як на будівництво нових кам'яних будівель на горі Почаївській, так і на переобладнання старих. Влітку почалося будівництво під безпосереднім наглядом самого Потоцького, який "майже весь цей час жив у Почаєві і був душею всього діла. Коли сталася аварія на будові - впала четверта колона, то Потоцький зайнявся дослідженням причини, викликав за свій рахунок шість нових досвідчених архітекторів, які зобов'язані були усе дослідити, аби запобігти іншим нещастям". Крім цього, Потоцький пожертвував гроші на виправлення колони. Усі залізні матеріали, стверджує протоієрей далі, закуповувались за вказівкою Потоцького на Станіславському гірничому заводі і на власних підводах Потоцького їх доставляли в монастир.
То чому ж, коли екскурсантів ведуть до мощів преподобного Іова, не кажуть, що саме стараннями Потоцького споруджена Печерна церква, а в 1776 році закінчена нова кам'яна церква на полі, на тому місці, де здійснили коронацію чудотворної ікони Божої Матері? До речі, Потоцький замовляв дві корони з чистого золота, які відповідали величині Почаївської ікони Божої Матері, були освячені папою і доставлені з Риму доктором богослов'я Боніфатієм Фізікевичем спеціально на коронацію.
Нинішнє керівництво Почаївської лаври чомусь приховує від туристів інформацію, яка свідчить про патріотизм, релігійність, щедрість української знаті, яка вкладала гроші у святиню, аби прославити рідний край і залишити нащадкам доказ своєї віри. Відданий Божому ученню, перед смертю граф Микола Потоцький постригся у монахи і в чернечій мантії, як і заповідав, був похований в новоствореній ним церкві за греко-уніатським обрядом, і тепер спочиває у склепі під підлогою біля лівої стіни Успенської церкви, пише Андрій Хойнацький.
Та про все це ніхто з туристів не може довідатися...
Скільки грошей пожертвував Микола Потоцький на лавру? Автор "Сказання о Почаевской лавре" на основі документів вважає, що Потоцький вніс чистими грішми 2 мільйони 244 тисячі польських злотих. Але благодійні пожертви цієї людини значно більші. Скажімо, з його листів видно, що, надсилаючи гроші, він не завжди вказував суму. Якщо додати до цих коштів усі витрати, пов'язані з доставлянням будівельних матеріалів, запрошенням архітекторів, з коронацією ікони, - сума виходить превелика.
То хіба граф Микола Потоцький, фундатор Почаївської лаври, не заслужив, щоб про нього знали нащадки? Щоб про нього згадували у цій лаврі?

Тетяна ЧЕРЕВЧУК