EN
Schedule: Mon-Fri 9 am-6 pm

Дещо про вже відомі Микулинці та про ще й досі загадковий Микулин

Микулинці - невеликий, але дуже цікавий населений пункт в 17 км на південь від Тернополя. Первісна назва - Микулин. Та побутує легенда про засновників поселення - монахів, які збудували дерев'яну церкву на честь Святого Миколая тисячу років назад. Назва Микулин вірогідно походить від імені його засновника - воєводи. Першу згадку про Микулин знаходимо в "Повчанні" Володимира Мономаха під 1096 роком, а також у Лаврентіївському літописі під 1144 роком. До того часу це вже було укріплене поселення, яке князі хотіли "зайняти", захопити, у тому числі і Володимир Мономах.

Належав Микулин до Теребовлянського князівства і служив його міцним північним форпостом. За дерев'яними стінами микулинської фортеці в разі ворожої загрози ховались не тільки городяни, але й селяни, що населяли долину річки Серет. Як розповідає Іпатіївський літопис у 1202 р. біля Микулина відбулась велика битва між князем Рюріком Ростиславовичем і боярами галицькими й володимирськими. "То встріли його бояри коло Микулина на річці Сереті. І билися вони одні з одним весь день через ріку Серет, і много ранені були, "... " і, не видержавши, вернулись вони в Галич".
З середини XII ст. Микулин входить до складу Галицького князівства. Через містечко проходили торгові шляхи, які надійно обороняли микулинські укріплення.
Як і більшість міст України під час татаро-монгольської навали 1240 року містечко було спустошене і занепадає. Саме цим можна пояснити відсутність інформації про Микулин в ХІІІ-ХІV ст. Наступна згадка про місто належить вже до 1387 року, коли у складі Галицької землі воно потрапляє під владу феодальної Польщі. Саме тоді з'являється нова назва поселення - Микулинці. Вірогідно, що тоді ж змінюється і склад населення - з'являються польські поселенці.
Наприкінці XV ст. - в першій половині XVI ст. почастішали напади татарських орд Кримського ханства та турків. На той час, імовірно, старий дерев'яний замок вже застарів і втратив своє значення надійного укріплення. Тому в 1550 р. власниця Микулинців Анна Йорданова будує новий мурований замок - фортецю, який з перебудовами зберігся і до нашого часу. Поява сучасного замку сприяла розвитку господарства і збільшенню кількості жителів поселення. Розвиваються ремесла, сільське господарство, броварництво, торгівля, і в 1595 р. Микулинці отримують статус міста і право на проведення торгів кожного вівторка та трьох ярмарків щороку. Жителі містечка звільнялись від податків на 6 років, купці вели безмитну торгівлю. Хоча Микулинці і отримали право на самоврядування, однак мешканці його залишались залежними від місцевих магнатів Зборовських і Конецпольських. Власники міста на свій розсуд збільшували натуральні та грошові повинності.
Погіршення економічного становища, політичне безправ'я міщан і селян Микулинців зумовило їхню участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр. Селяни вливались до повстанських загонів, що зосередились поблизу Теребовлі, захоплювали й руйнували панські маєтки. В 1656-1657 рр. в околицях Микулинців діяли загони опришків. Налякана місцева шляхта тікала під захист замкових укріплень.

Упертий опір чинили захисники Микулинецької фортеці в 1675 р. турецько-татарським військам на чолі з Ібрагімом Шишманом. Протягом 15 днів нападники не могли здобути фортецю ні гарматним вогнем, ні штурмом. Турки вдалися до підкопів і підривання мурів. У повітря злетіла одна з башт, та оборонці швидко заклали пролом в стіні. Це було під час чергової польсько-турецької війни 1672-1675 рр. В облозі перебували фортеці Теребовлі, Бучача, Язловця та інших міст. Не маючи надії на підмогу, гарнізон Микулинців змушений був піти на переговори з ворогом. Повіривши обіцянкам ворогів, захисники здались. Але турки порушили домовленості і вчинили криваву розправу. Були вбиті всі оборонці замку, а жінок, дітей і ремісників забрали в полон. Містечко занепадає, як і все Поділля до 1699 р. перебуває під владою Османської імперії. З 1699 р. Поділля знову входить до складу Польської держави. У цей період з різних причин часто змінювались власники замку. Після Йорданової Микулинцями володіли Синявські, Зборовські, Конецпольські, Конопки, Рейт. Містечко поступово розбудовується, зростає його населення. Навколишні жителі звернули увагу на цілющі грязі в околицях міста: деякі поранені заліковували рани цими грязями ще після турецької навали.
У 1768 р. Микулинці отримали Магдебурзьке право.
Місто звільняється від управління королівськими намісниками-воєводами і старостами. Вся влада перейшла до магістрату і Ради на чолі з войтом. Населення тоді поділялось на міщан, ремісників, торгівців, жителів передмістя. Ремісники об'єднувались у 5 цехів: ткацький, кушнірський, гончарний, різницький, шевсько-грабарський. Цехи цілком залежали від місцевого феодала. Члени цехів платили грошовий податок на користь держави та місцевої адміністрації, а також виконували різні роботи на користь феодала.
1772р. Микулинці входять до складу Австро-Угорської імперії, яка зберігає володіння польських феодалів. Магдебурзьке право замінюється на закон про малі містечка. Починається період відродження життя і культури в Микулинцях.
В 1761р. власниця містечка графиня Людвіга Потоцька вирішила замість старого напівзгорілого дерев'яного костелу збудувати новий - кам'яний. Костел на честь святої Трійці закладається на новому місці - біля фортеці. Автор проекту костелу - А. Мошинський, чоловік внучки Людвіги Потоцької, родом з Саксонії, за взірець споруди взяв католицький костел при королівському палаці в Дрездені - творіння відомого архітектора Г. Кнавері. Перший камінь спорудження храму закладено в 1761 р. в присутності Львівського архієпископа. Завершено будівництво в 1779 р. Таким чином будівництво костелу тривало коштом власників містечка протягом 18 років. При костелі був заснований монастир ордену місіонерів св.Вікентія. Будуються келії і монастирські приміщення, які з перебудовами збереглись до наших днів. Наприкінці XVIII ст. у зв'язку із закриттям монастиря костел стає парафіяльним. Микулинецький костел св.Трійці, що велично возноситься на пагорбі над рікою Серет, є одною з найкращих і найоригінальніших пам'яток пізнього бароко на заході України. Храм мав велику підземну частину, де богослужіння проводили в зимовий час. Верхня літня частина була парадною і використовувалась у теплу пору року. Костел завершується невеликим куполом у вигляді намету. Фасад багато оздоблений бароковими елементами. В нішах встановлено кам'яні скульптури і вази. Частково збереглось декоративне ліплення і в інтер'єрі.

Багато пережив на своєму віку костел. Але найтрагічнішим був післявоєнний час 50-80 рр. XX ст., коли в храмі розмістили склад міндобрив. Хімікати досі проступають на стінах костелу. Лише в 1989 р. костел св. Тройці передано римо-католицькій громаді. Коштом віруючих, а також польських спонсорів костел буквально піднято з руїн.
Неподалік від костелу на мальовничому спуску до ріки Серет збереглось старовинне кладовище з похованнями кінця XVIII ст. і початку XIX ст. Саме тут можна побачити надгробок, що виділяється серед інших, - це родове поховання графів Конопко. Конопко - передостанні власники Микулинців залишили помітний слід в історії міста.
Навпроти костелу, неподалік від фортеці в кінці XVIII ст. тодішні власники Потоцькі будують палац. Навколо палацу, як модно було в той час в Європі, розбивається великий ландшафтний парк вільного планування. Парк зберігся до нашого часу і деякі його дерева мають дуже поважний вік. А палац зараз називають "палацом Конопки", адже саме цей власник в середині XIX ст. докорінно його перебудував. Від старого комплексу залишилось лише два флігелі, що розташовані перпендикулярно до центральної частини і з'єднані з нею дугоподібними галереями. Палац перебудовано в стилі класицизму. Парковий фасад увінчаний глухим восьмипілястровим портиком корінфського ордеру. Головна окраса палацу - це чотири скульптури атлантів на центральному фасаді, що підняті на арку першого поверху і підкреслюють другий поверх.
Із вхідного вестибюля широкі сходи ведуть на другий поверх. Свого часу палац мав розкішні парадні зали з ампірними розписами на стелі. Тепер усі кімнати змінили свій вигляд: нема розписів, стіни гладко поштукатурені і пофарбовані.
Граф Казимир Конопко в XIX ст. першим починає на науковій основі вивчати місцеві природні сірчані джерела, легенди про цілющі властивості яких здавна розповідали навколишні жителі. Конопко запрошує німецьких спеціалістів, і вони підтверджують лікувальні властивості місцевих сірчаних вод і розробляють методику лікування.
Граф будує грязьову лікарню з пансіонатом. Цей своєрідний грязьовий курорт набуває популярності, вже в 1832 р. тут побувало 4228 осіб. Так в 2 км від Микулинців виникає село Конопнівка. Але в кінці XIX ст. на початку XX ст. на Прикарпатті було відкрито нові джерела мінеральних вод в Трускавці, Моршині на ін. Конопнівська грязьо-лікарня втрачає свою популярність і поступово занепадає. Остаточно лікування в ній припиняється в часи першої світової війни 1914 р.
Але місцеві жителі пам'ятали про цілющі джерела. І ось в 1967 р. лікувальну справу було відновлено. В микулинецькому палаці відкривається санаторій-профілакторій. А в селі Конопнівка в 1987 р. будується новий великий санаторій-профілакторій "Медобори", що стає одним з найбільших на Тернопільщині. Унікальні сірчані грязі та сірчані води допомагають відновити здоров'я тисячам людей.
Граф Конопко був дуже енергійним і діяльним підприємцем.
Навіть стару фортецю він відбудував і пристосував під суконну фабрику, яка функціонувала до кінця XIX ст. А гарною збереженістю в наш час замок завдячує родині охоронців графів Рейт - останніх власників замку в 30-х роках XX ст. З дозволу графині ця сім'я проживала в збереженій частині замку. Залишились там жити і після другої світової війни. І саме ця жінка-охоронниця пані Стефанія в післявоєнні часи, коли старовинні фортеці почали масово розбирати на камінь для будівництва корівників, свинарників, доріг, знайшла в собі мужність написати листи до Сталіна та тодішніх керівників України з проханням захистити замок. Відповіддю на ці листи стала заборона розбирати фортеці. Дякуючи пані Стефанії і в наш час можна побачити цю цікаву пам'ятку XVI ст. А її нащадки і досі живуть у замку.
Розповідаючи про Микулинці необхідно звернути увагу і на центральну частину містечка. Від палацу Конопки до центру веде старовинна дорога мощена тесаним каменем ще за австрійських часів в XIX ст. Біля мосту бачимо будиночки середини XIX ст., що були торговими закладами, нині перетворені на житлові будівлі.
Заслуговує на увагу і греко-католицький храм святої Трійці збудований 1882-1889 рр. коштом громади на місці старої дерев'яної церкви. Ще трохи далі знаходиться цікавий будинок 1910 р., який, на жаль, зараз перебуває в аварійному стані.
Широковідоме пиво "Микулинецьке". Його виробляють на місцевому заводі, що бере свій початок від броварні, заснованої в 1698 р. Незважаючи на всі війни і лихоліття завод вцілів і продовжує випускати й урізноманітнювати свою продукцію.
Микулинці - зелене, мальовниче селище з багатою історією і цікавими пам'ятками архітектури активно розвивається і з оптимізмом дивиться в майбутнє.