Найбільша річка, що повністю тече територією України

Серед великих рік України Південний Буг є четвертою за водністю рікою. Крім того, його басейн повністю розташований на території нашої держави, тобто річище як самої ріки, так і її приток не межують з іншими країнами і не беруть початок на території жодної з них. У зв'язку з цим було б доцільно зберегти її басейн як один з типів водойм - ріку з особливостями, характерними лише їй. Але час втрачено. На річищі самого Південного Бугу побудовані такі енергетичні комплекси, як Ладижинська ДРЕС та Південноукраїнська АЕС; періодично то затихають, то збурюються пристрасті з приводу продовження будівництва Ташлицької гідроакумулюючої станції та Олександрійського гідровузла як складових гідроенергетичного комплексу на Південному Бузі. Його функціонування пов'язане із значними обсягами споживання води, якої не так багато у басейні цієї хоча й великої ріки. Остаточно ще не вирішили, чи завершувати будівництво зазначеного комплексу чи ні, а отже, хоч і незначні, а роботи, які змінюють природний стан ріки, ще ведуться. Тому охарактеризувати її сьогоднішній стан досить важко. Щоправда, останнім часом прийнято ряд рішень, зокрема виділення зон різного рівня заповідності, які трохи стримують зміни у басейні цієї ріки, особливо у її середній течії.

Так що ж це за ріка, що розмістила на своїх берегах такі міста, як Хмельницький, Хмільник, Вінниця, Первомайськ, Вознесенськ, Миколаїв?

Південний Буг розташований на південному заході України, на території Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської (в останній межує з Одеською) й Миколаївської областей. Бере початок з болота на водорозділі між річками Збруч та Случ поблизу с. Холодець, що на Хмельниччині, прокладаючи своє понад 800-кілометрове річище по Подільській та Придніпровській височинах і Причорноморській низовині, впадаючи у Бузький лиман Чорного моря.

У верхній течії, якою вважається ділянка Південного Бугу від витоку до м. Вінниці, річище пролягає серед заболоченої долини завширшки до 1.5 км, де воно губиться серед заростей вищої водної рослинності. Його ширина не перевищує тут 10-15 м, глибина - не більше 2.5 м, течія ледве помітна. Притоки, які ріка тут приймає, також заболочені. У багатьох місцях на них споруджені стави. Такий характер ріка зберігає до притоки Іква. Тут вона з північно-східного напряму повертає на схід, формуючи значне коліно. Такі зміни напрямів річища зумовлені складом порід, котрі ріка розмиває. У ряді місць вона перетинає гірські породи, утворюючи водоспади, порожисті ділянки, які змінюються плесами зі спокійною течією. Так, зливаючись з притокою Вовк, Південний Буг утворює значне плесо завдовжки понад 3 км, а трохи нижче від цього місця, поблизу м.Старокостянтинова його береги значно підвищуються, на них та у річищі з'являються виступи гранітів. Скелясті береги супроводять річище то з одного, то з обох боків, завдяки чому ріка у ряді місць тече ніби у каньйоні, де гранітні породи утворюють пороги та перекати. Промайнувши чергову кам'яну гряду, ріка знову розмиває м'які породи, утворюючи широке річище і заболочену заплаву, як це спостерігається на ділянці від гирла р. Згар до гирла р. Десни. Від гирла останньої Південний Буг з південного напряму повертає на південний захід і зберігає цей напрям до гирла притоки Рів.

У середній течії, якою вважається ділянка Південного Бугу від м. Вінниці до смт Олександрівки Миколаївської області, долина ріки звужується до 200-300 м, утворюючи каньйон з стрімкими, гранітними берегами, висотою 20-30 м, іноді - до 50 м. Ширина річища становить 60-80 м, глибина іноді перевищує 2,5 м, воно звивисте, кам'янисте, порожисте. У ряді місць споруджені греблі, вище яких утворились водосховища, води яких вкрили порожисті ділянки, перекати. Одним з найбільших водосховищ є Ладижинське, створене у 1964 р. як водойма - охолоджувач Ладижинської ДРЕС. Воно має каньйоноподібну форму, витягнуте з півночі на південь на відстань до 45 км, завширшки понад 1000 м, завглибшки майже 18 м. Площа водного дзеркала становить понад 20 км! Нижня частина водосховища (близько 5 км) прямолінійна з невисоким лівим і низьким правим берегами, завширшки 800-1000 м, середня й верхня частини звивисті, ширина становить 300 - 800 м. Термічний і льодовий режими нижньої частини водосховища залежать від інтенсивності надходження підігрітої води з Ладижинської ДРЕС, внаслідок чого температура води у водосховищі перевищує річний природний фон на 6 - 10°С. Влітку температура води досягає понад 28°С, взимку - близько 6°С. Характерно, що на глибині 10 - 12 м в межах корінного річища вплив підігрітих вод не відчувається. Водосховище не замерзає лише у нижній частині, поблизу греблі. Коливання рівня води у ньому протягом року досягає 1.5.

Водосховище судноплавне. Використовується й для відпочинку. Середня течія Південного Бугу приймає найбільші свої притоки: Соб, Савранку, Кодиму, Синюху. Остання має значно довші притоки, ніж сама (Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Ятрань, Уманка, Чорний Ташлик). Вони різні за своїми гідрологічними особливостями, розмиваючи то гірські, то м'які породи, де з'являються й заболочені заплави. Води більшості з них використовуються для водопостачання, розведення риби, а то й одержання електроенергії (на деяких з них споруджені греблі). На цій же ділянці збудований і Південноукраїнський енергетичний комплекс, який також використовує води Південного Бугу для охолодження своїх агрегатів.

На ділянці від м. Первомайськ до смт Олександрівка розміщені особливо значні порожисті місця. Від с. Мигія до с. Богданівка ріку перетинають п'ять великих порогів загальна довжина яких сягає до 35 км. Між ними є й значні плесові ділянки зі сповільненою течією. Біля смт Олександрівна порожиста ділянка закінчується й ріка прокладає своє річище по Причорноморській низовині; звідси починається її нижня ділянка.

Пониззя Південного Бугу характеризується сповільненням течії, яка ще досить швидка перед гирлом р. Мертвовод, помітна - біля смт Нова Одеса. Біля м. Миколаїв, де ріка закінчується і починається Бузький лиман течія може змінюватись на протилежну, що спостерігається при вітрах, спрямованих з півдня на північ. За таких умов з Бузького лиману у пониззя ріки проникають солоні води. Річище нижче греблі Олександрівської ГЕС значно ширше, ріка тече по широкій долині, береги має низькі, інколи з дамбами, складені із замулених пісків. Нижче гирла р. Чичеклеї береги у багатьох місцях вкриті заростями очерету, комишу, інших водних рослин. Часто трапляються плавні, з рукавами, протоками, озерами. Є й оголені ділянки з пологими берегами, складеними з пісків, з домішкою мулу. Такий характер зберігається аж до гирла притоки р. Інгул. Якраз на цій ділянці пониззя сольовий та газовий режими води дуже мінливі й залежать від дії вітрів. При нагонах осолонені води досягають інколи Нової Одеси, а надходження разом з ними сірководню викликає задуху всього живого в ріці, що не змогло уникнути цієї зони. Найчастіше таким явищем передує тривалий штиль.

Річище Південного Бугу перетинають майже два десятки гребель, вище яких утворились водосховища загальною довжиною майже 250 км. На його притоках споруджено 175 різних за площею водойм та ставів. Експлуатація енергетичних об'єктів та використання вод для зрошення і водопостачання населених пунктів значно змінили природній розподіл стоку ріки, внаслідок чого не завжди помітні весняні повені, спостерігаються коливання рівня води, що викликаються експлуатацією різних промислових об'єктів. Все це негативно впливає на існування всього живого, в тому числі в рибного населення. Так, після спорудження Олександрівської ГЕС у 1927 р. були перекриті шляхи до нерестовищ таких риб, як вирезуб, шемая, рибець, чехоня, осетер, білуга, севрюга, оселедець та деяких інших. Єдиний шлях до цього комплексу рибного населення був штучно розірваний. Риби намагались проникнути до традиційних нерестовищ, викидаючись на греблю. Обійти її стало неможливим після спорудження обвідного каналу в зв'язку з запланованою реконструкцією Олександрівської ГЕС. Деякі з таких риб, зокрема шемая, рибець, оселедці з появою обвідного каналу почали проникати вище греблі. І все ж, багато зазначених риб втратили промислове значення, стали зустрічатись все рідше і рідше, а сьогодні більшість з них потрапили до Червоної книги України. Не допомогло їх відтворенню і наявність забороненої зони перед греблею Олександрівської ГЕС.

За видовою різноманітністю риб Південний Буг поступається Дунаю на Дніпру, але багатший, ніж Дністер. Вважається, що в Південному Бузі від його верхів'я до пониззя трапляється не менше 73 - 76 видів, які об’єднуються в 15 родин і 53 роди. Їх кількість зростає за рахунок акліматизантів, що потрапляють зі ставкових господарств (товстолобик звичайний, сом канальний тощо).

Найдовшою притокою Південного Бугу є р. Інгул, що протікає по територіях Кіровоградської та Миколаївської областей. Довжина її річища становить 354 км. Вона витікає з невеликого озера, розміщеного неподалік с. Родниківка. Тут річище вузьке, ледь помітне, заболочене, з пологими берегами.