Срібницький мутант

Срібник - це гірська місцевість на Гуцульщині, розташована на території Верховинського району Івано-Франківської області. Срібник з давніх-давен укритий лісами, непроходимими хащами. Сюди гуцули ходили на полювання, тому що тут водилось багато дичини, оленів, рисів, кабанів, козуль, ведмедів. А в потоках Срібника була сила-силенна риби - особливо (форелі, підусти, головені), що приваблювало в ці місця багато мисливців. На відстані 15 кілометрів від Срібника розташоване село Голошина, де проживають корінні гуцули, які займаються переважно скотарством, а також лісовими промислами.

Недалеко від Срібника, високо в горах, знаходиться полонина Єворів, на якій випасалась худоба ще за часів Австро-Угорської імперії, Польщі, а в період радянщини на Єворові випасали колгоспну худобу, полголів 'я якої сягало 800 одиниць.

На полонині Єворів у 1963-1965 рр.в літній період працювала дояркою Олена Бабаківна Михайлюк , яка розповіла цікаву історію про незвичайну тварину-мутанта, яка водилась у Срібнику. «Срібницький мутант - це була яшірка-«саламандра» незвичайних розмірів. Адже ящірки - «саламандри » водяться на Гуцульщині, на території Чернівецької, Івано-Франківської областей. Довжина «саламандри: сягає до 25-30 см, водиться вона переважно високо в горах, ховається під старі пні й каміння. Вилазить на поверхню землі за 30 хв. перед дощем. Досліджено, що саламандра має страшну отруту й брати в руки цю ящірку заборонено.

Олена Бабаківна говорила, що в 1960-1961 рр. безслідно пропадало багато колгоспної худоби, яка паслась на Яворові, й неподалік від невеликої ущелини у Срібнику, куди заходила пастись худоба, пастухи знаходили кістяки тварин, корів, овець. Але особливої уваги цим знахідкам вони не надавали. Через деякий час, в липні 1964 р., Олена Михайлюк пішла до Срібника допомагати пастухам зганяти худобу до стаї, аж раптом вона почула страшенний крик молодого теляти.

Додавши ходу, Олена Бабаківна поспішала до того місця, де чувся звук теляти. Та щойно Олена підійшла до галявини, в густому молодняку лісу, де було теля, вона побачила велетенську ящірку, яка розривала тварину, шматками ковтаючи м'ясо ... На якусь мить серце Олени перестало битись ... у неї тремтіли руки й ноги від страху, обличчя стало бліде й біле, як вапно.

Коли до неї підійшли пастухи, жінка не могла вимовити жодного слова, тільки рукою показала на галявину, де чудовисько гігантських розмірів доїдало рештки теляти. Пастухи також дуже перелякались і щосили, тримаючи Олену за руки, почали бігти геть - до стаї.

Через двадцять хвилин Олена й пастухи були вже на стаї і розповіли все, що бачили, старійшому полонини (тобто старшому, який завідував полониною Єворів). Він уважно вислухав наляканих пастухів і одразу схопив рушницю, що була у нього на стаї на випадок того, щоб захистити худобу від нападів ведмедя чи вовків. Але Олена почала просити завідуючого, щоб він не йшов до Срібника, адже ящірка, яку вона бачила, гігантських розмірів і застрелити з рушниці її неможливо.

Звістка про страшне чудовисько облетіла всі села й полонини. Про це стало відомо й начальникові прикордонної застави, що знаходилась у Попадінці. Майор погранвійськ, який очолював заставу, доповів про ящірку-мутанта вищому начальству й одразу отримав наказ негайно знайти і знищити гіганта.

На початку серпня 1964 року з застави в пошуках ящірки вирушив загін прикордонників з автоматами. Олена показувала прикордонникам місця в лісі, де було чудовисько. Майже два тижні загін блукав лісами Срібника у пошуках ящірки. А в кінці серпня, вранці, солдати все-таки зустрілися з гігантом, який доїдав свою здобич на камінні, недалеко від скелі, що знаходиться в Срібнику.

Підійшовши до ящірки на відстань 80-60 метрів командир загону дав наказ стріляти в чудовисько.

3атарахкотіли автомати й десятки куль полетіли в гіганта ... Ящірка, ставши на задні лапи, почала наближатись до солдатів, які стріляли по її тілу. Деякі солдати, покидавши зброю, почали втікати від тварини, але командир кричав: «Назад! Стріляйте по голові!». Тіло ящірки було прошите кулями й кров червоно-рожевого кольору бризкала (текла) в різні боки. Однак, мутант ще рухався до своїх ліквідаторів, наводячи на них жах. Він був дуже близько - за 3-4 метри від загону прикордонників, коли командир знову крикнув: «Ні кроку назад! По голові стріляйте! Вогонь!». І в одну мить голова ящірки була розтрощена кулями, її тіло здригнулось, піднялось на всі чотири лапи й через кілька секунд упало на землю.

Солдати ще довго не насмілювались підходити до мертвої саламандри. Командир негайно доповів командуванню про виконане завдання. Він довго настроював рацію і гучним голосом доповідав: «Товариш полковник, об'єкт ліквідовано. Жду ваших подальших наказів ...»

Надходив вечір, солдати розклали вогнище й отримали наказ охороняти вбиту тварину. «Не пускайте нікого!» - говорив командир, а сам розклавши палатку, заснув у ній солодким сном.

Наступного дня прилетів вертоліт із вченими-зоологами, працівниками КДБ. Вчені привезли спеціальні препарати, якими обробляли вбиту ящірку, заміряли її тіло, щоб запобігти її розкладанню і гниттю. «Ну й ну! - говорив професор зоології, - я такого ще в своєму житті не бачив!».  Довжина ящірки-мутанта становила 11,5 метри, а вага - 3 тонни. Звідки з'явився цей мутант у Срібнику, вчені пояснити не могли, а можливо, й боялись, тому що їм забороняли будь-що розповідати про мутанта особи КДБ, які спостерігали за роботою зоологів, що обробляли формаліном тіло ящірки. Забальзамоване тіло тварини було стягнуте за допомогою військової машини до центральної автомобільної дороги, а там його погрузили на автомобіль із причепом і вночі під військовою охороною мутанта відвезли в невідомому напрямку. Всім людям, які бачили чудовисько, особи з КДБ наказали мовчати й нічого не розповідати.