Шибенські русалки

Чарівне й загадкове озеро Шибене, утворене в XVIII ст. У той час на Гуцульщині розбушувалась природна стихія. Кілька тижнів землю поливали проливні дощі з градом. Земля вже не могла приймати в себе воду й почала сповзати вниз. Між гірськими пасмами Піп Івана (2020 м) і Стога (1658) зі східної частини гори Руський Дім (1560 м), між горами Грофа (1763 м) і Погорілець з місця зрушили тисячі тонн каміння, ґрунту, лісу. За лічені години на висоті 1024 метри над рівнем моря на п'ятому кілометрі бігу потоку Шибений утворилась потужна природна гать. Відтоді, за висловом Гната Хоткевича, постало «прекрасне Шибене - озеро, до якого сім потоків несуть дари свої, а воно, царственно спокійне, ніколи не каламутить деракою хвилею дзеркальної поверхні своєї». І накрила вода озера під час стихії сім гектарів лугів і лісу. На початку ХХ ст. з озера стирчали вершки столітніх смерек, які росли там перед виникненням озера. Про озеро Шибене в гуцулів існують легенди й перекази.

Цікаву історію розповідав житель села Зеленого, Петро Дмитрович Цимбалюк, 1906 р. н.. Ще у юнацькі роки він працював у бутині (на розробках лісосіки) неподалік Шибеного. Після роботи влітку ходив до озера, щоб наловити для лісорубів риби на вечерю. Одного разу Петро закинув в озеро сітку. Не минуло й хвилини, як сітку швидко потягло до дна. Цимбалюк зрадів, подумавши, що впіймалась велика риба, і потяг сітку до берега. Та коли почав витягати сітку, його серце мало не зупинилося від страху. Руки тремтіли й ніяк не хотіли слухатись: у сітці Петро побачив дивну істоту, в якої був хвіст риби, а голова - з обличчям людини. «Тьфу-тьфу! Нечиста ти сило!» - вигукнув легінь (молодим був на той час хлопцем) і щодуху побіг до колиби сповістити лісорубів про незвичайну рибу. Через кілька хвилин на берег озера прибігли лісоруби й побачили, що на березі у сітці для ловлі риби підстрибує здоровенна риба. Коли глянули на голову риби, то всі вжахнулись. Дехто з лісорубів пустився втікати назад до колиби. А риба билась хвостом об каміння й задихалась. З її рота чулися жалісні зойки: «усь-усь-усь...» В якусь мить на жалісний крик істоти з озера в повітря почали вистрибувати такі ж самі риби-русалки - тільки набагато більших розмірів. Побачивши таку картину, лісоруби почали молитись, а Цимбалюк, вхопивши русалку за хвіст, потяг її назад до води. Істота була завдовжки з два метри. Замість передніх плавців у неї були дві довгі кінцівки, схожі на руки людини. Дотягнувши русалку до води, Петро випустив її з сітки. Щойно вона торкнулась води, то вдарила хвостом по воді й пірнула на дно озера. За нею зникли під водою і інші русалки.

Про те, що лісоруби бачили незвичайних риб-русалок, знали багато гуцулів. Одні казали, що то лихого діти; інші казали, що то люди, які колись утопились в озері й перетворились на таких істот. Таку ж русалку спіймали рибалки у річці Тисі в Закарпатській області, про що писалось у газеті «Експрес» за жовтень 2006 року.

Під час сильної повені 2008 року на Гуцульщині військові, які допомагали населенню рятуватись від стихії, знайшли на березі Білого Черемоша мертву рибу-русалку, в якої внаслідок повені була побита голова. Однак, хто досліджував пійманих русалок? Невідомо. А можливо, в природі з'явився новий клас риб або ж відродився зниклий колись?