Чугайстри на Гуцульщині

Лісові чугайстри - це людиноподібні істоти, які водились у лісах Гуцульщини в 1728-1918 роках. Звідки вони з'явились і чому зникли, наука пояснити не може. Однак з покоління в покоління гуцулів передавались цікаві розповіді старожителів про лісових чугайстрів, які виділялись організованістю, працьовитістю, миролюбністю щодо нас, звичайних людей.

Цікаву історію розповідала Анна Юріївна Михайлюк, 1912 року народження, жителька села Довгополе Верховинського району. Батько Анни - Юрій - в юнацькі роки працював кальманом (кальмани - юнаки, які працювали в лісі разом з лісорубами, але рубати й валити смереки їм не довіряли. Їхньою роботою було підтримувати порядок у колибі, цілодобово слідкувати за вогнищем).

Колись Гуцульщина була густо вкрита непроходимими лісами, але австрійська влада проводила вирубки лісу на невеликих площах і керували експлуатацією деревини євреї, які володіли значними капіталами і вкладали їх у лісорозробки. Людей для вирубки лісу євреї набирали з місцевих жителів, які добре володіли спеціальністю лісоруба. Адже життя заставляло кожного гуцула змалку займатись вирубкою лісу. Ліс давав гуцулам дрова, деревину для будування хати, гриби, ягоди, м'ясо дичини для їжі. Рубали дерево для будівлі тільки в певний період року - у травні та жовтні, тому що деревина, зрубана в такий час, не піддавалась гниттю, а також її не руйнували ніякі комахи та мікроорганізми.

Одного весняного дня 1874 року батько Анни Юріївни перебував на лісорозробках під полониною Луковиці. Там він став очевидцем цікавої пригоди, про яку й розповідав колись своїй дочці Анні. Лісоруби, рубаючи високі смереки, натрапили на дивовижну хатинку, яка була збудована наполовину з каміння і вкрита зверху мохом та листям із бука та явора. В ній не було ні дверей, ні вікон. Однак, із хатинки курився дим, з середини житла чулись якісь звуки. Побачивши таке помешкання, лісоруби були здивовані, але наблизитись до житла і зайти всередину побоялись. Через деякий час почався сильний дощ. Грянув грім! Блискавка яскравим вогнем освітлювала полонинські плаї, а лісоруби, посідавши на землю, почали тихенько молитись, благати всемогутнього Бога про помилування, щоб не загинути від удару блискавки.

«Ну, що нам усім так і стояти на дощі?! - сказав один із лісорубів. - Підемо до хижини, адже там видно, що ватра (вогонь) горить - просушимо одежу та зігріємось».

Лісоруби захотіли зігрітись біля ватри, але щойно наблизились до хижини, їм назустріч вийшов чоловік - високий на зріст і весь зарослий волоссям, без одежі ...

Дехто з лісорубів почав утікати до колиби. «Так це ж чугайстр», - голосно промовив старий лісоруб Бабак, якому було вже під 80 років і йому євреї довіряли бути старшим на лісорозробках...

Чугайстир підійшов до Бабака і вигукнув якісь незрозумілі звуки, однак можна було розібрати й деякі слова... Через деякий час Бабак разом з чугайстром все-ж-таки зайшли до хижини, а інші лісоруби повтікали до колиби. У хижині пахло гнилими дровами, які чугайстир кидав у кам'яну піч. Такі дрова сильно диміли й тепла від них майже не було.

Грітись біля пічки Бабак не зміг. За якусь мить його киптар став прокурений їдким димом, що роз'їдав очі, і він вийшов із хижини, а за ним і чугайстир, який промовляв (дим тепло, дим тепло).

На подвір'ї біля хижини Бабак вийняв люльку, набиту тютюном, запалив її і закурив. Чугайстир дивними очима дивився на люльку і зненацька вихопив її з руки Бабака й сам закурив: однією затяжкою викурив майже весь тютюн, що був у люльці. «Добре! Добре-е-е!» - вигукнув чугайстир і, сміючись, віддав люльку старому.

Через деякий час Бабак пішов від чугайстра вниз до колиби, показуючи йому рукою, щоб і він приходив до колиби. А чугайстир ще довго дивився вслід лісорубу.

Настав вечір, лісоруби сиділи в зачиненій колибі біля ватри. Готували вечерю: варили кулешу та прожарювали кусочки сала на вогнищі. Як тільки чоловіки закінчили вечеряти, почувся стук у двері. «Хто там стукає?» - запитав один із лісорубів, але відповіді не почув. Тоді Бабак, який нічого й нікого не боявся, підійшов до дверей і відчинив їх. На порозі був чугайстир. Як тільки Бабак побачив лісового чоловіка, то одразу затремтів від страху, адже ця двометрова істота дуже могутньої фізичної сили. Лісоруб деякий час стояв нерухомо, дивлячись на гостя, а потім мовив: «Заходь».

Зайшовши до колиби, лісовий чоловік роздивився навкруги, побачив і лісорубів, які тремтіли від страху. Бабак, відламавши кусок кулеші, запропонував гостеві поїсти. Чугайстир швидко з'їв їжу й промовив до Бабака: «Курити дим добре». Після чого простяг руку й витяг з кишені Бабака люльку, підпалив її і почав курити. Волохатому дуже подобалось курити люльку, тому ще до осені він приходив до колиби, грівся біля вогнища, а іноді спав до ранку разом з лісорубами.

Рубати ліс в кінці осені припинили і лісоруби покинули колибу, а коли вони відходили 
з Луковиць – їх проводжав чугайстри. Він ішов за робітниками до села Пробійнівка, та заходити в село не став. Довго стояв і дивився вслід лісорубам, а через якусь мить зник у хащах густого лісу, тримаючи в зубах даровану Бабаком люльку.

Чи були чугайстри подібні до снігової людини, яка зараз водиться в Гімалаях, не відомо, але на Гуцульщині чугайстри все-таки жили.

Якщо вірити історичним джерелам, чугайстри з'явились у Карпатах десь 1725 - 1728 року й жили до 1918 – 1920 років. Їх зникнення на Гуцульщині спостерігається в період закінчення Першої світової війни, мабуть, бої, які велися у Карпатах протягом 1914 - 1918рр. негативно вплинули на життя і побут лісових людей. Чому вони вимерли, а чи перейшли в іншу місцевість не відомо.

Про те, що чугайстри існували на Гуцульщині, відомо також із оповідання М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». У цьому творі письменник описує зустріч чугайстра з людиною: «Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік. Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його впізнав. Се був веселий чугайстри... Обоє мовчали. Лісовий чоловік грівся коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримати чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втекти. Іван тупнув на місці, струснув усім тілом поплив в легкім гуцульськім танці. Перед ним смішно вихилявся чугайстир. Він прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги, оброслі, як у ведмедя, незграбно тупцяли на однім місці, згинались і розгинались як грубі обіддя».

Слід сказати, що жителі села Березник, яке розташоване високо в горах, знаходили в лісі скелети людей, але знайдені кістки відрізнялись від скелетів звичайних людей, довжина 
яких становила 2 метри, а іноді й більше. А це свідчить про те, що знайдені кістки були останками тих чугайстрів, що мешкали в лісах Гуцульщини.

Чому зникли чугайстри? На це запитання науковці відповіді ще не дали, а значить, треба досліджувати й вивчати загадковий і чарівний гуцульський край.