UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

SRT - вертикальна техніка однієї мотузки

Головна мета будь-якого спелеолога - знайти таку підземну порожнину, куди не ступала ще нога людини. Найцікавіші печери для спелеологів (у спортивному плані) - найглибші, важкопрохідні, з найбільшою кількістю вертикальних ділянок. На жаль, саме такі печери висувають додаткові, дуже тверді вимоги до спорядження й підготовки спелеолога.

За останні 20 років спортивна спелеологія досягла значних успіхів. У різних карстових районах пройдено численні глибокі й дуже складні прірви. На сьогодні (2004 р.) у світі налічується 78 печер з глибиною більше 1000 м й 8 - більше 1500 м! Зауважте, що проходження й робота в печері глибиною більше кілометра, за складністю стає в один ряд із підкоренням Гімалайських восьмитисячників.
Цілком логічно виникає питання: чому завдячують ці успіхи? Безсумнівно, що зросли можливості безпосередньо пов'язані з удосконаленням спорядження й техніки проникнення в печери й прірви. Революційним стрибком щодо цього було створення й відпрацьовування техніки однієї мотузки (СРТ, з англійського "SRT" - "Single Rope Techniques"). Ця техніка передбачає виключення тертя мотузки об скелю, відвід навішення з-під води за рахунок організації проміжних точок кріплення мотузки в колодязі. Отже, можна не використати другу точку опори (страховку).

Швидким розвитком і поширенням SRT зобов'язана численним перевагам у порівнянні з класичною (двомотузковою і тросо-мотузковою) технікою проникнення в карстові порожнини. Ось найважливіші з них:

  • зменшується зношування спорядження й, у першу чергу, мотузки;

  • знижується вага спорядження, необхідного для штурму даної прірви;

  • мотузки потрібно майже у два рази менше;

  • створюється можливість провішувати вертикальні ділянки далі від скелі, а це й зручніше, й безпечніше;

  • значно скорочується загальний час подолання прірви;

  • зменшується мінімальне число учасників штурму даної прірви;

  • створюється можливість обходити струмінь води при подоланні водоспадів;

  • спелеолог не залежить від своїх товаришів по команді під час руху в колодязі;

  • при проходженні глибоких колодязів створюється можливість підтримки прямого і постійного зв'язку голосом між учасниками;

  • подолання будь-якого колодязя й будь-якої шахти в цілому, включаючи найглибші у світі, легше й безпечніше, ніж при використанні класичної техніки.

Характерна риса техніки однієї мотузки полягає у тому, що майже на 90 % безпека проходження визначається ще при навішенні спорядження на кожному окремому колодязі. Конкретна ситуація, однак, - завжди особлива. Тож навішування не можна робити ні за шаблоном, ні шляхом наслідування. Супутні проблеми необхідно творчо вирішувати на місці. Навішування, виконане за допомогою SRT, містить безліч технічних елементів (перестьожки, відтяжки, протектори, перила, тролеї та інше) і вимагає використання спеціального спорядження. Правильне (а значить - безпечне) застосування цих елементів вимагає від кожного спелеолога знання основних правил навішування, належної спортивно-технічної підготовки й неабиякого досвід, досконале знання характеристик і стану використовуваної мотузки.

Дуже істотно, що техніка SRT передбачає відсутність страхувальної мотузки. Це, безумовно, вимагає повної довіри до мотузки. В основі цієї техніки зосереджене детальне вивчення властивостей мотузки й правил її використання. Адже мотузка - наріжний камінь цієї системи. Без вільного оперування нею наша безпека на вертикалях була б сумнівною.
У зв'язку із цим, пропонуємо ознайомитись із класичною книгою болгарського спелеолога Петко Недкова "Абетка одномотузкової техніки". Книга містить основні характеристики й властивості різних видів мотузки, і, зокрема, інформує про правила використання статичної мотузки в техніці SRT. Опублікована ця праця давно, все ж фундаментальні положення нітрохи не застаріли.
Рекомендується для прочитання усім, хто має намір займатися вертикальною спелеологією.

http://abis.riscom.md