Життя за муром давньої фортеці

Микулинці (стародавня назва Микулин) - найдавніше літописне містечко Тернопілля: вперше воно згадується ще у 1096 році в "Повчанні" Володимира Мономаха. У 1530 році графиня Ганна Синявська (Йорданова) на скелястому пагорбі Микулина заклала невелику фортецю, яка опинилася, за свідченнями істориків, на торованому татарами "чорному шляху".

Могутні мури фортеці бачили на своєму поважному віку дуже багато: і нищівні напади орди, і польсько-турецьку війну, і навіть... фабрику сукна, яку влаштував на території замку на початку XIX століття новий власник Микулинців барон Конопка. Останньою володаркою фортеці була графиня Юзефа Рей.
А зараз її - не юридичними, а фактичними - господарями є 72-річна Стефанія Григорівна Болой і дружня та працьовита сім'я Віри і Віктора Літау.
Народилися, виросли і живуть у... дитинці. Дитинець - внутрішнє подвір'я фортеці. Власне тут, у 1933 році, і народилася пані Стефанія, батьки якої служили у графині Рей. Її тато з мамою мешкали у приміщенні з шести кімнат, зовнішньою стіною якого був і є зараз фортечний мур завтовшки зо два метри. Їм ще до війни з німцями дали місце біля костелу на будівництво власної хати. Збудувати її завадила війна: тато загинув на фронті, а вона з мамою далі жили у фортеці...
Тяжкою працею вдова з доньками виробили собі на внутрішньому подвір'ї замку невеличкий город - трохи більше шести соток. За мурами фортеці, біля самого порогу її хати виріс гарний сад, який славився сливами-"венгерками". Але якось прийшли якісь чиновники і звеліли той сад вирубати - мовляв, будемо будувати тут готель і розвивати туризм. Сад вирубали, готелю не збудували...
Мати Стефанії Болой померла у 1983 році. До кінця віку була сторожем фортеці, отримувала зарплату. Цю ж роботу пропонували і Стефанії Григорівні, але вона відмовилася, бо любила свою працю у дитячому садочку. Жити одній-однісінькій у фортеці було якось моторошно та ще й не завжди безпечно. А тому пані Стефанія взяла до себе молоду, добру і роботящу Віру з Монастирищини. Невдовзі Віра народила тут свого первістка - сина Ярослава. Йому зараз вже 21 рік. "Дітьми фортеці" є й два молодші сини Віри - 18-річний Андрій і 16-річний Микола. Всі хлопці, як і Стефанія Григорівна, мабуть, єдині на всю Україну люди, які народилися, виросли і живуть у "дитинці" майже 500-літнього замку! Чим не кандидати у Книгу рекордів? Всі ці "фортечні люди" мають цілком нормальну домашню адресу - вулиця Галицька, 2. Мають за древніми мурами електрику, воду, телефон, легковий автомобіль і навіть супутникову антену. Біля самої брами фортеці віддано несуть службу дві породисті вівчарки - Ульф та Аза.
Можна було б провести і газ. Але Віра та Віктор Літау вже купили собі квартиру в Микулинцях і зараз доводять її до пуття. Дасть Бог - незабаром справлять разом з дітьми новосілля. А Стефанії Григорівні також обіцяють інше житло. Як-не-як - фортеця була, є і буде пам'яткою архітектури та історії XVI століття.
До речі, спеціалісти вважають, що саме Микулинецький замок найбільше з усіх фортець Тернопілля пристосований для туристичної справи. Ним свого часу цікавилися американці й німці. Одна з ідей: провести археологічні розкопки "дитинця", у ньому ж спорудити мотель. Щоб просто у вікна багатим туристам дивилася сучасна історія...
А поруч - унікальний в архітектурі та оформленні Троїцький костел, збудований у стилі бароко у 1761-1779 роках. Цю святиню прикрашають скульптури самого Йогана Пінзеля! Микулинці - це й оздоровчо-лікувальна зона. Той самий барон Конопка століття тому збудував, тут розкішний бальнеологічний курорт, який процвітав понад 10 років.

Час покаже, якою буде доля старовинного Микулинецького замку. А поки що сивоголова бабуня Стефанія думає, як би то навесні знову виорати і засадити у внутрішньому його дворі свій город. Орять "дитинець" неохоче: плуг раз по раз вивертає із землі каміння, якому сотні, а то й тисячі літ...

Мирон КОЗАК