uk ru en
+38 044 383 39 54
+38 096 212 40 71
+38 093 748 59 01
tourclub.ternopil@gmail.com

Річка Ріка

Ріка - права притока Тиси. Бере початок на південних схилах Головного Вододільного хребта в Горганах. Витоки лежать під Вишківським (Торунським) перевалом. Впадає в Тису біля міста Хуст. Річка протікає по території Міжгірського і Хустського районів Закарпатської області. Довжина - 92 км. Площа водозбору 1240 км2.
У Ріки є три великі притоки:

  • Голятинка. Права притока, 20 км довжини, 91 км2 площі водозбору. Впадає в Ріку на 72 км від її гирла біля села Майдан;

  • Ріпинка. Права притока, 20 км довжини, 222 км2 площі водозбору. Впадає в Ріку на 67 км від її гирла біля села Сойми;

  • Хустиця. Ліва притока, 35 км довжини, 1082 км2 площі водозбору. Впадає в Ріку на 0,5 км від її гирла біля міста Хуст.

Крім того, численні дрібні притоки збільшують водність річки на всій її довжині. З них можна виділити праві притоки:

  • Широкий, який впадає біля села Нижній Бистрий;

  • Чеховець - біля села Горинчове;

  • Потік - біля села Липча.

За характером долини і русла на річці можна виділити дві ділянки.
Перша - від витоків до кінця села Березове. Тут річка тече у вузькій долині, русло звивисте, повторюючи з долиною великі повороти. Схили гір стрімко спускаються до річки. Дорога на узбережжі прокладена по вузьких полицях, вирубаних у схилах. Русло річки вузьке, багато перешкод - шивери і невеликі пороги.
Друга - від кінця села Березове до гирла. На цій ділянці річка виходить на передгірну рівнину. Долина стає широкою. Русло ділиться на протоки, багато островів, мілин, гравійних і піщаних перекатів. Береги низькі, зарослі верболозом, іншими чагарниками. За ними поля і городи, пасовища і сінокосні луки. Багато садів як в долині, так і на схилах невисоких гір і пагорбів.

  1. У   верхів'я Ріки можна добратися будь-яким рейсовим транспортом, який рухається з Івано-Франківська, Калуша, Долини в Міжгір'я або Ужгород. Від селища Вигода дорога втягується в гори, а за селом Випіків починає підніматися на Вишківський (Торунський) перевал. На перевалі - кладовище воїнів, які загинули в боях Першої світової війни. Є облаштоване місце для відпочинку. З перевалу дорога крутими поворотами спускається в Закарпаття і приводить в село Торунь, яке лежить на невеликому розширенні вузької долини. З села Торунь і починається Ріка після злиття потоків Торунчак і Прислоп, але вона маловодна, мілка і навіть за високої води сплав проблематичний. Торунчак починається під перевалом, а Прислоп - на південно-західних схилах Головного Вододільного хребта. У верхів'ї Прислопа є однойменне село.
  2. Трохи нижче Торуня в Ріку впадає ліва притока Лопушна (596 м н. р. м. в гирлі), витоки якої - на північно-західних схилах г. Озерянка (1500 м), що над озером Синевир, і г. Борок (1226 м), що стоїть північніше гори Озірної. По долині р. Лопушна прокладена стежка на озеро Синевир.
  3. В районі села Верхній Бистрий дуже мальовничі місця, є декілька мінеральних джерел. В Ріку впадає невеличка притока Газа, і велика - Бистра (545 м н. р. м. в гирлі).
  4. В селі Майдан в Ріку впадає велика права притока Голятинка, витоки якої лежать на схилах Головного Вододільного хребта (гора Чорна Ріпа). Долина заселена досить густо. Після гирла Голятинки по високій воді можна почати сплав по Ріці.
  5. В селі Сойми додає води ще одна велика притока Ріпинка (457 м н. р. м. в гирлі). Долина Ріпинки густо заселена. По долині проходить автодорога Міжгір'я-Волівець. З Міжгір'я по долині Ріпинки 25 км до села Пилипець, біля якого є таке диво природи як водоспад Шипот. Мандрівники піднімаються сюди, щоб помилуватися цією чарівною пам'яткою природи у буковій хащі під полонинами Ями, Мідяницька та Ряпіцька. Майже з тридцятиметрової висоти, чіпляючись за величезні брили, гримить вода. Водоспад народжується високо в горах, де закінчується ліс і відкривається простір полонин.
  6. Біля селища Міжгір'я Ріка звивається у вузькій долині. Правий берег - стрімкі схили відрогів Полонинського хребта. На лівому березі розташувалося Міжгір'я, в кінці якого русло розширюється.
  7. Нижче лівий берег стрімко піднімається вгору, і ріка, стиснута високими берегами, в лівому повороті, наштовхується на поріг.
    У цьому місці лівий берег високий, а нижче є невелика поляна, оточена лісом і заростями ліщини. Красиве місце для табору. Навпроти з дуже високого правого берега в річку каскадом водоспадів падає невеликий потік.
    Поріг лежить нижче водоспадів. Перший уступ порога - навпроти бетонної стіни лівого берега, невисокий - 0,4 - 0,5 м. Під правим берегом у воді великі кам'яні брили. Далі, через 40 - 50 м річка відчутно звужується завалами з великих кам'яних блоків з обох берегів і падає вниз через 3 не дуже виражені уступи. Розігнавшись в порозі, тугий струмінь води навалюється на лівий берег і повертає вправо. Тут вона заспокоюється на широкому і мілкому плесі. З правого берега в річку впадає маленький потічок. За ним правий берег знижується і на ньому - велика поляна.
    Поріг знаходиться в межах селища Міжгір'я.
    Міжгір'я - районний центр Закарпатської області. Межує із Сколівським районом Львівської, Долинським Івано-Франківської областей і п'ятьма районами Закарпаття - Тячівським, Хустським, Іршавським, Свалявським та Воловецьким.
    До листопада 1953 року Міжгір'я називалося Волове. Хто заснував це поселення і коли, невідомо. Навіть 500-літній дуб-велетень, що й досі росте в селищі обіч шляху не знає про це. Лише легенди доносять деякі подробиці з давніх часів.
    Ще не було Волового, а через перевал у долину Ріки вже проліг шлях з Русі в Угорщину.
    Десь на початку XV століття межи стрімкими горами біля річки виникло село Сойми, а за 20 км від нього нижче за течією засноване Вучкове. Мешканці цих сіл облюбували собі для худоби пасовище попід горами Красна, Кук та Кам'янка. Згодом тут з'являються колиби для пастухів, а пізніше - невеличкі хатини. Так починалося Волове. Вперше у документах воно згадується в 1415 році, як село, що належало сім'ї угорських феодалів Ірмезеїв, які згодом продали їх Довгаям, Довгаї - Ліпчаям... Цю дату вважають роком заснування Волового.
    В 1931 - 1935 роках у Воловому не раз зупинявся відомий чеський письменник Іван Ольбрахт, який змалював життя міжгірців у репортажах „Країна без імені".
    Нині це сучасне селище пастухів і лісорубів, робітників і селян, представників багатьох інших професій. Центр туризму і відпочинку в долині Ріки. Туристські бази, санаторії і будинки відпочинку розташовані по всьому районі. Недалеко - чудо природи Синевирське озеро, яке в народі називають „Морським оком".
  8. Нижче порога, після плеса, річка звужується і йде по великій дузі вліво. Лівий берег здіймається вгору, з правобережної вузької ущелини в Ріку впадає значна притока. За поворотом міст через річку, який веде в урочище Козяй на правому березі.
  9. Пройшовши декілька звивів річка шумить на 2 шиверах, друга шивера з досить високими валами. З лівого берега впадає невеликий потік. Лівий - на значному протязі укріплений бетонними стінами. В кінці стінки коротка шивера і початок села Запереділля, яке розташувалося на лівому березі.
  10. Нижче, з правого берега в річку впадають декілька потоків, а біля бетонного лівого берега невеликий поріг і шивера: довга і мілководна. В кінці стінки через річку перекинутий підвісний пішохідний місток. Село Запереділля розташоване на невеликому розширенні долини Ріки, оточене високими горами з округлими вершинами, вкритими листяним лісом.
  11. Після великого плеса на річці низький, гравійний острів. В лівому, основному, руслі довга шивера. Праве русло мілке і в малу воду непрохідне.
  12. Трохи нижче ще одна шивера, коротка, з великими каменями в руслі. За нею, через річку перекинутий підвісний місток. Навпроти нього на лівому березі - автобусна зупинка, пошта і магазин.
  13. До наступного підвісного містка русло ріки широке і мілке, а з правобережної ущелини в річку впадає велика притока з каламутною водою.
  14. 20 хвилин сплаву до наступного підвісного містка. На річці - невеликі шивери, розташовані одна за одною, русло широке. Нижче містка - ще одна значна права притока впадає в Ріку, а за ним - кінець села Запереділля. Річка підходить до високого крутого лівого берега і повертає вправо. Високо по вузькій полиці проходить шосе.
  15. Після довгого плеса в Ріку впадає значна ліва притока і з'являються перші хати села Вучкове. Навпроти гирла притоки, на річці - шивера.
  16. Через 12-14 хв сплаву шосе мостом переходить на правий берег. Тут розміщені магазини, автобусна зупинка, а вправо йде дорога в урочище Петрівчик. Перед мостом - шивера з великими валами. Нижче ріка стає широкою і мілкою. В руслі дуже багато великого каміння, яке ускладнює сплав. Через 8 - 9 хв сплаву після мосту закінчується село Вучкове.
  17. Через 15 хвилин сплаву - підвісний місток через річку. На лівому березі - широка бокова долина, з якої впадає в Ріку велика притока. А ще через хвилин 18 - ще одна.
  18. За гирлом притоки русло розширюється і великий низький острів перегороджує його наполовину. Основне русло праве, в якому невелика шивера. Ліве майже сухе. В кінці острова ліва притока впадає в річку.
  19. До села Нижній Бистрий - три прості шивери і одна довга, яка в кінці переходить в каскадний поріг з 8 невисокими уступами. В кінці цієї ділянки річки - великий зарослий чагарниром острів, за яким зліва впадає невелика притока. Навпроти острова, на правому березі починаються хати села Нижній Бистрий.
  20. Русло звужується, береги високо піднімаються над водою. За підвісним пішохідним містком в Ріку впадає невелика права притока. Правий берег - бетонна стіна, а в руслі - шивера з невеликими валами.
  21. Нижче є тросова переправа через Ріку, за якою з лівого берега каскадами водоспадів падає великий потік. Трохи далі - острів.
  22. Русло річки розширюється і міліє, на обох берегах лежить село Нижній Бистрий. В кінці села на лівому березі будівля   Теребле-Ріцької гідроелектростанції. Сюди, у далеке гірське село, навесні 1949 року приїхали 4500 будівників, щоб спорудити гідроелектростанцію. По один бік хребта тече Ріка, по другий - Теребля. Ширина хребта - 4 км. Перепад висот між руслами рік - 200 м. Народилася смілива думка - спрямувати води Тереблі через тунель у Ріку. Ця ідея була втілена в життя, коли на початку 1956 року Теребле-Ріцька ГЕС дала перший струм. В Нижньому Бистрому народився письменник Василь Вовчок, який був учасником будівництва електростанції на Ріці. Його враження від будівництва лягли в основу поеми, хвилюючої поетичної збірки і цікавої п'єси. Багатьом читачам відомі поетичні збірки В. Вовчка „Верховино, світку ти мій", „Здивований будень", повісті „Останній чардаш", „У долонях гір", п'єса „Вернигори" та багато інших творів.
  23. Нижче ГЕС є невеликий поріг, а метрів через 50 - шивера, за якою в Ріку з обох берегів, навпроти одна до одної впадають дві великі притоки з вузьких бокових ущелин.
  24. Хвилин через 25 - підвісний місток навпроти церкви на правому березі.
  25. Через 30 хвилин шосе переходить мостом з правого берега на лівий - кінець села Нижній Бистрий. На ділянці села Нижній Бистрий Ріка досить повноводна і широка, в руслі багато шивер, а в річку впадає багато малих потоків, поповнюючи її води. Село потопає в садах. В кінці села як на правому, так і на лівому березі є облаштовані місця для відпочинку. Трохи нижче каскадами водоспадів в Ріку впадає значна притока. Біля її гирла - будівля колишнього водяного млина. Від цього місця річка входить у велику дугу вліво і на лівому березі починається село Березове. Дуже гарні обидва береги річки. Русло звузилося. До кінця села - багато шивер. Річка поділяє село на дві частини, тому через неї перекинуто багато підвісних містків. Після великого острова, вкритого чагарниками, долина Ріки різко розширюється, а береги стають низькими. Гори на обох берегах віддаляються від річки, стають низькими, вершини округлими. Довгі, пологі схили всі в садах. Русло річки ділиться на рукави, звивисте, крім кам'янистих шивер, з'являються перекати з гравію і піску, багато мілин. Береги поросли верболозом і чагарником.
  26. З кінця села до свого гирла Ріка залишає гори і викочується на Закарпатську рівнину. Швидкість течії падає, річка відкладає принесений з гір подрібнений матеріал: гравій і пісок, утворюючи з них низку низьких заливних островів, які ділять русло на багато проток.
  27. В районі села Горінчеве через річку перекинутий міст дороги, яка йде в село Монастирець, розташоване в долині правої притоки Чеховець. Село Горінчеве подарувало світу справжню плеяду казкарів. Це Андрій Калин, Юрій Ревть, Іван Петрик, Юрій Порадюк-Тезга, Іван Ділинка, Хома Плешинець, Михайло Шоваг, Ганна Павлюк, Юрій Митрович. їх твори видавались і в загальних збірниках і окремими виданнями під назвою „Казки одного села", яке розійшлося із швидкістю бестселера. А казкарем серед казкарів вважають Андрія Калина, якого відомий закарпатський фольклорознавець І. В. Хланта назвав українським Гомером. Надзвичайно промовистим є той факт, що про колишнього колгоспного їздового є згадка в Українській Радянській Енциклопедії. Як і те, що калинські казки не затрималися в країні, а почали видаватися за кордоном.
  28. В районі села Липча в Ріку впадає досить велика притока Поток, долиною якої прокладено шосе в селище Довге, що в долині річки Боржава.

Село Іза розташоване на лівому березі Ріки, за 5 км від Хуста.
В Ізі останні роки свого життя жив український письменник-полеміст, проповідувач традицій І. Вишенського М. Андрелла (1637 - 1710 рр.). М. Андрелла помер в Ізі, де його й поховано.
В Ізі жив журналіст І. Чаковський (1815 - 1885 рр.). Працюючи в Будапешті редактором періодичних видань, що виходили російською мовою, він популяризував російську літературу, виступав проти мадяризації українського населення Закарпаття. В Ізі він жив 26 років, там і помер.
В гирлі Ріки, яка тут впадає в Тису, під високою Замковою горою стоїть древнє місто Хуст. Воно згадується в легендах, про нього складені пісні. Довкола невисокі гори, гарні пейзажі. Відомий Хуст і своєю історією. З Хустом пов'язані імена багатьох знаменитих людей. Це поет Дмитро Вакаров. Тут довгі роки жив і творив мудрий педагог, український письменник, невтомний збирач фольклору Олександр Іванович Маркуш, чиї книги ми знаємо не тільки за назвами: «Мармароські оповідання», "Мрійники", "Лист матері", "Світанок Тисі усміхнувся", "Юлина", "Дорога в Широке". В 50 - 60 роках минулого століття в Хгирлі жили і працювали закарпатські письменники Василь Вовчок, Юрій Керекеш, Микола Рішко, Юрій Шкребинець, майстри пензля - Наталія і Юрій Герци, Лесло Гайду, Андрій Сидора та інші.
З Хуста вийшли багато науковців, митців театру, музики, пісні, лісівників, медиків.
Недалеко від Хуста, де річка Хустець обмиває підніжжя Замкової гори, в урочищі Кіреші за 5 км від міста є справжнє диво природи - Долина нарцисів. Ця долина, що простяглася між невисокими, витягнутими з півночі на південь косогорами, в травні вкривається білосніжним нарцисовим килимом. Суцільним килимом на багато кілометрів, на десятках гектарів - неповторна краса.
Дикі нарциси, або нарциси вузьколисті, зовні схожі на своїх родичів, що ростуть у наший садах. Але мають довші ніжки і квіти у них більші, і цвітуть пізніше, і мають неповторний аромат, який заповнює всю долину в пору цвітіння.
Нарцис - за легендою - не просто квітка. Це син давньогрецького річкового бога Кефіса і німфи Ліріопи. Він славився надзвичайною вродою. З такою вродою від жінок не встережешся. Та Нарцис був залюблений у себе і байдужий до жіночої любові. Зневажив він і кохання німфи Ехо. Ображена в найніжніших почуттях, вона попросила богиню юності та краси Афродіту покарати самозакоханого красеня. Кара була жорстокою: Нарцис так захопився власним відображенням у воді, що зачах від нерозділеної любові до самого себе і перетворився на квітку.
Згадаєш цей міф у Долині нарцисів - і здається, ніби тут, під кущем, зачарувала Афродіта гордовитого красеня і тому нарциси саме тут пишаються щовесни так владно своєю красою.
Не дуже й давно, старші люди пам'ятають, уся долина Тиси від Хуста до Тячева, навіть до Тересви, щовесни вкривалася білим морем нарцисів. На тридцять чи й на сорок кілометрів простягалася над Тисою нарцисова долина. В 1964 році тут був утворений нарцисовий заказник на 15 гектарах, а в 1972 році - площі розширені до 95 гектарів.
Ще одне диво, вже рукотворне, є в Хусті. Хустський замок. Правильніше - залишки колишнього замку на Замковій горі, яка є конусом згаслого вулкану.
Чудовий краєвид відкривається з висоти 174 м.
Історія замку почалася багато століть тому, ще коли Закарпаття належало до Давньоруської держави. Але в 30-х роках XI століття угорський король Іштван захопив південну частину краю. А протягом другої половини XI і першої половини XII століть вся територія Закарпаття була під владою угорців. Для зміцнення своєї влади вони будували могутні замки.
Архівні джерела стверджують, що Хустський замок був побудований для захисту Марамороської жупи - східної частини Угорської держави та для приборкання переможених русичів. Будівництво розпочалося в 1090 році і продовжувалося ціле століття, до 1191 року.
Навесні 1241 року 60-тисячна монголо-татарська орда на чолі з ханом Батиєм вторглася на Закарпаття. Руйнуючи міста і села, через Поляну, Перечин і Ужгород хан Батий поспішає в глиб Угорщини, щоб розгромити угорського короля Бейлу IV (1235 - 1270 рр.) до того, як той встигне зібрати велике військо і вже 11 квітня 1241 року на рівнині, південніше теперішнього Мішкольца, король Бейла IV був розгромлений. Руйнування зазнав і Хуст, щоправда, замок татари і не намагались взяти.
Влітку 1241 р. біля міста Оломоуца (Моравія) чехи розбили татар. Король Бейла IV для зміцнення кордонів на північному сході реконструював та будував замки на Закарпатті, які могли би зупинити нове нашестя ворога. Отже, з другої половини XII століття були реконструйовані та побудовані Хустський, Королівський, Мукачівський та Ужгородський замки, які мали важливе воєнно-стратегічне значення для захисту кордонів Угорщини.
У 1541 р. Угорщина зазнала великої поразки у боротьбі з Туреччиною, остаточно втративши свою незалежність. Країна була розділена на 3 частини: невелика північно-західна входила до складу Австрії, Південна і Центральна Угорщина, включаючи і столицю Буду, була в руках турецького султана; Затисянська область і Закарпаття входили до складу Трансільванського князівства, яке перебувало у васальній залежності від Туреччини.
Відтоді Хустський замок, як і інші землі Закарпаття, стають причиною постійних сутичок між Австрією і трансільванськими князями.
Спочатку замок був у володінні Австрії, але вже в 1557 р. його відвоювали трансільванські воєводи.
В 1594 році татарська орда хана Гірея напала на Марамороську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла.
В 1599 р. австрійським військам, на чолі яких стояв генерал Дьєрдь Башта, вдалося захопити фортецю, а також значну частину Трансільванії. Генерал Башта став володарем замку.
На початку XVII ст. Хустський замок знову перейшов у власність трансільванських князів.
У 1660 році турецьке військо вторглося в Мараморощину. Трансільванський князь Янош Кемень за підтримки австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укрився в Хустському замку. Фортеця на той час була настільки могутньою, що турки не наважилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі. Він написав 10 томів "Книги подорожей", де розповідається і про перебування турецької армії в 1660 - 1666 рр. на території Угорщини, зокрема в Закарпатті.
Евлія Челебі так писав про фортецю: "Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба. Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, здіймаються одна за одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков - залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд". Переговори успіху не мали. Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села. Князь Янош Кемень продовжував боротьбу проти турків, але на початку 1662 р. загинув у битві в районі міста Шелешвара в Трансільванії. З 1671 р. австрійські війська постійно перебувають у замку.
В 1677 р. загони куруців, учасників антигабсбурзького руху, очолив угорський політичний діяч, один з керівників боротьби за незалежність Угорщини проти австрійського гніту граф Імре Текелі. Одним з центрів руху куруців став Хустський замок. 10 жовтня 1677 р. біля села Королеве військо куруців, кероване Імре Текелі, вщент розбило австрійське військо генерала Шміда. Але 9 травня 1687 р. через зраду Марамороського жупана в замок були введені австрійські війська.
В 1692 р. у верхній частині замку стався вибух пороху, внаслідок чого значна частина будівель була знищена. Тільки 9 лютого 1699 р. імператор Леопольд І дав розпорядження відбудувати замок. Але верхню його частину так і не відбудували.
У травні 1703 р. виступом селян-кріпаків у селі Варах на Берегівщині почалася визвольна антигабсбурзька, антифеодальна війна угорського народу 1703 - 1711 рр. На чолі визвольної війни стояв князь Ференц II Ракоці.
17 серпня 1703 р. повстанські війська на чолі з Яношем Майошем та Альбертом Кішем оволоділи замком. Протягом 1704 - 1705 рр. замок відремонтували. 1707 рік був роком найвищого піднесення визвольної боротьби. З кінця 1707 р. велика армія Ференца Ракоці почала зазнавати поразок.
Після поразки визвольної війни в 1711 р. в Хустському замку поселився австрійський гарнізон. В той час замок був у занедбаному стані і необхідно було зробити капітальний ремонт. В замку могли розміститися не більш як тисяча осіб.
В 1717 році на Закарпаття зробили останній напад татари. 12-тисячна орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після наскоку на Дунайську низовину. Татари не наважилися напасти на замок і, пройшовши лівим берегом Тиси, намагалися без перешкод відійти в Крим. Та гарнізон Хустського замку сам зробив сміливу вилазку і біля села Вишкова завдав татарам поразки. В битві загинуло понад шість тисяч татар, було звільнено понад 7 тисяч невільників. Переможцям дісталася і велика здобич, в тому числі близько 8 тисяч татарських коней.
Це був останній бойовий виступ гарнізону Хустського замку. На той час замок вже занепадав.
27 червня 1748 р. над Хустом пройшла велика буря, вітер зірвав дахи будівель замку. Імператриця Марія-Терезія наказала, щоб замок ще того року був відремонтований. Деякий ремонт провели. Однак пошкоджені війнами бастіони, башти та укріплення перебували в жалюгідному стані.
29 червня 1749 р. жупан вирішив, що замок уже не має воєнно-стратегічного значення і в 1750 р. наказав перевезти військове спорядження із фортеці в Кошіце та Надь Варод.
З липня 1766 р. о 6 год вечора над Хустом пронеслася сильна гроза, і блискавка в трьох місцях вдарила в замок. Після перших ударів блискавки загорівся дах. Друга блискавка вдарила в порохову башту, і вибух страшенної сили струсонув землю. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Багато людей загинуло від вибуху та у вогні. Всі будинки були зруйновані або згоріли.
Жупанат Марамороської жупи намагався зберегти замок. Розпочалися ремонтні роботи. Але заново відбудувати замок було вже неможливо, і він почав занепадати.
В 1773 р. імператриця Марія-Терезія послала свого сина Йосифа оглянути Хустський замок. Впевнившись, що фортеця зазнала величезних руйнувань і втратила своє стратегічне значення, він наказав перевести військовий гарнізон у Мукачівський замок.
Влітку 1798 р. велика буря пошкодила останню башту замку. Її стіни розвалилися і каміння посипалося аж в потічок Хустець. Так остаточно було зруйновано славний Хустський замок. Те, що не могли зробити за 600 років існування замку війни, зробила природа.
Руїни стали джерелом дешевого будівельного матеріалу. У 1799 р. було розібрано частину замку для спорудження католицького костьолу та різних державних будинків у місті.
Минуло понад два століття, відколи перестав існувати один з наймогутніших в Центральній Європі Хустський замок. Час довершив свою руйнівну справу. Розсипалися стіни, а схили поросли чагарником та лісом. В наші дні на вершині збереглися лише рештки колись могутніх стін.

Стаття з книги "Туристські ріки Карпат"
Володимира Захарчука та Георгія Чурчуна

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Знижка на велотури для клієнтів Турклубу -10%