Нішу сучасної їдальні у Тернополі заповнює "Старий млин"
Споруда у стилі часів Австро-Угорщини уже давно викликає чималий інтерес своїм оригінальним виглядом у тернополян і гостей міста.
Цей заклад будувався досить довго, тому що все, що тут є, - практично, ексклюзивне. Творчість - це процес, який не має меж, скажімо, один лише фасад змінювався лише разів з п'ять - то валили, то знову будували... Власнику цього заклалу всі ці ідеї буквально наснилися.
Ідея побудови "Старого млина" виношувалась тринадцять років, а підказала її сама історія, адже до 1939 року на цьому місці дійсно був млин. Потім його, на жаль, знищили, а власника, польського єврея Даніеля Штекля радянська влада відправила до Сибіру. Теперішній власник Михайло Гросуляк вирішив відновити цей млин, але вже у формі закладу громадського харчування, розробляючи архітектуру цієї будови, він намагалися максимально відтворити стару ауру - все необхідне каміння збирали зі старих розвалених будинків та спеціально скуповували у людей. Цегла, яка тут використана, вироблена ще за часів Австро-Угорщини.
Основу меню "Старого млина" становить так звана щоденна "буденна" їжа. На сьогодні заклади такого типу втрачено - якщо колись були їдальні, то тепер їх нема. А дарма, вони б себе зараз добре зарекомендували.
"Старий млин" - це справжній комплекс. Він складається з трьох поверхів, літнього майданчика, антикварного магазину, стоматологічного кабінету. На першому поверсі - "селянська їжа". Тут є п'єц, їжа в якому готуватиметься тільки на дровах. Другий поверх - це музей-їдальня, а на третьому поверсі десертний зал, інакше кажучи, солодощі. На літній майданчик офіціанти приносять страви на замовлення з усіх трьох поверхів.
Тут дотримуються концепції малого бізнесу: щоб було дуже потрібно людині і вона за все небагато платила, а послуги надавалися якнайкраще. Це було і надалі залишатиметься життєвим кредо власника і його сім'ї.
Музей-їдальня "Старий млин" розрахований на двісті місць і працює щодня з 10 до 22 години. Спиртного нема взагалі, натомість відвідувачам пропонується сім сортів пива. Ціни помірні. Це особливо вигідно для студентів чи малозабезпечених людей. Передувало цьому вивчення загальної цінової політики міських закладів харчування. Враховано їхні недоліки, а їх є чимало. Закладів, які спеціалізуються на вузькопрофільній кухні, дуже мало, і тих, які виготовляють буденну їжу, нересторанного типу, теж обмаль. І звичайно ж, це так звані "відкриті кухні", де клієнт має можливість бачити все, що готують на його замовлення.
Андрій ВОВК
