Кавалки з листопадових свят

Напередодні всіляких листопадових річниць перебираєш уголові: а що є головним для різних поколінь на початку цього місяця? Або що найбільше запам'яталося? Для сучасної молоді ніч на 1 листопада - це Хеллоуїн (чи Геловін) тобто День всіх святих. Свято кельтів повернулося до України - землі, де колись також мешкали окремі кельтські племена. Може, в комусь із наших співвітчизників озивається поклик предківської крові, змушуючи розмальовувати себе й перевдягатись. Втім, для переважної більшості - це все ж екзотика.

Найбільший Геловін влаштували наші предки полякам у Галичині в ніч на 1 листопада 1918 року. Цієї ночі у Львові та по містах і містечках Галичини українці перебрали владу до своїх рук. Було захоплено урядові установи, залізничні двірці (вокзали), пошти, роззброєно військові залоги і поліцію. На ранок у Галичині діяла українська влада. Тернопіль, як столиця Галицького Поділля, не став винятком. Напередодні учителі Державної української гімназії Семен Сидоряк і Андрій Музичка розіслали по селах повіту старших учнів, аби вони зорганізували озброєних хлопців, роззброїли жандармерію і йшли на Тернопіль. А колишній австрійський вояк, утікач з російського полону Григорій Лучанко, який вчителював у Білій, ще наприкінці жовтня дістав наказ зі Львова від таємного військового комітету (ним, по суті, керував сотник Дмитро Паліїв). Лучанкові було наказано не зголошуватися до австрійського війська, бо наближається переворот, і він зможе стати у пригоді на місці. Напередодні перевороту він також дістав таємний наказ допомогти зайняти залізничну станцію в Тернополі у ніч на 1 листопада. Разом з хлопцями підміської Білої і дальших сіл (як Чернихів), озброєних австрійськими й московськими крісами та обрізами, з повними кишенями набоїв, вони в темряві й повній тиші зняли без жодного пострілу всіх вартових. Процесом перейняття влади українцями від австрійських установ керувала в Тернополі Повітова Рада Української Національної Ради. Хоч австрійці досить спокійно передали владу українцям, поляки чинили всілякий спротив, що зрештою й вилилося в польсько-українську війну. А в перших днях листопада на вулиці міста поляками було вбито четаря УСС перемишлянина Дмитра Тиранського. Не зайвим буде вкотре нагадати те, що в листопаді 1918 з добровольців у Тернополі було сформовано полк піхоти ім. С. Петлюри, чотири курені якого вирушили на допомогу Львову, а один, під командуванням сотника М. Королюка, перший з Галичини вирушив на оборону Києва. А ще, були добровольчий Жидівський курінь Української Галицької Армії під командуванням поручника Саломона Ляйнберґа, студентська сотня з молодших учнів тернопільської гімназії під командою Івана Галущинського і творилася авіація УГА, очолена сином Івана Франка Петром.
У листопаді сталася - хоч і не в Тернополі - ще одна подія, яка мала вплив не лише на наш край, а й спричинила величезні наслідки для цілого людства. Це - прихід до влади більшовиків, які згодом втілювали свій експеримент на шостій частині земної кулі. Це - т. зв. Велика Жовтнева соціалістична революція 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року.

Знаний вчений і громадський діяч з Тернополя професор Йосип Свинко приніс до редакції справжній експонат епохи. Він дуже добре свідчить про те, як глибоко проникає тоталітаризм у життя своїх громадян. Це "Випускник" - стінна рукописна газета, "орган комсомольців X класу", які закінчували школу в 1953 році. Читаєш і не віриш - 1953 рік. Якихось 13 років радянської влади - і які наслідки.
Справді, "машина" працювала по-своєму геніяльно.
Вгорі гасло: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!". Справа вислів: "Перед нами стоїть велика кріпость (так, саме "кріпость"). Називається ця кріпость наукою... Цю кріпость ми повинні взяти будь-що будь! (Сталін)". Зліва сам "вождь" у мундирі генералісимуса і зі "звіздою" героя. 1953 рік - це й рік смерті Сталіна. "Дорогі співвітчизники, товариші, друзі! Наша партія, радянський народ, все людство зазнало найтяжчої, неповоротної втрати. Скінчив свій славний життєвий шлях наш учитель і вождь, найвеличніший геній людства Йосиф Віссаріонович Сталін," - повідомляє нам "передовиця". Ці редакційні етапі, виведені каліграфічним почерком авторучки фіолетовим чорнилом, ведуть читача від дати до дати: "35 роковини Великого Жовтня", День "найдемократичнішої в світі Сталінської конституції", "Новий рік", "День Радянської Армїї", "Міжнародний жіночий день", "День Першого травня". Другий і третій постійні розділи стіннівки продовжують "тему номера". Підготовка до свят, "Новий 1953 рік - рік великого щастя", "Гідна зустріч 1953-го", "Його справа житиме!", вірш М. Рильського "Він був, Він є, Він буде!" - це вже на смерть Й. Сталіна. Є також слова пісні "Москва майська" В. Лебедєва-Кумача українською мовою - це до 1 травня: "Ти зоряна// Незборена //І славою овіяна, //Земля моя//Москва моя,-/ / В серцях людей омріяна!".
Ні, не все в цій газеті про партію. Є й стаття про матір ("Найдорожче слово"). Є актуальні для випускників заклики "Скоро екзамени", "Дні не ждуть...", "Використовуй кожну хвилину!", "Повторення - мати навчання...", "Буду студентом!" - це вже авторські етапі. Корисні поради, обмін т. зв. передовим досвідом: "Як я готуюсь до екзаменів", "Він сумлінно повторює"...
Такі різні фрагменти з життя різних поколінь. Минуле. А є і сучасне життя, буденність, яка формує матеріал для спостережень наших нащадків.
Що то залишиться по нас через якісь 50 чи 85 років?

Юрій ВИШНЕВЕЦЬКИЙ