UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

Особливі храми міста Теронополя

Три храми нашого міста належать до найстаріших і є пам'ятками архітектури. Свого часу вони були відбудовані або реставровані. Решта - споруджені вже за часів незалежності України.
Секрети Надставної церкви... Зовні церква Чесного Хреста, або по-народному Надставна, схожа на маленьку Оборонна церква в Тернополіфортецю чи замок. Ця одна з найстаріших церков, збудована у 1540 р., мала стратегічне значення. Під час турецько-татарських нападів найбільший опір городяни чинили саме на львівських воротах міста, де стояла церква, розповів нам отець церкви Чесного Хреста Дмитро Лисак. Тому це мала бути надзвичайно міцна споруда, фактично оборонний форпост.
Тут раніше дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, які було видно аж на Голубіцьких Товтрах. А вони мали зв'язок із Залізцями, Підкаменем та Почаєвом. По суті, дзвіниця слугувала тоді "радіостанцією".
Надставна церква зазнала чимало руйнувань. Після одного з них її відбудував князь Острозький у 1629 р.
Під час Другої світової церкву спалили німці. А згодом, коли після війни її відбудували, тут зробили склади. А ще за Союзу в ній планували зробити зал моди, музей мистецтва. А потім взагалі хотіли на її місці збудувати готель "Москва". Проте найвище начальство, оглянувши територію, вирішило, що тут недостатньо місця, тому вирішили готель побудувати на іншому березі Ставу.
У 1989 р., коли о. Дмитро прийшов працювати до церкви, вона була у жахливому стані - вікна вибиті, без престолу, понівечений іконостас. Довелося починати відновлення храму майже з нуля.
До речі, всі хрести отець Дмитро зробив сам, використовуючи власний ковальський досвід. Цьому ремеслу його навчив батько. За фотографіями почали відновлювати інтер'єр. Спочатку зробили іконостас, з якого були викрадені майже всі ікони. До речі, три ікони з нашого храму - "Спаситель", "Хрещення Йордані" та "Воздвиження чесного хреста", на честь якої названо нашу церкву, - зберігаються в Тернопільському краєзнавчому музеї.
А ось найбільшими загадками Надставної церкви є підземний хід до замку і давній ролет над вівтарем. Туди ставили ікону Чудотворної Божої Матері, яку ще називали "Тернопільська плачуча". Проте її і досі не вдалося знайти.
Отець Дмитро переконаний, що у майбутньому Надставна церква ще здивує тернополян своїми таємницями.
У церкві, що на Володимира Великого, чимало тернополян зауважують насамперед її оригінальну архітектуру. Сім років будівництва і вона діє.... За стилем новобудова модерна. Проте архітектор храму Сергій Гора більше францисканська церква в Тернополіпогоджується з формулюванням "строгий модерн", бо споруда зовнішньо дуже стримана.
Якихось особливих вимог щодо храму перед ним ніхто не ставив. Він як архітектор відштовхуватися не від канонів стилю, а від інтуїції. Головне в храм і- не висота, кількість хрестів чи золота, а те, наскільки відтворено дух святого, на честь якого зводиться церква, і філософія монахів-францисканців.
Дух вчення святого Франциска передано простими лініями, формами, відкритими арками, а не воротами. Франциск був дуже невимогливий у побуті. Тому церква не має зайвого ліпного декору. Своєрідна дорога до Хреста - це смуги знизу догори на стінах. Церква одноглава, бо названа на честь одного апостола - Петра. Греко-католицька традиція виражена однією центральною банею.
Сергій Гора до створення проекту певний час жив з монахами - постив, молився, звикав до їхнього побуту. А все для того, аби створити храм, у якому францисканці почуватимуться як удома. До речі, щоб не перейняти чужих ідей, він навіть не дивився фотографій інших францисканських церков.
На втілення ідеї в картоні пішло майже два місяці. Коли ж він приніс макет, то перше, що сказав парох церкви: "Це наш храм!". Це було для архітектора найвищою оцінкою.
Специфіка церков, де відправляють монахи, в тому, що вони зорієнтовані на внутрішню зосередженість людини. Прийшовши в храм, ви маєте зосередитися на своїх думках і молитві, а не роззиратися по сторонах. Це досягається за допомогою світла. Вікна тут вузькі, заховані в нішах, тому світло не засліплює очі. А от верх церкви, навпаки, - дуже світлий.
Храм є частиною цілісного церковного комплексу. Арка відокремлює церкву від мирської суєти, доріг і базару. Дзвіниця звідусіль вказує дорогу до храму. А каплиці відображають хресну дорогу Ісуса Христа. Згодом позаду церкви буде збудовано півколом монастир, який завершить архітектурний ансамбль храму.
До війни в Тернополі було кілька костелів, які вважали перлинами архітектури не тільки в Україні, а й у Європі. На жаль, вони були зруйновані. Сьогодні ж у нашому місті на розі вул. Коновальця та просп. Бандери завершується будівництво поки що єдиного римо-католицького храму Божого Милосердя Діви Марії Неустанної Помочі. Здається, що це найвища культова споруда нашого міста.
Насправді це не так. Найвищим є духовний центр, що на бульв. Данила Галицького.
За задумом, висота римо-католицького храму мала бути 42 м до основи хреста. Однак процес будівництва вніс свої корективи - костел став вищим приблизно на 2 м. А хрест додасть йому ще близько 4 м.
Костел видається найвищим завдяки витягнутим формам, які характерні для католицьких культових споруд. Проектувалось усе так, щоб люди одразу розуміли, що це римо-католицький храм. У нього закладено традиційні системи планування церкви, однак в архітектурному трактуванні - це, звичайно, сучасна будівля.
Ідею такого храму римо-католицька громада Тернополя виношувала тривалий час. Три роки пішло лише на те, щоб знайти земельну ділянку, аби церква, споруджена на ній, могла б вписатися в архітектурне оточення міста.
Архітектор, проектуючи цей храм, намагався відновити духовне сприйняття римо-католицизму, громада якого колись була в нашому місті дуже чисельною.
Неодноразово люди, розглядаючи Катедральний Собор Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, що на вул. Коновальця, зауважували на куполах діри. Звісно, насправді їх там немає. Як пояснив інженер технагляду з будівництва, такий ефект створює нітрид натрію, яким покриті куполи храму. Коли на куполи потрапляє сонячне проміння, починається гра світла, яка дивує і причаровує людей. Проте цей храм має особливі хрести. Майстри покривали їх сусальним золотом, за стародавньою технологією. Тоненькі золоті пластинки розміром 3x8 см клали на спеціально підготовлену поверню та натирали за допомогою оправлених у дерево... кісток хижаків. І поверхня хреста ставала гладенькою.
Будівництво цієї культової споруди, розрахованої на 600 прихожан, триває вже понад 10 років. Пан Григорій припускає, що раніше на місці собору була польська цегельня. Закладаючи фундамент під храм, будівельники не раз знаходили уламки давньої цегли і навіть натрапили на підземні канали для витяжки.

Розписуватиме собор майстер Василь Молоток, який навчається іконопису в Сергієвому-Посаді (Московська обл.). Цікаво, що штукатурка, на яку накладатимуть фарби, не міститиме жодного грама цементу - суміш для зовнішнього покриття має відповідати старовинній "рецептурі". Тому й вапно для неї промивають протягом двох місяців кілька десятків разів, щоб вимити з нього солі, які роз'їдають фарбу. Завдяки цьому з часом розпис не втрачає яскравість та насиченість кольорів

Інна ПРИСТУПА,
Діана ОЛІЙНИК,
Ольга ПОПОВА,
Анеля ПРОТАСЕВИЧ