Життя у світі кімнат: Музей Ю. Словацького в Кременці

Красива будівля, яка, на перший погляд, нічим не вирізняється з-поміж інших архітектурних споруд Кременця - єдиний у всьому світі музей одного життя... Життя відомого польського поета Юліуша Словацького. Доглянуте подвір'я, дві берізки, посаджені ще в далекому 1969 році Миколою Бажаном та Ярославом Івашкевичем, а серед них спрямований у вічну далину погляд великого поета, увічненого у високій скульптурі. Підіймаємось сходами і відчиняємо двері, за якими панує поетичний світ.

Кременецький зал

Невелика кімната у золотистих теплих тонах. З однієї сторони - стіл у стилі бідер-мейер з розкішними квітами, самовар, бібліотечна шафа з портретами тих, хто був дорогий серцю майбутнього поета: Теодора та Александри Янушевських - дідуні та бабуні, як їх пізніше називав поет, батьків - Соломеї та Евзебіуша Словацьких. Портрет чотирирічного Юліуша, який у ролі амура споглядає на відвідувачів. Саме в такій теплій, люблячій атмосфері народився і прожив чи не найкращі роки дитинства Юліуш Словацький.

Віленський зал

Велика панорама з зображенням Віленського університету, де працював батько Словацького, де навчався Юліуш. З іншої сторони портрет Августа Бекю - майбутнього вітчима поета та його дочок від першого шлюбу. Тут - у невеликій книжковій шафі - чи не весь бомонд тодішньої літератури, культури та критики - Адам Міцкевич, Гуго Колонтай, Янта Анджей Снядецкі. А над усім цим непомітний портрет молодої особи - Людвіги Снядецької, першого та нерозділеного кохання юного Юліуша.

Варшавський зал

Тут відчутна атмосфера старої Варшави - величне приміщення Міністерства скарбів і фінансів Польського королівства, де згодом працюватиме Словацький.
Тут і пустинна площа, на якій вже аж у 2001 році встановлять пам'ятник: молодий чоловік на високому постаменті у байронівському плащі.
Тут і дух польського повстання, яке запалить у Словацькому гарячу іскру непокори, тут і перше визнання поета повстанцями, тут і вирок поету - доля вічного вигнанця, вічного пілігрима, котрий більше ніколи не повернеться до Польщі та Кременця.

Кабінет жіночої скорботи

Маленька жіноча кімната, серед якої - письмовий стіл, крісло з чорною хусткою на спинці, шафа, портрети та пейзажі. Можливо, саме так виглядав кабінет матері Юліуша Соломеї, можливо саме там вона читала листи від сина і відписувала йому. Після вигнання, через вісімнадцять років розлуки їм судилося зустрітися лише раз, проте, як писав поет: "... білий голуб смутку єднає нас..."
На стіні зібрано кілька цитат з листів Словацького, які навіть на дещицю не в силі відобразити безмежної любові, він називає матір - "найкоханіша, десята моя музо, цілую твої руки, десять раз облив слізьми твого листа". Тут знаходиться і вишита Соломеєю картина, яку Юліуш попросив вишити, аби у вигнанні хоч трішки відчувати тепло материнських рук.

Салон пані Соломеї

Велике приміщення у бордових тонах. Старовинні меблі ХIX століття, фортепіано з вертикальними клавішами, величезне дзеркало, поміж них картина "Імлистий ранок над морем", написана Юліушем Словацьким у Кременці після подорожі до Одеси. Тут також висить портрет самої Соломеї Словацької та мінікопія пам'ятника поету.

Кімната мандрів

Тут панує дух мандрів на Далекий Схід, Сирію, Ліван, Палестину, Єгипет, Єрусалим та по Україні. З одного боку Юліуш зображений під час подорожі до Єрусалиму - Гробу Господнього, де, як він сам писав у своєму щоденнику, йому з'явився ангел Господній і благословив його. З іншого боку кімнати красується один з українських пейзажів, зроблених під час подорожі студентів, серед яких був і Юліуш, від Кременця до Одеси.

Паризький зал

Від стін цього залу у сірих тонах, віє холодом. Адже саме в Парижі Словацький провів останні хвилини свого життя. Якось в одному з листів він писав матері: "... дивно мені, моя мамо, що я бачив стільки міст світу, в моїй пам'яті і флорентійські вулиці, швейцарські краєвиди, і дрезденські палаци, а я колись буду тихенько лежати на скромному цвинтарі в Кременці, під тінню черешеньки, яка отіняє гроб моєї дорогої бабуні. От якби так було..."
Проте не судилося. Помер Словацький, не доживши півроку до свого 40-річчя, в Парижі, де й був похований. Вже потім, у 1927 році, прах поета разом із урною, в якій знаходилася кременецька земля, перезахоронили у Кракові.

Зал пам'яті

Тут панорами старого і сучасного Кременця, фотографії людей, котрі досліджували його творчість та плекали пам'ять про поета протягом кількох поколінь, незважаючи на будь-які перешкоди. Саме завдячуючи їхній участі та клопіткій роботі музейчиків з Варшави та Кременця з'явилися на світ єдині вісім кімнат одного життя, які бережуть пам'ять про Юліуша Словацького.

Із розповіді головного охоронця фондів Обласного комунального літературно-меморіального музею Юліуша Словацького в Кременці Оксани ЗУБ записала Валентина ШВЕД:
Юліуш Словацький - автор поем "У Швейцарії" (1839), драм і трагедій "Марія Стюарт" (1830), "Мазепа" (1840), багатьох віршів. Перебуваючи в еміграції, написав 30 драматичних творів, багато ліричних поезій.
Народився 4 вересня 1809 року в Кременці, де й промайнуло його дитинство. У 1811 році разом з батьками переїжджає у Вільно, де згодом вчиться у гімназії, а потім на юридичному факультеті університету. Після закінчення університету жив у Кременці, а у 1829 році виїхав до Варшави. Під час поразки польського повстання (листопад 1830 р.), поет брав активну участь, був в еміграції: спочатку в Лондоні, а потім у Парижі, де і помер від туберкульозу.