Екскурсія в печеру Попелюшка
В переддень дня Св.Миколая ми вирушили в гості до наших знайомих спелеологів в Молдову, подивитися на печеру Попелюшка. Знали, що ця печера славиться великими об’ємами і є однією з наймолодших печер.
Тож, за чотири години ми дісталися до україно-молдовського кордону в с. Мамалига. Тут відбулися звичайні процедури перетину кордону пішоходами – штампування закордонного паспорту. Будиночок спелеологів знаходить ся за 1,5 км від прикордонної застави, тому , з метою економії на оформленні страховки на наш бус, пішли туди пішки.
Зустріли нас надзвичайно гостинно, запропонували нагодувати макаронами з українською тушівкою. Година на перекус та підготовку і ми вирушили до входу в печеру.
Вхід в печеру розташований майже на кордоні. Сама печера простягнулася двома практично однаковими по довжині «рукавами» - один під українською територією, інший – під молдавською. Біля входу в печеру розташований величезний діючий гіпсовий кар’єр, завдяки якому печера була відкрита і сьогодні доступна для дослідження. В 1977 році під час розробки кар’єру був знайдений вхід в печеру. З часом кар’єр «просувався» все далі від входу, а перероблену породу засипали на місце початкових робіт. Вхід в печеру був укріплений від засипання шістьма бетонними квадратними циліндрами.
Ми пройшли повз кар’єр, розміри якого вражають. Пощастило, що зночі впав щільний сніг і примерзло – в іншому випадку ми б загрузали по кісточку в болоті. На верхівці кар’єру, метрів 200 від краю в посадці колючих акацій виступає бетонна конструкція з металевим люком. Нам туди.
Спустилися по драбинам вниз на 32 метри. Вхідна частина печери низька і вузька. Місцеві спелеологи називають його «шкурник», і жартують, що в Попелюшці шкурниками називаються ходи, в яких неможливо пройти широко розмахуючи транспортником. Вийшовши із вхідної частини ми зрозуміли, що це правда.
Розміри порожнин печери вражають, приголомшують, захоплюють. Складається враження, що потрапив в країну із книжка «7 підземних королів» О.Волкова. Тут можна бігати з широко розкинутими руками, кататися на велосипеді, стрибати… «Для Попелюшки достатньо світла не буває», каже наш провідник і розповідає, що для фотозйомки сюди заносили акумулятор і величезні ліхтарі – прожектори. Висота одного із перших залів, Перспективного, становить 9 метрів, а є і ще більші. Деякі зали мають величезні розміри, але всю їх велич важко осягнути через переділеність колонами. Один з таких найбільших залів, зал Чернівецьких спелеологів має неймовірні розміри: довжина – 172 м, ширина – 60 м.
Серед масштабних об’ємів на окрему увагу заслуговують шахти (рос. колодязи). Від залів вони відрізняються тим, що починаючись на рівні звичних залів, вони опускаються прямовисними циліндричними стінами на глибину в кілька десятків метрів з діаметром до 10 метрів. Одна з шахт яку ми бачили досягала глибини 22 м і діаметра порядка 9 м.
Наступним справжній печерним дивом є озера. Вони вражають як величиною так і глибиною. Деякі з них розлилися на дні величезних залів або лабіринтів, а глибина іноді перевищує 10 м. Щоб побачити інший «берег» такого озера потрібен надзвичайно потужний ліхтарик. Ми спробували зробити фото озера Виставочне і озера Наутілуса, але важко передати цей дивовижний об’єм і тривимірність на фото.
Стільки розтрісканої глини ми ще не бачили. Підлога деяких залів повністю вкрита шаром глини із тріщинами глибиною до півметра. Практично в кожному залі є покриті глиною ділянки. Вся глина помережена глибокими тріщинами. Наявність такої потрісканої глини свідчить про те, що в печері ще досить недавно була вода. І це справді так.
Лише в 1977 році разом із відкриттям печери були запущені насоси, які викачують воду для розробки кар’єру, що частково висушило печеру і дає можливість її досліджувати. Спелеологи хвилюються, що в разі припинення дії насосів печера знову буде затоплена. Саме її тривала затопленість і робить цю печеру наймолодшою серед інших. Оскільки вода з інших печер вийшла кілька сотень тисяч років тому і за цей час печери підсохли, на стінах утворилася велика кількість кристалів. А в цій печері переважають лише так звані первинні утворення (зали, галереї). Можливо, саме тривалим затопленням, а отже і розмиванням гіпсу можна пояснити утворення таких величезних порожнин.
Незважаючи на відсутність звичних для інших печер настінних кристалів, в печері є досить багато кристалічних плафонів. І навіть в цій «номінації» печера продовжує дивувати розмірами. Один із таких плафонів має висоту більш як півтора метра. Також у печері є дуже специфічні сталактити. Виглядають вони наче волосся – світло коричневе волосся величиною до 5 см на темних виступах стін.
І останній цікавий і навіть моторошний факт про печеру Попелюшка. Тут, в підземних товщах, скупчується вуглекислий газ. Цей факт має трагічне підтвердження. В дев’яностих роках коли ще не було дверей і в печеру був вільний доступ, двоє хлопців вирішили спробувати себе з ролі спелеологів. Але це тривало не довго. За короткий час, не відчуваючи запаху, вони отруїлися і загинули. Сьогодні газ скупчується лише у віддалених районах печери, і спелеологи які ведуть там дослідження виробили для себе такий рецепт: після 4-5 годин починає боліти потилиця, трохи пізніше віддає у скроні, саме біль у скронях є останнім допустимим симптомом. Після цього необхідно одразу виходити на поверхню.
За 4 години наша екскурсія закінчилась. Ми брудні і задоволені повернулися до хатинки і вже за годину перетнувши вдруге за цей день кордон прямували додому.
Велике спасибі молдавським спелеологам за проведення екскурсії.
