рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Загальна інформація про Туреччину та висновки після велопоходу

Туреччина в лютому приємно здивувала. Готувались до середніх температур і дощів, а нас побалувало сонечко – приїхали засмаглими. Хоч і без дощів не обійшлося.

Про клімат в Туреччині в лютому

Друга половина лютого – початок березня гарний час для подібних мандрівок, хоча купатися ще холодно, але окунатися можна. Дуже схоже на українське літо в Карпатах. Помірна спека сприяє походам, коли зовсім розходяться хмари і шкварить сонце, приходить думка, що пізніше тут буде надто спекотно. Але після заходу сонця температура опускається до 5-6 градусів, тому у зовсім тонкому спальнику ще холодно.

Кажуть, що до середини лютого йшли безперервні дощі. Вода в річках висока – сплави як раз те, що треба робити у цей час.

погода в Туреччині зимою

Про людей

Місцеві жителі доброзичливі. Всі постійно вигукують «Hello», водії постійно сигналять (іноді, це починає дратувати). 

Мова

В зонах, де туризм не розвинений буває важко знайти когось, хто б спілкувався англійською або німецькою – це переважно молодь. Але на мигах при особливій потребі розібратися можна. За кілька днів ми оволоділи найнеобхіднішими фразами (“Tessekur ederim” – дякую,  “Merhaba” - привіт,  “Su” - вода,  “Ekmek” - хліб)  далі по необхідності вже розуміли фрази типу прямо, право, ліво. Мовний бар’єр дещо ускладнював тісний контакт з місцевим населенням.

Наші контакти

Ozgur – мешканець села Yesil vadi.
При переході від Сельге до Єшилваді ми заблукали і вийшли на стежку, що губилась високо на скелях, на висоті метрів  80 над поселенням . Сашко спустився без речей в село, покликав на допомогу  Озгура. Він нам допоміг вийти на потрібну дорогу і донести речі. Запросив переночувати, нагодував. Ввечері прийшла родина, намагались спілкуватись за допомогою картинок і знаків – крім турецької інших мов ніхто не знав.

Було весело.

Онур і Геде – мешканці Анталії.

В середині походу ми проїжджали Анталію, дивились місто. Нас зустріли Онур і Геде, які саме поверталися з вело прогулянки. Запросили переночувати, нагодували. Онур – велогонщик зі стажем, подорожував по світу велосипедом, тому до велосипедистів з інших країн ставиться дуже приязно і допомагає чим може. Геде його подруга спілкувалась англійською, що значно розширило наші пізнання про все турецьке. Вони нам посприяли з  переїздом до Фетхіє.
Хто збирається з велосипедом в Анталію - питайте - дам контакти Онура - він буде радий гостям.

Далі були численні приємні прояви гостинності  – пастухи під Гебізом пригощали айраном, йогуртом і хлібом, селяни з Демре пригостили помідорами, працівник апельсинового саду пригостив апельсинами, в аеропорту пригостили чаєм і подарували кілька пакетиків на дорогу.

А ще сперичались з водієм автобуса до Фетхіє про доплату за велосипеди. Водій намагався пояснити, що наш вантаж перевищує 30 кг, насправді ж це так не було. Тож, ми доїхали до Фетхіє, домовились що переважать наш вантаж, коли ж вийшли на вокзалі представники фірми у Фетхіє почувши що ми іноземці одразу припинили будь які суперечки. Залишився неприємний осад, оскільки ми планували вийти за 20 км до Фетхіє, та водій відмовився це зробити з надією стягнути з нас гроші на автостанції.

Дивні традиції – б’ють скляні пляшки. Багато битого скла на галявинах та узбіччях. На стоянці на пляжі біля Феніке  були свідками вечірніх розваг однієї компанії – приїхало кілька хлопців і дівчат, слухали музику, випивали  і на останок били пляшки об каміння. Приємно, що на наш намет взагалі не звертали уваги, не кричали, не дебоширили, але вранці  довелось трохи довше відсипатися. Коментар від Сашка: З приводу пляшок, думаю не все так погано. Їх не більше ніж в Україні, але на фоні загальної чистоти, то трохи кидається в очі. В Казахстані приміром скла б'ють в рази більше.

Вода

Вздовж дороги і в селах, як правило, не проблема. Крани загальнодоступні на кожному подвір’ї, біля кожної мечеті облаштовані вмивальні для ніг з питною водою, через кожних кілька кілометрів по трасі встановлені крани.  Лише на трасі вздовж моря від Калкану до Феніке води зовсім не було, ми вже звиклі до  постійної наявності кранів, відчули певний дискомфорт.

Дороги

Гарний якісний асфальт є практично всюди – навіть у глухих селах. Звичайно, ми знайшли ділянки і без асфальту, але для цього нам довелось прикласти досить багато зусиль.

Ми використовували трасу D400. На ділянці Анталія - Серік  - це дуже завантажена траса в кілька смуг,  багато транспорту.  Після першого дня намагались об’їжджати її другорядними дорогами – якість покриття практично не погіршувалась.  На ділянці від Калкану і вздовж моря ця траса перетворюється на односмугову незавантажену транспортом дорогу з мальовничими краєвидами. Такою вона є аж до Кумлуджі. Від Кумлуджі з наближенням до Анталії завантаженість знову наростає.

дороги Анталії

Їжа

Готували все на мультипаливному пальнику. Досить довго доїдали продукти з дому, про що дещо шкодуємо. Лише з другої половини походу почали варити місцеві страви: червону сочевицю, макарони і пшеничну кашу. Також в похідному раціоні використовували сири (пейнір - козячий жирний і інший більш схожий на бринзу), оливки (продаються у вакуумній упаковці сухі і солені).

Хліб є двох видів. Турецький оригінальний хліб – тонкий прісний лаваш, який використовують як ложку чи вилку, ним набирають сир, беруть оливки і все інше. Його ми купили у господині у глухому селі. Але в основному всюди продається дріжджовий білий хліб, іноді білий з висівками. Аналогів Чорного, Бородинського хлібів ми не зустрічали.

У кафе ми спробували чорбу – суп з сочевиці з помідорами (схожий на гороховий), пілав – рис з макаронами, тушковані овочі (картопля, баклажани, перець), салат зі свіжої капусти, огірків і помідорів.

В гостях пригощали оливками, сиром, сочевицею, макаронами.

Але найбільше запам’яталися десерти – тахінна халва і рахат-локум. Їх споживали без обмежень. Їх можна придбати у кожному магазині.

Апельсини. У лютому якраз час дозрівання апельсин (вони дозрівають двічі на рік). Ми проїжджали великі апельсинові сади. Де був вільний доступ – збирали з землі або рвали з дерев. Апельсини тут ростуть у кожному дворі і на вулицях міст, багато де вони просто опадають і гниють, ними годують  худобу. В місцях скупчення туристів – пропонують апельсиновий фреш. Така ж ситуація з лимонами.

Теплиці. Всі рівнинні території рівномірно вкриті теплицями. Коли здалеку дивились на долину можна сплутати мерехтіння поліетилену і скла із  морськими заливами. У теплицях якраз дозрівали помідори і огірки. В деяких вже підростала наступна розсада. Імовірно, за кілька місяців буде новий урожай.

 

їжа в Туреччині

Ціни

Загалом рівень цін вижчий ніж в Україні. Мали змогу порівняти лише продукти та бензин. Базові продукти:

хліб – від 2,5 до 5 грн (0,5-1 ліра) залежно від міста

сири: типу бринза 50 грн(10 лір)/кг, пейнір жирний 100 грн(20 лір)/кг

йогурт (сметана) – 0,5 кг – 25 грн(4,5 ліри)

дешева ковбаса – 0,350 кг – орієнтовно 10 грн (1,75 лір)

рахат локум – 0,850 кг – 20 грн (4 ліри)

тахінна халва – 0,350 кг – 15 грн (3 ліри)

класні смажені солодкі бублики – 5 грн(1 ліра)/шт

оливки  сухі солоні – 0,5 кг – 22,5 грн (4,5 ліри)

Бензин – 1 л – 25 грн (5 лір)

Готували близько 12 днів, по дваприйоми їжі на день. Часом варили додатковий чай. Продукти швидкого приготування (переважно доводили до кипіння і виключали).  Використали 1.5 л.

Екскурсійні об’єкти  та вхідні квитки

Практично всі цікаві місця включно з природними об’єктами мають платний вхід. Тут обладнані туалети, стежки, лавки, місточки і т.п. До місць популярних і людних типу Аспендос і Міра вартість 75 грн (15 лір ), до менш відомих (Саклікент, гора Янарташ, Тлос, каньйон Гейнюк) - 20-25 грн (4-5 лір). Під час нашої мандрівки у несезон маловідвідувані місця хоч і мали каси, але в них нікого не було, тому ми проходили до них безкоштовно (Саклікент, Тлос, печера Александра).

За 10 лір можна було відвідати термальну купальню біля печери Александра.

Інші розваги

Рафтинг. Побували у зоні рафтинг-таборів на річці Кепрючай, де на ділянці у 30 км розташовано їх кілька десятків. Всі обладнані туалетами і душами, є кращі з гарними площадками, клумбами, ресторанами під відкритим небом, є занедбані. Вартість рафтингу орієнтовно 30 євро.

На час мандрівки, незважаючи на високий рівень води, всі табори закриті – несезон. Сезоном тут вважають період квітень-жовтень.

Каньойнинг. Практично не пробували, але по місцевості і фотографіях отримали певне уявлення. Загалом це пересування неглибоким річищем у каньойоні. Часом потрібно плисти, часом просто іти по коліно/пояс у воді, десь стрибати камінцями, перелазити по скелях. Часом спускаються на мотузках чи стрибають з висоти у воду. Можливе використання гідрокостюму, жилету, каски тощо.

Хамам – турецька баня. У великих містах можна потрапити у баню. Вартість 2 годин від 100 грн (20 лір).

 

Щоденник походу та більше фотографій

 

велопохід в Туреччину

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours