рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

На берегах Дністрових

Від північних схилів Українських Карпат до сонячних берегів Чорного моря звивистою стрічкою довжиною 1362 кілометри часом неквапно, а то й бурхливо несе свої води із заходу на південний схід друга за величиною ріка України - Дністер. Починається він з маленького струмочка з гори Розлуч, що біля села Середа Львівської області, на висоті 760 метрів над рівнем моря.

У верхній течії Дністер має гірський характер, а починаючи від Галича тече помірно. Він тече Львівською та Івано-Франківською областями, перетинає південно-західний край Подільської височини, розділяє Тернопільську, Чернівецьку і Хмельницьку області, протікає по кордону України з Молдавією, вступаючи на територію останньої. Подолавши чималі простори та прийнявши близько 400 великих і малих річок, Дністер стає великою судноплавною рікою і на Одещині вливає свої води у Дністровський лиман.

Найбільші праві притоки Дністра - Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут, Бик; ліві - Стривогір, Гнила Липа, Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа.

На відрізку каньйону праві притоки - короткі з довжиною від 6 до 16 км, за винятком тільки річки Тлумач. Вони маловодні, течуть у вузьких долинах-ярах. Лівобережні притоки вирізняються своєю величиною і водністю. Початок беруть із джерел та невеликих заболочених озерець, протікають по Подільській височині, з півночі на південь, глибоко врізуються у плато, утворюючи в південній частині області мальовничі каньйоноподібні долини. Золота Липа (127 км), Стрипа (149 км), Коропець (78 км), Серет (248 км), Нічлава (82 км) і Збруч (250 км) помітно збільшують водність Дністра.

Проте основа формування Дністра - карпатські притоки, які дають близько 70% усього стоку води. Характерною особливістю режиму ріки є часті паводки з підйомом рівня води в межах Тернопільської області до 6 метрів і швидкістю течії 1,5 - 2 м/с, в той час як у межень середня швидкість становить лише 0,3-0,6 м/с. Ширина русла річки - в межах 100 - 200 м, а долини - 400 - 1500 м, глибина 1,5 - 3,5 м. Велика звивистість русла Дністра спричиняє виникнення заторів під час льодоходу і затоплення прилеглих територій. Ріка в межах Тернопільської області має багато перекатів і порогів, що утруднює судноплавство. Про це слід пам'ятати подорожуючим на човнах.

... Ми захоплюємося природою Кавказу і Карпат, Уралу і Середньої Азії, Криму і Алтаю і прагнемо будь-що побувати там. Але не всі знають, що дністровська долина з її ландшафтами має свою неповторну красу. Найціннішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 кілометрів від гирла Золотої Липи до гирла Збруча. Тут Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів - меандр. Це наслідок геологічної будови терену, тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозій.

Турист, натураліст, археолог, географ, ботанік, геолог, гідролог, зоолог, іхтіолог знайде на території Дністровського каньйону величезну кількість пізнавальних матеріалів з історії розвитку живої і неживої природи. Тут, наче в природничому музеї під відкритим небом,"зібрані" геологічні, ботанічні, археологічні, гідрологічні пам'ятки, які вкупі творять неповторні ландшафти.

Природа Дністровського каньйону своєрідна, неповторна. Тут збереглися унікальні еталони відслонень силуру і девону; високі ліві береги вкриті рідкісною рослинністю. За багатством рослинного світу Дністровський каньйон перевершує Кременецькі гори й Подільські Товтри. Відрізняється він і складною геологічною будовою та розчленованим рельєфом. На його території утворилося три типи рельєфу: скульптурно-ерозійний, горбисто-горбогірний і акумулятивно-рівнинний (переважно на правобережжі).

У долинах Дністра та його приток відслонюється потужний комплекс осадових товщ від наймолодших - антропогенових і до найдавніших - силурійських відкладів палеозойської ери.

Каньйон починається в районі села Нижнів Івано-Франківської області унікальними відслоненнями юрського періоду, а закінчується біля гирла Збруча суперунікальними відслоненнями силуру в Трубчині.

На правому березі Дністра біля села Буківна, а також на лівому, на Танутинській горі біля села Діброва Івано-Франківської області, відслонюються гірські породи мезозойської ери - відклади верхньої юри. Вони унікальні, єдині не тільки на Волино-Подільській плиті, але й на значній площі Східно-Європейської платформи. Ці відклади, представлені переважно жовтувато-білими, доломітизованими, органогеннообломковими та оолітовими вапняками, мають відбитки кількох видів унікальних морських водоростей і різноманітний комплекс викопної фауни, рівного якому немає в Європі. Тут присутній своєрідний, властивий тільки цьому районові ендемічний, пізньоюрський комплекс морських організмів. Він вказує, що серед 179 видів, вивчених А. Альтом ще в 1881 р., 125 виявились новими, вперше описаними в літературі. Найбагатшими на залишки викопних організмів є відслонення вапняків біля с. Буківна (159 видів) та Танутинської гори.

Юрські моря, що існували понад 150 мільйонів років тому, були типовими епіконтинентальними Середземними морями, які сполучалися між собою протоками. У кімериджі море почало міліти, а в титоні, у зв'язку із загальним підняттям, майже зовсім зникло. Проте в басейні сучасного Дністра ще тривалий час існувала морська затока, утворена Тетісом та морем, що затоплювало Північно-Німецьку западину. Це й зумовило існування і розвиток тут своєрідних морських організмів.

Клімат юрського періоду був теплим, що сприяло розвиткові органічного світу. Юрську флору складали в основному папороті та різноманітні голонасінні, зокрема багато гінкгових. Фауна була представлена молюсками, коралами, моховатками, голкошкірими, ракоподібними. Серед хребетних багато риб; були поширені й рептилії: летючі, сухопутні й водні форми, двоногі або чотириногі, легкорухливі або масивні, незграбні, хижі або рослиноїдні, розмірами від кількох сантиметрів до 30 метрів.

У мальовничій долині Дністра, в центрі південної частини його звиву, розташоване село Трубчин, що потопає в садах і гаях. У межах села правий берег ріки скелястий, вкритий лісом, лівий - пологий. А в кінці села - навпаки: лівий стає стрімким і скелястим, а правий - пологим. Дністер у цьому місці тече на північний схід і утворює новий звив. Саме тут, у центральній частині меандра, відслонюються унікальні відклади гірських порід скальського горизонту силурійської системи, що мають світове значення. Вони являють собою досить високі прямовисні кам'яні стовпи, стіни та звисаючі скелі, сам вигляд яких вражає людину своєю величчю, оригінальністю. Дійсно, це - геологічна енциклопедія, що чітко зафіксувала еволюцію земної кори та життя, яке буяло в морському середовищі понад 400 мільйонів років тому.

Силурійська система проіснувала близько 35 мільйонів років. Поділяється вона на дві епохи: ранньо- та пізньосилурійську. Представлена потужною товщею вапняково-доломітово-мергелястих порід. На території Волинського Поділля протягом усього силуру існувало велике море. Його води були теплими, що сприяло розвиткові багатого органічного життя. Про це свідчать рештки морської фауни - брахіопод, коралів, мшанок, трилобітів, острокод, конодонтів, тентакулітів та інших, що зустрічаються у силурійських відкладах.

Проте у пізньому силурі внаслідок інтенсивних горотворних рухів море міліє, з'являються великі ділянки суші, утворюються численні затоки і лагуни. Морські умови нагромадження відкладів змінились на континентальні. Розпочався новий процес формування основних груп вищих рослин, що чітко простежується у відкладах верхнього силуру в Трубчині. Ці відслонення - винятково рідкісні, бо в них простежується безперервна і послідовна зміна тектонічно непорушених стратиграфічних горизонтів раннього палеозою, насичених рештками флори і фауни тих часів.

Флору скальського горизонту Поділля складають водорості та мохоподібні, плауноподібні. Однак найзначнішим компонентом є куксонії - найбільші угруповання додевонських рослин. Ці рослини існували недовго, проте саме вони були прародичами стародавньої флори Поділля, саме вони поклали початок розвитку девонської наземної флори південного заходу Східноєвропейської платформи.

Куксонієві угруповання пізнього силуру відомі тепер, крім Трубчина та Кудринців Тернопільської області, лише у трьох місцях земної кулі - у Великобританії (Південний Уельс), Чехословаччині (Баррандієн) і в Північній Америці (штат Нью-Йорк). Силурійський розріз Поділля, що виходить на поверхню в долині Дністра, за повнотою відслонення, виразністю стратиграфічного положення і фауністичною характеристикою належить до першої категорії опорних розрізів; за безперервністю і непорушністю залягання гірських порід - один з кращих у світі, а за багатством і різноманітністю органічних залишків у суміжних пластах силуру і девону та легкою доступністю не має собі рівних.

Особливої охорони потребують єдині в області худиківські відслонення гірських порід, у яких проходить фосфоритовий прошарок товщиною 5 - 20 сантиметрів, насичений багатьма рештками морської фауни.

Девонський період, який, за сучасними даними, проіснував 55 - 60 мільйонів років, відзначався зникненням або занепадом ряду організмів, поширених у силурі, і розквітом багатьох нових форм, які пристосувалися до прісноводних водойм і суші.

На суші в ранньому девоні були поширені псилофіти, папоротеподібні, плауноподібні та інші. Гігантами лісів пізнього девону стали так звані деревовидні папороті, схожі на сучасні лише виглядом. Вони сягали 8 метрів висоти, займали значні простори. Риби девону за різноманітністю і розвитком форм, добре пристосованих до умов існування, перевершували попередніх мешканців Землі. Адже недарма девон називають періодом риб.

Континентальні відклади нижнього девону в Дністровському каньйоні відслонюються майже на протязі 200 кілометрів від сіл Перевіз-Будзин аж до Дністрового. Нижче цього села проходить межа силурійської та девонської систем.

Нижньодевонські відклади дністровської серії представлені чортківським, іванівським, борщівським горизонтами загальною потужністю понад 500 м. Це - глинисті і крупнозернисті алевроліти, дрібнозернисті пісковики й аргеліти бурувато-червоних, зеленкувато-сірих відтінків. Вони утворилися у прісних водоймах озерного типу і менше - на алювіальних рівнинах.

У відкладах дністровської серії нижнього девону на околицях сіл Устечко, Іване-Золоте та в Заліщиках зустрічаються рештки примітивних наземних рослин і безщелепних тварин - давніх панцирних риб. Ці унікальні пам'ятки неживої природи відомі вченим усього світу.

У девонських відкладах виявлено численні скиди, складки, насуви, зсуви, косу шаруватість. Всі ці деформації гірських порід - результат тектонічних рухів і процесів, що відбувались у глибинах Землі під впливом явищ, які бушують у мантії. Вони - свідок того, що придністровська частина Поділля неодноразово була областю підняття і опускання: відклади середнього і верхнього девону, а також нашарування палеозойської ери тут відсутні, бо були знищені тектонічними рухами і процесами вивітрювання.

До унікальних пам'яток неживої природи належать і моховатково-голкошкірі вапняки та пісковики, що утворились у крейдяний період і займають незначну територію. Уздовж високих берегів річки Тупої в селі Касперівці та в урочищі Криве над Дністром виступають їх карнизи з химерними формами вивітрювання, а подекуди на крутих схилах лежать окремі їх брили. Здалеку вони нагадують айсберги, руїни середньовічних замків і фортець, а іноді велетенських ящерів. Вапнякові останці разом з вузькою долиною творять оригінальний пейзаж.

Моховатково-голкошкірі вапняки і пісковики - це світло-сірі або жовтуваті грубозернисті породи, на розломах яких проглядаються скелети моховаток, голки морських їжаків, черепашки молюсків. Зустрічаються й поодинокі корали, зуби риб та інше. Усі органічні рештки вапняним цементом зв'язані з грубозернистим піском та добре обкатаним кремнієвим гравієм, які свідчать, що ці відклади утворилися в прибережній частині моря. Вони зустрічаються лише в придністровських районах - поблизу Городенки, Городниці, Семаківців Івано-Франківської області, Добрівлян, Касперівців та Більче-Золотого - Тернопільської. Моховатко-голкошкірі вапняки і пісковики (їх вік близько 70 млн. років) викликають інтерес у геологів, палеонтологів, а їх мальовничий вигляд приваблює багатьох туристів.

Досить цікаве явище для Дністровського каньйону можна спостерігати на околиці села Богданівка. Тут відслонюються відклади білого дрібнозернистого піску неогенових морів потужністю до 20 метрів з тоненькими прошарками гумусу темно-бурого кольору. У пліоцені Дністер був значно ширший і глибший, ніж тепер. Про це свідчать добре збережені, доступні для огляду рештки найдавнішої за віком сьомої тераси в урочище Криве, неподалік від села Добрівляни. Відклади цієї тераси сформовані з обкатаної гальки червоно-бурого та жовто-сірого кременю, польового шпату, кварцу та дрібнозернистого пісковику потужністю до чотирьох метрів. Висота надзаплавної тераси сягає 160 метрів над рівнем Дністра. Проте це не означає, що Дністер мав колись таку глибину, а свідчить лише про те, що лівий берег у свій час неодноразово піднімався, а правий опускався.

Значні коливання в рельєфі на коротких відрізках надають місцевості гірського характеру. Подекуди глибина ерозійного розчленування сягає 200 метрів.

Цікаві пам'ятки неживої природи зустрічаються і на правому березі Дністра, що належить уже до Чернівецької області. Це - печери з наскельними малюнками первісних людей біля с. Баламутівка Заставнівського району - пам'ятка природи національного значення, Шишкові горби на околиці с.Грушівці Кельменецького району - геологічна пам'ятка місцевого значення. Під охорону держави взяті мінеральні джерела "Хрещатик" у смт Кострижівка, "Прозора" в с. Чорний Потік, "Вікно" в с. Вікно Заставнівського району та джерела "Чешма", "Хотинське", "Фортеця" у Хотині.

Починаючи від с. Стигла і до с. Білівці, на відрізку Дністра понад 200 кілометрів, в окремих місцях на берегах виступають у вигляді стрімких химерних скель з печерами і гротами вапняковисті туфи. Вони утворилися не в морських, а в континентальних умовах під дією води, яка глибоко під землею розчиняла гірські карбонатні, сульфатні та інші породи на дрібні частинки і виносила їх на поверхню. Тут кальцити осідали на трав'яну рослинність (переважно на мох), замулюючи й цементуючи її з рештками тварин, формуючи чудернацькі натічні утворення. З часом відклади накопичувалися, на них з'являлися різноманітні напливи у вигляді шапок та інших форм. Процеси вивітрювання довершували архітектуру травертинових скель. Тепер вони - справжня окраса Дністровського каньйону на околицях сіл Стигла, Стінка, Космирин, Надрічне, Монастирок, Раковець, Литячі, Дорогичівка, Зелений Гай.

Та на виняткову увагу заслуговують суперунікальні травертинові скелі, що виступають на правому стрімкому березі навпроти села Монастирок Івано-Франківської області. Це - неповторна геолого-гідролого-ботанічна пам'ятка, що вражає кожного, даруючи велику естетичну насолоду. Скелі, підперті колонами сталактитів і сталагмітів, мають таємничі гроти і дивовижні натічні форми.

Безліч кришталево чистих струмочків падає з високих скель, розбивається на міріади найдрібніших краплинок, а щедре сонце підсвічує їх, і на фоні соковитої зелені ці бризки - немов феєрверк на честь красот природи.

Усі відслонення гірських порід Дністровського каньйону становлять велику наукову, пізнавальну й естетичну цінність. Дослідження їх допомагає пізнати еволюцію органічного життя на Землі.

Клімат не відрізку Дністровського каньйону м'який і теплий. Середня температура січня - 50С, липня +190С. Сума активних температур понад +100С становить 2600 - 27000С, а іноді доходить до 30000С; опадів випадає близько 550 мм на рік. Окремі куточки каньйону мають ще вищі температурні показники. Величина сонячної радіації залежить тут не тільки від географічної широти місця, пори року і доби, але й від атмосферної циркуляції, характеру відслонень гірських порід і їх кольору, експозиції, кута нахилу, відбивної здатності тощо. На землях уздовж Дністра у Борщівському і Заліщицькому районах весна розпочинається на два тижні раніше, ніж в інших районах області.

Різноманітність екологічних умов спричинила формування в межах Дністровського каньйону багатої флори вищих судинних рослин, яких налічується тут понад 1000 видів. Найбільше видів європейського типу поширення; на другому місці - бореальні голарктичного і плеарктичного типу поширення; потім іде частина видів середземноморського, і найменше степово-понтичного.

Основні лісоутворюючі породи Дністровського каньйону - дуб звичайний, дуб скельний і бук лісовий (урочище Вадова). У вигляді домішок у дубових деревостанах ростуть граб, клен польовий і явір, липа серцелиста, ясен звичайний, береза бородавчаста, осика, берест, в'яз, а також інтродуковані з інших континентів і фізико-географічних районів нашої країни дуб червоний, горіх чорний, сосна чорна, бархат амурський, модрина та інші. Підлісок - ліщина, гордовина, свидина, глід, терен, кизил, бруслина європейська і бородавчаста, шипшина, жостір проносний, жимолость пухнаста, малина, калина, ожина, крушина ламка, бузина та інші. На окремих ділянках зустрічаються такі рідкісні види дерев та чагарників, як ясен гостроплідний, вишня степова, таволга польська, клокичка периста, вовчі ягоди звичайні. Трав'яне покриття багате і характерне для дібровних і судібровних типів. Це - копитняк європейський, медунка темна, зірочник лісовий, тонконіг дібровний, осока волосиста і лісова, фіалка лісова, конвалія, проліски, барвінок малий та трав'янистий і багато інших. Серед дібров можна натрапити на острівки сосни звичайної і чорної, ялини, модрини. Круті урвисті схили Дністра та його приток укриті низькорослими чагарниковими лісами з дуба скельного, вишні степової, береста, граба, дерену, шипшини, гордовини; на стінках поширена наскельно-степова, на високих нерозораних терасах ріки - лучна рослинність, представлена формаціями типчака борознистого, бородача звичайного, перстачу піскового, чебрецю подільського і одягненого, самосилу панонського і гайового, мінуарції дністровської та інших.

Досить різноманітна, багатша, ніж на прилеглій території, фауна Дністровського каньйону. Тут водяться козулі, вепри, борсуки, зайці, білки, заходять навіть рисі, олені, лосі. Біля поселень зустрічаються тхір, горностай, ласка, ховрах рябий, хом'ячок сірий. Можна також зустріти черепаху болотну, ящірку зелену, вужів і гадюк. Незліченне й царство пернатих. У зоні берегової смуги в окремих місцях, багатих планктоном, весною скупчується велика кількість риби, що йде на нерест. У Дністрі її водиться близько 40 видів. А всього у каньйоні понад 230 видів тварин, у тому числі птахів - 140, ссавців - 29, земноводних - 11, плазунів - 11 видів.

На території Дністровського каньйону близько 100 пам'яток живої і неживої природи світового, національного, регіонального та місцевого значень.

Рослинний світ - одна з найголовніших, найбагатших ланок природи. Він не лише напуває легені киснем, годує, лікує, одягає і естетично збагачує нас, а й створює те екологічне середовище, без якого немислиме наше життя. Значення рослин надзвичайно влучно визначив відомий російський радянський фізіолог і біохімік С. П. Костичев. Він довів, що досить зеленому листку припинити роботу на кілька років, як усе живе на Землі загине.

Теперішній рослинний покрив Дністровського каньйону значно бідніший, ніж був у доісторичний час. Проте в окремих місцях його збереглися дубові й букові природні ліси, ділянки з цінними деревними або чагарниковими породами, вікові й екзотичні дерева, ділянки наскельно-степової і лісостепової рослинності за участю представників третинного періоду. Вони взяті під охорону держави і віднесені в зону заповідних об'єктів, де суворо забороняється будь-яке нерозумне втручання людини в природне середовище.

На виняткову увагу і дбайливу охорону заслуговує наскельно-степова рослинність на дністровських стінках - релікти третинної флори: мигдаль степовий, барвінок малий, хвощ великий, цибуля круглоголова, кругла і подільська, сон великий і чорніючий, холодок лікарський, півники угорські, ковила пірчаста, ясенець білий, горицвіт весняний та інші. Вивчення її дозволяє зібрати цікавий матеріал про різноманітність степових угруповань та їх склад, шляхи міграції, генетичні зв'язки, дає змогу відновити картину рослинного світу того чи іншого району в минулому, з'ясувати його зональну природу.

Збереження ділянок з наскельно-степовою рослинністю має велике господарське значення, зокрема для виведення стійких проти хвороб, морозу чи посухи сільськогосподарських рослин та для відновлення рослинності на схилах ярів, балок та інших непридатних землях. Вони є розсадниками лікарських рослин, насамперед горицвіту весняного, наперстянки великоцвітної, валеріани, які швидко зникають в усіх зонах.

У Дністровському каньйоні охороняються законом 22 ділянки з наскельно-степовою рослинністю, що знаходяться на околицях сіл Берем'яни Бучацького району, Хмелева, Шутроминці, Устечко, Торське, Жижава, Криве, Деренівка, Виноградне, Зозулинці, Богданівка і Колодрібка Заліщицького району, Горошова, Устя, Мельниця Подільська, Дзвенигород, Білівці і Окопи Борщівського району та дністровські стінки біля сіл Хрещатик, Звенячин, Василів, Погорілівка та інших Чернівецької області. Всі вони є ботанічними пам'ятками природи місцевого та національного (степ Глоди біля села Колодрібка) значення. Охороняються Шутроминський ліс Тернопільської, Шишківській і Рухотинський ліси Чернівецької областей - пам'ятки природи та окремі ділянки дубового лісу в урочищі Вістря Монастириського району.

У селі Литячі Заліщицького району ріс більш ніж 100-річний дуб колоновидної форми. Його висота була 28 метрів, а діаметр крони - два метри.

Біля Дністра є ряд цінних парків - пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення (Коропецький, Заліщицький, Вікнянський, Хотинський), де ростуть рідкісні екзотичні і реліктові дерева. У Заліщицькому парку, заснованому в середині XIX століття, близько 50 видів і форм деревних чагарникових порід. Серед них - гінкго дволопатеве віком понад сто років. Гінкго - одне з найстаріших дерев нашої планети, справжнє ботанічне чудо, яке, з'явившись ще наприкінці палеозойської ери (понад 300 мільйонів років тому), майже без змін дійшло до нашого часу.

Тепер у природних умовах гінкго зустрічається лише на невеликих ділянках своєї батьківщини - у Китаї та Японії. Вперше у Європу було завезене у 1730 році. За своє красиве листя - маленькі віяльця із зрощених хвоїнок - дістало поширення у приватних колекціях. У Росію гінкго потрапило в 1818 році через директора Нікітського ботанічного саду X. X. Стевена, якому німецькі вчені надіслали в подарунок два десятки саджанців.

Гінкго - рослина дводомна, теплолюбна, потребує родючих ґрунтів. Вік окремих дерев сягає 2000 років. Два заліщицькі гінкго, стовбури яких у діаметрі до одного метра, - найбільші з тих, що ростуть у СНД.

Ще один представник третинної флори - тюльпанне дерево, яке вже близько 90 років прикрашає Заліщицький парк. Це - родич магнолії; має чудові пахучі квіти жовтого кольору й оригінальну ліроподібну форму листків. Через це його ще зовуть ліродендрон - дерево-ліра. А тюльпанним названо за квіти, які зовнішнім виглядом нагадують тюльпани. Його батьківщина - Північна Америка. Вперше з'явилося в Росії у 1737 році в Горках під Москвою. Але там дуже терпіло від морозів. Найсприятливіші для нього умови на Кавказі та на Україні.

Інші рідкісні дерева парку - бундук канадський, софора японська звичайна і плакучої форми, каркас південний, дуб червоний і великоплідний, сосна австрійська.

Різновидні дерева і чагарники ростуть у садибі Заліщицького технікуму. Серед екзотів - акація колоновидної форми, дуб пірамідальної форми, липа розсіченолиста, ліщина розсіченолиста і пурпуролиста, багата колекція хвойних порід. А навколо - справжнє царство квітів.

На околиці села Шутроминці, в середній частині невеликого дністровського звиву, в 23 кварталі урочища Шутроминці, 85-гектарна площа лісу оголошена пам'яткою природи. Це - типова подільська діброва. Найбагатша і найцінніша ділянка дуба скельного віком від 70 до 100 років. Не менш цікава яворово-ясенева діброва, що знаходиться у південно-східній частині цього кварталу. Поряд - дубово-грабова діброва, деревостій якої 120-190 років, а площа 2, 5 гектара. Мальовничий дністровський острів площею 5,5 гектара зайнятий тополево-ясенево-кленовою дібровою.

В окремих місцях цього урочища на нижньодевонських червоноколірних пісковиках, розпечених сонячним промінням, зростають рідкісні півники угорські, цибуля подільська і гірська, ковила пірчаста, ясенець білий, або неопалима купина, вишня степова, герань криваво-червона. Чітко виділяються скупчення граціозного молодила руського. Його ще називають "агавою нашої флори". Зовні воно схоже на троянду, тільки листочки у нього м'ясисті. Молодило - рослина сухолюб. У літню пору навіть у найбільшу спеку молодило не гине: вологи, нагромадженої у соковитому листі, йому вистачає на весь посушливий період.

Цікаво розмножується молодило. На материнській рослині з'являється по кілька бруньок - "діточок", які ще деякий час з'єднані з "матір'ю" вусом, хоча вже й стають самостійними рослинами. Відірвавшись, "діточки" продовжують повноцінний ріст.

Зі степових ділянок дністровського схилу відкривається захоплююча панорама каньйону. Особливо величаво виділяються своєю романтичністю два острови з піщаними берегами. Один, верхній, поріс багатою лісовою рослинністю, інший - вербою. Стоїш, заворожений цією красою, і важко рушити з місця. А далі вгору знову йдуть дубові ліси з домішками явора, клена гостролистого, польового і татарського, граба, ясеня. Подекуди, як вірні вартові, стоять могутні 200-річні дуби і явори-останці материнського лісу. Під пологими їх кронами буяє розмаїте різнотрав'я.

Надзвичайно строкатий рельєф, різноманітні ґрунтово-гідрологічні, морфологічні та мікрокліматичні умови сприяють існуванню екологічно різних типів рослин та лісу - від сухої судіброви до вологої діброви. Дуже гарно тут навесні, коли перші звільнені від снігу острівки землі вкриваються ніжносмарагдовим килимом. У дібровах з південною експозицією, де сонечко злегка пригріло, з'являються підсніжники і блакитні проліски. Зацвітає підбіл звичайний. Місцями його так багато, що здається, неначе хтось розсипав тут золоті монети.

Та найяскравішою квіткою весняного лісу є медунка з помітною здаля рожево-фіолетово-синьою квіткою. Тут же рідкісний представник нашої флори - вовче лико звичайне, або, як його ще називають, "вовчі ягоди". Це - невеликий кущ заввишки в один метр, що вкривається ще до появи листя (у березні-квітні) світло-рожевими, дуже запашними квітами. Плід - червона овальна кістянка завбільшки 3-6 мм. Уся рослина з плодами, а особливо її кора, дуже отруйна. На Україні вона зустрічається надзвичайно рідко, а тому вимагає дбайливої охорони.

За три кілометри від Заліщиків, на околиці села Добрівляни, знаходиться Обіжевський державний ботанічний заказник площею 168 гектарів. Це один з найпривабливіших куточків Дністровського каньйону і єдине місце на Тернопільщині, де так широко представлена рідкісна наскельно-степова і лісостепова рослинність Західного Поділля.

Вищих рослин у заказнику налічується понад шістсот видів, у тому числі понад сорок - деревних та чагарникових порід. Але найбільша цінність цієї заповідної території - окремі невеличкі ділянки із первозданною лучно-степовою і наскельною рослинністю.

айбагатша в цьому відношенні частина заказника, що довгою вузькою смугою тягнеться поперек південного схилу урочища. Тут чітко проходить межа між лісовим і степовим ландшафтами; їх відділяють чагарникові зарості вишні кущової з домішкою мигдалю степового. Рідкісну флору представляють ясенець білий, півники угорські і злаколисті, ковила волосиста і пірчаста, сон великий, широколистий і чорніючий.

Весна тут бурхлива. Услід за підсніжниками яскраво-жовтими квітами спалахує первоцвіт весняний - здавна відома в народі лікарська рослина. А згодом усіма кольорами веселки переливаються зарості мигдалю степового, вишні кущової, кизилу справжнього, півників угорських, горицвіту весняного, ясенцю білого...

Через усю степову ділянку заказника тягнеться пасмо скель. Їх кам'янисті схили влітку рясніють самосилом панонським, дзвониками сибірськими, півниками злаколистими, цибулею круглоголовою і подільською. Надзвичайно рідкісні - зозулині черевички і лілея лісова. Квіти зозулиних черевичків побачити нелегко, бо зацвітають вони лише на вісімнадцятому році свого життя. Ростуть у лісі і рідкісні на Україні берека, ясень гостроплідний, в'язь шорсткий. Окремі біогрупи утворюють дерен справжній, свидина кров'яна, таволга середня, жостір проносний.

Урочище Обіжева - своєрідний ботанічний музей західноподільської флори. Заказник є часткою Дністровського каньйону, але до Дністровського регіонального ландшафтного парку не увійде, бо головна його мета - збереження рідкісної флори.

Неподалік від Заліщиків, поблизу села Зелений Гай, на високому урвистому березі Дністра розташований Жежавський державний ботанічний заказник, площа якого 155 гектарів. Теплий мікроклімат, численні виходи джерельної води сприяли збереженню та відтворенню тут різноманітної реліктової, ендемічної і рідкісної рослинності. В центральній частині заказника, серед грабово-дубових заростей, трапляються ділянки з болотною, а подекуди й лучно-степовою рослинністю. Найбільшу цінність заказника становлять реліктова клокичка периста, рідкісні ендемічні чагарники, спіреї польської, рокитника подільського і різнокольорового та реліктів - дерену справжнього, вишні кущової, чорниць. Тут значні зарості барвінку малого - цінної лікарської рослини.

Третій державний ботанічний заказник на території Дністровського каньйону - урочище Криве площею 56 гектарів. Створений у 1978 році з метою збереження та відтворення рідкісної наскельно-степової і лікарської рослинності. Урочище Криве на околиці села Добрівляни займає високий лівий берег Дністра. Тут, у центрі меандра, нижче урвистих вапнякових скель, невеличкими гніздами зебереглася надзвичайно рідкісна рослина минулих епох - ефедра двоколоса. Її ще називають кузьмичевою травою. Кущик ефедри невисокий - до 10 - 15 сантиметрів; своїми жовто-зеленкуватими тонкоребристими гілочками він дуже подібний до хвоща. Це цінна лікарська рослина, з якої отримують ефедрин, що призначається, зокрема, при бронхіальній астмі. Запам'ятаємо: ефедра двоколоса - живий представник флори, що вимерла мільйони років тому.

Стрімкі, майже оголені схили нижньодевонських відкладів вкриті кизильником чорноплідним, таволгою середньою, барбарисом звичайним, глодом, тереном, мигдалем степовим. А навколо - розмаїття троянд, що напувають повітря п'янкими пахощами.

На околиці Добрівлян можна зустріти шипшину Погребняка, Андржійовського, українську, найколючішу, низеньку. Це єдине місце, де росте шипшина Погребняка. Найніжніші фарби ввібрали квіти цих шипшин - від блідо-рожевого до пурпурово-червоного, а їх вогняно-червоні ягоди прикрашають рослини восени і взимку. В ягодах шипшини багато вітаміну С, В, Р та К; є також каротин, цукор, дубильні речовини, лимонна та яблучна кислоти, пектини, фітонциди, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію, фосфору та заліза.

У зоні виходу вапняків в урочищі Криве поширені степові види: осока низька, гірська приземкувата і Мікелі, бородач звичайний, ковила волосиста і пірчаста, сон великий, широколистий і чорніючий, цибуля подільська і кругла, півники угорські, оман мечолистий, верболистий і німецький, чебрець Маршалів, ломиніс прямий, горицвіт весняний та багато інших.

Сон великий першим зацвітає у весняному лісі. В березні - квітні з пазухи прикореневого листка виростає пухнаста стрілка з волохатим липчасто-розсіченим сидячим приквітником-накривалом, яке своїм диханням розтоплює сніг. Мороз, сковуючи талу воду, створює над рослиною льодову "оранжерейку" - шибку, де нагромаджується тепло, потрібне для її швидкого розквіту. Вночі та в похмурі дні квітка сну никне, опускає голівку, наче засинає, набуває замість ніжного брудно-фіолетового кольору, стає подібною до дзвоників, тільки значно більша від них. Свіжозірвана рослина отруйна, спричиняє опіки шкіри, при яких з'являються водянисті, а то й криваві пухирці.

Сон-трава - надзвичайно цінна лікарська рослина. Виготовлені з неї препарати застосовують як снодійні, спазмолітичні, відхаркувальні й болезаспокійливі засоби при істерії, мігрені, запамороченні, невралгії, коклюші, бронхіті, бронхіальній астмі, при ниркових і печінкових хворобах, при подагрі і ревматизмі, як сечогінні і потогінні засоби. Соком із коріння виводять бородавки. Проте робити це можна за порадою лікаря.

Сон великий відцвітає швидко. Його змінює сон чорніючий, квіти якого буяють кольорами майже до травня.

Незвичайне видовище, коли цвіте горицвіт весняний. Враження, що жовті квіточки його - це застиглі в степу краплини сонця... Горицвіт весняний, або адоніс, ще називають квіткою кохання. Як розповідає один із старогрецьких міфів, Адоніс, красень-юнак, був обранцем богині кохання і вроди Афродіти. Недовго тривало їх щире кохання. Одного разу, під час полювання, Адоніс поранив вепра. Розлючений звір пошматував юнака, і той помер. Афродіта, аби назавжди зберегти пам'ять про нього, зажадала від Аїда - бога царства померлих, щоб із кожної краплини крові коханого зросли квіти, які б розцвітали з приходом весни...

У квітні - травні каньйон спалахує огненним сяйвом - то під променями щедрого сонця зацвітає горицвіт весняний, символ безмежного і вірного кохання. Горицвіт весняний - багаторічна трав'яниста лікарська рослина родини жовтецевих. Виготовлені з неї препарати ефективні при лікуванні серцево-судинних захворювань. Потреби в сировині горицвіту значно перевищують його запаси, тому всіляко треба сприяти природному відновленню цієї красивої і цінної рослини.

Продовження урочища Криве - лісове урочище Деренівка, що простягається вузькою смугою вздовж Дністра і доходить майже до села Городок. Верхню, пологішу, частину його займають природні 20-30-річні дубово-ясенево-кленові насадження з домішкою граба, черешні, білої акації з типовим трав'яним покровом подільських дібров. Ліс тягнеться до урвистих вапнякових скель, що виходять на поверхню у вигляді карнизів і відмежовують його від степових ділянок.

З цих карнизів відкривається захоплююча мальовнича панорама Дністра. Рідкісна наскельно-степова рослинність на краю урвистих скель збереглася невеличкими острівцями, а на девонських пісковиках - у вигляді неширокої смуги. На галявинах, поміж кущів, буяє розкішне різнотрав'я. Це єдине місце в області, де, хоч і зрідка, зустрічається ковила найкрасивіша, яку в народі ще називають волоссям сирітки. Здаля, коли вона цвіте, її пелюстки справді нагадують волосся білявої дівчинки. Не можна не замилуватися її поетичною красою, залишитись байдужим до її назви. Суцільний строкатий килим утворюють зарості півника угорського, герані криваво-червоної, молодила руського, гвоздики Андржійовського і перетинчастої, рокитника подільського і Блоцького, осоки низької, перлівки трансільванської, ясенця білого.

Нижні схили Дністра вкриті чагарниками з глоду, свидини, кизилу, шипшини, бруслини. Але найцікавіші у цьому куточку унікальні зарості мигдалю степового, що тягнуться смугою майже на 200 метрів.

У кінці урочища Деренівка, перед селом Городок, на оголеному схилі поодинці маячать вапнякові останці дивовижних форм.

У селі Городок річка Серет, впадаючи у Дністер, утворює мальовничу долину з високим лівим і майже пологим правим берегами. Переїхавши міст і звернувши праворуч, потрапляємо в села Виноградне і Зозулинці. Між ними на вершині дністровського схилу збереглася вузенька смуга степової рослинності. Особливо примітна тут волошка східна, що милує зір золотисто-жовтими квітами. А трохи нижче, з-під вапнякових скель, витікає джерело. Його струмок весело гомонить у густій траві і, добравшись до схилу, мініатюрними водоспадами вливається у Дністер. Неподалік пишається розкішний 200-річний ясен. Ця місцевість - унікальна ботаніко-гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.

За Зозулинцями, в бік села Богданівка, понад Дністром простягнулася невеличка ділянка лісу. Завітайте сюди навесні! Ще земля не поросла травою, а вже виграють лазурово-фіолетовими цвітом проліски, сон великий.

За Богданівкою з-під схилів Дністра витікають джерела, і тут панують вологолюбні рослини: хвощ великий та галузистий, очерет звичайний, а серед деревних порід - тополя біла, осика, різноманітні чагарники. Урвисті береги вкриті півниками угорськими, зеленіє цибуля круглоголова, кругла і овочева; сріблиться ковила пірчаста. Та найчарівніший куточок Західного Поділля - заповідна степова ділянка Синьків, що знаходиться на так званому Дністровському валу. Один перелік рослин дає уявлення про багатство, різноманітність флори цього диво-степу в мініатюрі. Тут зростають ковила волосиста і пірчаста, цибуля кругла і подільська, сон великий і чорніючий, горицвіт весняний, перлівка трансільванська, айстра степова, ясенець білий, цмин пісковий, гвоздика перетинчаста; в цій місцевості у свій час В.Шафер знайшов мірикарію німецьку. А серед квітучого різнотрав'я гудуть бджоли та джмелі, в'ються комахи, метушаться коники-стрибунці - кипить малопомітне, але чудово злагоджене життя природи. І будь-яке нерозумне втручання людини порушить цю рівновагу і приведе до небажаних наслідків.

Найціннішою і найбагатшою ділянкою рослинного світу Дністровського каньйону є урочище Глоди - скарбниця подільської флори, ботанічна пам'ятка природи. Воно розташоване на околиці села Колодрібка на урвистому, високому (близько 230 метрів), малодоступному березі і займає 16 гектарів центральної частини меандра. Строкатий рельєф, різноманітні грунтово-гідрологічні та кліматичні умови зумовили розвиток і формування тут багатьох вищих судинних рослин.

У західній частині урочища дністровський схил перетинає невеликий струмок, який утворює яр із заболоченими місцями. Тут - привілля для хвоща великого. Рослина має понад метр висоти, досить екзотичного вигляду. Прародичі хвощів сягають ще девонського періоду, їм близько 400 мільйонів років.

 

По берегах потічка на невеликих лісових луках те серед чагарників добре почуває себе рідкісний омаг високий (понад 2 метри заввишки) - багаторічна трав'яна рослина родини складноцвітних. У народі за незвичайну цілющу силу оман називають дивосилом. У його коренях нагромаджується багато інсуліну, який використовують у медицині як замінник крохмалю і цукру при цукровому діабеті.

Під наметом лісу зростають купина широколиста - близький родич конвалії, декоративні холодок тонколистий, молочай ребристий, волинський і мигдалевидний, жовтець кашубський, борщівник сибірський, жовтокість Попова, а на степових ділянках - тонконіг різнобарвний, осока низька, цибуля подільська, холодок лікарський, півники злаколисті, ковила волосиста, рокитник різнокольоровий, вероніка австрійська, орхідна і сива, айстра степова та інші.

Але найпривабливіші зарості неопалимої купини - ясенця білого та ковили пірчастої. Ясенець білий формою листків подібний до листя ясеня, а належить до родини рутових. Квіти ніжно-рожеві з блідо-бузковим відтінком. У Дністровському каньйоні росте на сухих сонячних кам'янистих схилах на ґрунтах, багатих вапном. Зустрічається на відрізку від гирла Золотої Липи до гирла Збруча.

Стебла ясенця густо вкриті великою кількістю чорно-бурих золотистих волосків, які наповнені ефірною олією. В тиху теплу погоду її пари скупчуються. Досить запалити сірник - і вони спалахують, не пошкоджуючи рослини.

За цю властивість ясенець білий і одержав назву неопалима купина.

Ясенець - досить рідкісна лікарська, нектароносна і надзвичайно декоративна рослина, що вимагає дбайливої охорони.

У Заліщицькому і Борщівському районах є ряд унікальних об'єктів природи, які обов'язково слід відвідати. Це - Касперівський державний ландшафтний заказник з мальовничою водоймою і добре обладнаною базою відпочинку для рибалок; 21-кілометрова електрифікована Кривченська печера - геологічна пам'ятка природи; Гермаківський дендропарк - пам'ятка садово-паркового мистецтва. Сьогодні Гермаківський дендропарк приваблює тисячі любителів природи, які милуються його неповторною красою, захоплюються цією скарбницею генофонду рослинного світу.

Якщо ви любите природу і хочете зустрітися з її унікальними творіннями, неодмінно відвідайте Дністровський каньйон. Мальовничі кручі берегів, голуба гладінь Дністра, духмяні луки заповідних куточків цього казкового краю назавжди залишаться у вашій пам'яті.

Н. П. ЧАЙКОВСЬКИЙ

"Дністровський каньйон"

   
   

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии
Шукайте нас в соцмережах:

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours