Про утворення печер

Карстові райони

Незрівнянною окрасою Тернопільщини туристської є знамениті карстові печери - казкова кам'яна країна.
Практично на всій території області можна виявити карстові лійки, провали, гроти, ніші. Подекуди зустрічаються невеликі печери штучного походження (виникли внаслідок діяльності людини). А в глибинах землі - величезні підземні порожнини-лабіринти.
За сучасною схемою спелеологічного районування України печери Тернопільщини, яких відомо вісімдесят п'ять, належать до Подільсько-Буковинської карстової області. У залежності від розмірів, будови, походження і розташування вони об'єднані у декілька груп і виділені у ряд карстових районів.
Кременецький карстовий район площею понад 3000 км² знаходиться на півночі Тернопільської області.

Тут, у Кременецьких горах і на околицях міста Кременця, досліджено десять печер. За розмірами Студентська (242 м) і Піщинка (166 м) - найбільші з них. Решта - невеликі (10-40 м). Відомо кілька маленьких печер на останцевих горах Бужа, Черче, Дівочі Скелі.

Печери Кременецького району карстово-суфозійного походження. Вони утворилися у прошарках вапнистих пісковиків та черепашників нижньосарматського віку у верхній частині плато, що 50-70-метровим уступом круто обривається над долиною Ікви. Їх формування завершилося в середині антропогенового періоду, близько мільйона років тому.

Чимало ніш, гротів і невеликих печер зустрічаються на головній гряді Подільських товтр (Медобор), яка належить до Товтрового карстового району площею 6300 км². У Медоборах досліджено дві печери - Перлина і Відлюдника (Пустельна), що поблизу села Крутилова на Збручі. Горбисті товтрові узвишшя - це відклади органогенних коралово-рифових вапняків тортононижньосарматського віку, що утворилися в басейні теплих морських водойм близько 10 - 15 млн років тому.

У Товтрах переважають поверхневі карстові форми - карри, лійки, ніші, гроти.
Багато гротів, ніш, карстових лійок і колодязів-провалів виявлено в межах Бережанського карстового району площею 3200 км² - у межиріччі Стрипи та Золотої Липи, приток Дністра. Тут є кілька цікавих спелеотуристських об'єктів: печери в селах Переволоці і Рукомиші, а в долині Стрипи, між Бучачем і Сокільцем, - Білий Камінь, Рівна Скала, Семи Джерел, Відлюдників. На мальовничих околицях села Летячого над Дністром високо у скелях заховалися невеликі печери - Соколине Гніздо, Під Водоспадом, Дубова.

Найбільшим на Тернопільщині щодо кількості і розмірів печер є Придністровський карстовий район площею 7900 км², який простягається лівобережжям Дністра від Золотої Липи до Збруча. Тут, у межиріччі Збруча та Серету, над Нічлавою і Циганкою, розташовані найдовші у світі гіпсові печери-лабіринти: Оптимістична (220 км), Озерна (115 км), Кристальна (22 км), Млинки (27 км), Вертеба (8 км). Відомі також великі печери Угринь (4 км), Ювілейна (1,5 км), Тимкова Скала (1,4 км), Улашківська, На Хомах, Язичницька та чимало менших в околицях сіл Сков'ятина, Міжгір'я, Збручанського, Пилипчого, Іване-Пустого, Гермаківки, Вовківців, Юр'ямполя, Худиківців та інших. У жовтні 1983 року група старшокласників з шкіл Борщева під керівництвом інструкторів В. Галайчука і В. Мишкуна відкрила поблизу села Олексинців, на вододілі Нічлави і Серету, нову печеру, яку назвали Комсомольською. Попередня розвідка цього обводненого лабіринту показала, що його протяжність становить не менше кілометра.

Хронологія утворення печер

Як же виникло це диво природи? Яким чином утворилися під землею величезні порожнини-лабіринти?
Близько двадцяти мільйонів років тому, в тортонському віці неогенового періоду, південно-західна частина Руської геологічної платформи була покрита мілководним епіконтинентальним морем. З часом воно міліло, розчленовувалося на окремі водойми-лагуни, відступало на південний схід. Минули мільйони років. Древнє море зникло, залишивши на своєму ложі значні гіпсові відклади, перекриті пластами вапняків, мергелів, глин та інших осадових порід. Формування цих нашарувань тривало протягом пліоценової епохи, 1 - 10 млн років тому.

Наприкінці неогенового періоду, близько 2 млн років тому, у зв'язку з підняттям гір Карпат і епейрогенічними рухами Волино-Подільської плити, гіпсові товщі розсікла густа сітка тектонічних тріщин. Ними почали циркулювати води підземного стоку, вилуговуючи порівняно легкорозчинні гіпси. Тріщини поступово перетворювалися в канали, коридори, широкі галереї та зали, утворюючи складні системи підземних пустот-лабіринтів.

У плейстоценову епоху, протягом останніх 10 тис. - 1 млн років, внаслідок періодичних підняттів окремих ділянок Руської геологічної платформи та інших тектонічних рухів земної кори в масивах гіпсових товщ тріщини відновлювалися. З'являлися нові напрямки підземних водотоків. Окремі старі розгалуження лабіринтів заповнювалися наносними відкладами.

Так минали тисячоліття. Близько десяти тисяч років тому в результаті формування сітки річкових долин та поглиблення русел рік рівень ґрунтових вод знизився настільки, що значна частина подільських печер звільнилася від води. Однак процес формування печер повністю не припинився. Природа оздоблює свої підземні палаци. Разом з атмосферними водами, що проникають до печер через прошарки вапняків, під землю заносяться карбонатні сполуки, які з часом утворюють різноманітні натічні форми: сталактити, сталагміти, колони, куліси. На гострокутних виступах і гранях кам'яних блоків, стінах ходів, де інтенсивно конденсується волога, виростають чудові друзи гіпсових кристалів.

Печери і люди

Кілька десятків тисяч років тому у печерах знайшли притулок перші мешканці - дикі звірі, птахи, плазуни. А десь у VI - IV тисячоліттях до нашої ери в окремих печерах Придністровського Поділля оселяється людина. Печери слугували їй надійним захистом від хижих звірів і ворожих родів, стихій та негоди.

У таких первісних підземних оселях з плином часу започаткувалася і людська культура. Так, у 1868 році в гроті Кро-Маньйон (Франція) вперше виявлено рештки кроманьйонців, безпосередніх предків сучасних людей. Кроманьйонці залишили на стінах ходів і віддалених залів печер прекрасні пам'ятки первісного мистецтва - рисунки тварин, сцени полювання, скульптурні зображення диких звірів - справжній кам'яний літопис життя.
Вітчизняні вчені-спелеологи відкрили настінний живопис у глибинах печери Шульган-Таш, або Капової, на Південному Уралі, в печерах Сибіру, далекосхідного Примор'я, Середньої Азії, Кавказу, Причорномор'я, Криму. Чимало унікальних пам'яток кам'яної доби виявлено і в печерах Поділля, зокрема у Вертебі, Монастирку та інших.
Минали віки. Людина вийшла з пітьми підземель, і поступово печери почали здаватися їй таємничими. Про них створювались різні забобони, перекази, легенди. Так, в античному світі виник міф про народження бога Зевса в надрах печер на острові Кріт. Древні греки уявляли, що душі покійників через глибоке провалля потрапляють до підземелля, в царство Аїда. У печерах з'явилися культові святилища, храми, де люди, підкорені непізнаністю та суворою красою підземного світу, поклонялися вигаданим богам.

Один із таких скельно-печерних язичницьких храмів зберігся і на Тернопіллі в селі Міжгір'я (зараз Монастирок) Борщівського району. Про його стародавність свідчить ритуальний, так званий солярний, знак, вибитий на жертовному камені поблизу входу. Цією унікальною пам'яткою сивої прадавнини спритно скористалася християнська церква. Поряд з храмом було споруджено монастир, а в гроті обладнано каплицю, церковники "виявили" на поганському жертовнику "чудодійні" заглибини - "сліди пальців матері божої".

А в народі, на противагу цій благочестивій байці, народилася і живе й донині своя легенда. Оповідають, як прийшов сюди Олекса Довбуш зі своїми опришками. Зібрав він під скелею панів, які чинили кривду простому людові, у нестримному гніві схопив цей камінь та й гупнув ним об землю. І залишився на камені слід могутньої руки славного легіня - вічний, як людська правда, за яку він боровся.
Свого часу опришки з Олексою Довбушем дійсно не раз бували в цих краях. Та зрозуміло, що заглибини на поверхні вапнякової плити - це результат звичайного природного процесу вивітрювання гірських порід.

Деякі з відомих раніше печер Тернопільщини забуті, вхід до них загублений. Так сталося з Татарською, або Кошовою ямою неподалік села Новосілки, печерами поблизу сіл Калагарівки, Устечка, Віщого, про які є згадки в архівних документах.
Інші печери, що були невідомі ще 20-30 років тому, як-от, Млинки, Озерна, Оптимістична, Перлина, Тимкова Скала, тепер виявлені і досліджені.
Результати карстових та спелеологічних досліджень тепер широко використовуються в промисловості, будівництві, сільському господарстві, медицині та в багатьох інших сферах народного господарства.

Заслуговують на увагу гідрологів запаси мінералізованих вод Озерної і Оптимістичної печер та численних карстових озер у Середньому Придністров'ї. Без детального вивчення глибинних карстових процесів неможливий ефективний захист земельних угідь від водної ерозії. Ця проблема особливо актуальна тепер в Придністровському карстовому районі.

У нашій країні створено чимало підземних лікарень і клінік.
Спеціалісти спелеотерапії провели ряд дослідів і в тернопільських печерах - Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами, пневмонією, бронхіальною астмою.
У різних печерах світу протягом тривалого часу вивчають проблеми психобіологічної сфери людського організму, зокрема біоритмів, психологічної сумісності, індивідуальної та колективної здатності людини до довгого перебування в екстремальних умовах повної ізоляції від звичного середовища. Один з таких експериментів, в організації якого взяв участь і вітчизняний Інститут медико-біологічних проблем, відбувся у печері Боговина (Югославія). Відомий югославський спелеолог Мілутин Велькович виконав спеціальну програму досліджень, розраховану на два роки самітного перебування під землею. Програма нового експерименту вченого отримала назву "Боговина - Космосу".
Два подібних за метою досліди проведено протягом останніх років на Поділлі науково-дослідною лабораторією спелеомедицини Республіканської алергологічної лікарні спільно з Тернопільською обласною комісією спелеотуризму та клубом спелеологів "Поділля". У 1977 році в Академічному залі Кристальної печери протягом 29 діб провів комплекс медико-фізіологічних спостережень лікар Ю. Ю. Чижмар. Наступного року у галереї Велетнів Озерної печери протягом місяця діяла підземна лабораторія.
Неабиякого розвитку у наш час набув спелеотуризм. Проникаючи у незвідані раніше куточки природи, людина неминуче так чи інакше втручається у середовище, яке формувалося протягом тисячоліть. Тому для збереження печер, які мають велике наукове, пізнавальне та народногосподарське значення, вони оголошуються заповідниками, резерватами, включаються до складу національних та народних природних парків. Охороняються державою Червона, Геофізична, Скельська, Крубера, Миру та ряд інших печер Криму, всі найбільші печери Поділля і Буковини - Оптимістична, Озерна, Кристальна, Вертеба, Ювілейна, Перлина, Атлантида, Золушка, які є пам'ятками природи державного значення.
Печери... По-різному називають їх люди: підземна казка, світ чудес, восьме диво... Та в кожному випадку - це частинка природи рідної землі, унікальний, неповторний дивосвіт, який ми повинні вивчати і оберігати.

Володимир РАДЗІЄВСЬКИЙ

"Печери Тернопілля"