рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Печера Голубі Озера

Півтора року в печері

кристали у печері голубі озера

У мальовничій місцевості на півдні Тернопільської області, біля с. Більче-Золоте, розташована печера Вертеба - пам'ятник природи республіканського значення. У жовтні 1942 р., рятуючись від викрадення в Німеччину, 38 місцевих жителів із с. Стрілківці сховалися в ній. Так утвір природи став притулком для людини.

Води в печері не було, тому утікачі повинні були виходити за нею вночі до колодязя в селі. Це було дуже небезпечно й важко. Полегшало тоді, коли випав сніг і можна було його збирати й розтоплювати. Узимку де-не-де вода капала зі стелі печери й люди підставляли посуд, збираючи її.

Уночі на полях викопували картоплю, буряк, з дерев збирали фрукти. Так прожили в печері 6 місяців. Фашисти довідалися про її місцезнаходження й зруйнували вхід у печеру. Люди виявилися заживо похованими в печері. Але не впали духом, а стали прокопуватися нагору. Під час розкопок на голову одягали мішки, щоб земля не сипалася на них. Побудували драбину з дощок і прорвалися!
Новий вихід перебував на відстані близько 500 м від старого. Щоб німці не знайшли його, він був закритий ящиком із землею. Щоб зручніше було вилазити, повісили сталевий ланцюг, украдений у селі із глибокого колодязя.

Але залишатися в печері далі було небезпечно. Тоді 5 чоловік знайшли лійку в с. Стрілківці, що у той час називалася Попова Яма. На дні цієї лійки зараз перебуває вхід в 111-кілометровий лабіринт печери Озерної - пам'ятника природи республіканського значення. Сучасного входу в печеру тоді не було, але в центрі лійки була діра. Спустившись у неї, люди потрапили в невелику підземну камеру. З неї починався лаз, проритий лисицею. Протиснувшись у лаз, а далі спустившись униз тріщиною, люди потрапили у великий зал, з якого в різні сторони розходилися галереї.
Першим у печеру ввійшов Нисельхтерман, за ним його брат Шулько, брати Мендель й Юзеф Додек, а також Карл Курц. Пройшовши кілька десятків метрів, потрапили до озера із джерельною водою. Вони назвали його Чорний Ставок.

екскурсії в печерах поділля

У ніч на 1 травня 1943 р., обережно пробираючись, спустилися під землю 38 осіб, серед них діти, жінки (старшій з них було 75 років!). У печері обладнали житлове приміщення, кухню із грубкою. Дрова носили з поруч розташованого Ясиноватого лісу. Як мені вдалося встановити (про що не підозрювали самі жителі печери), грубка була розташована у винятково вдалому місці, так що дим з неї потрапляв у великий низький горизонтальний зал, утворений розколом шару. Вся сажа осідала тут, отже, дим на поверхні видний не був.

Виходити на поверхню було дуже небезпечно, тому що біля входу могли підстерігати фашисти. На поверхню виходили тільки молоді хлопці на пошуки їжі. Кидали жереб - кому виходити першим. Перший, перед тим, як вилізти з печери, висував назовні опудало, прив'язане до ціпка, щоб перевірити чи не будуть стріляти. Виходили тільки по ночах. Годинників ні в кого не було, адже всі були дуже бідні. Однак навчилися визначати час за розташуванням зірок Великої Ведмедиці, які були видні їм в отвір входу. При поверненні в печеру подавали умовний сигнал, адже внизу чатувала охорона із саморобними піками. Зібрані колоски злаків розтирали на каменях у борошно, пекли коржа й жили досить весело, не сумуючи. Отут, під землею, було життя, а нагорі всюди підстерігала смерть. У печері цілий рік збергіається 10 градусів вище нуля. Так що жителі печери не мерзнули, ходили босоніж і ніхто з них не болів. Для висвітлення користувалися гасовими каганцями.

З місцевих жителів їм допомагали Семен Панько із братом, родина Ковальских і Мунько Лабудзин.
Під час одного з виходів з печери почули далеку стрілянину, що говорило про підхід Червоної Армії. Двоє пішли в село, але були схоплені німцями й загинули. Тільки через два тижні Мунько Лабудзин спустив їм у пляшці, прив'язаної до мотузки, записку про те, що німці пішли.
І от, 12 квітня 1944 р., майже через півтора року перебування в печері все вийшли на поверхню. П'ятирічна дівчинка, показуючи на сонце й закриваючи ока рукою, закричала: "Погасіть світло!".

Пізніше майже всі вони виїхали в Канаду. Тільки влітку 1991 р. більша група цих людей приїжджала на батьківщину. Випадково я зустрівся з ними й почув цю істрорію, якій майже 50 років.

Юзеф ЗІМЕЛЬС
Copyright (c) Зимельс Ю. Л.
Copyright (c) Київський карстолого-спелеологический центр, комп'ютерна версія, 1993
Адреса: Україна, 252030, Київ-30, а/я 224/8

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours