Карпатское родео

Чарівні 3 дні. Інструктора з рафтингу доступно, як для новачків, пояснили як поводити себе на рафтах та байдарках. Спуски принесли багато задоволення. Проживали в хостелі, номер на 7 осіб, зручні ліжка, нова та чиста постільна білизна, туалет, душ, умивальники на поверсі, вікно виходить на річку. Харчування теж перевершило наші сподівання, смачно, різноманітно. Дякую від імені всіх моїх друзів, всі задоволені і плануємо до Вас ще раз на наступний рік.

(с) Людмила Нетяга

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!

А почалося все ще восени 2011р., Коли наші друзі, а так само соратники по вилазкам і покатушкам, Женя і Оля (в особливості Ольга - яка вже неодноразово бувала на Рафтинг та сплави з цим Турклубом) почали активно агітувати нас на участь у весняному рафтинзі на Чорному Черемоші. Син і дружина мої відразу ж погодилися і з криками "Урра, рафтинг" взялися обробляти мене на предмет участі в ентом заході. Відрадити мотивуванням "Пропадетеутонитезаболеетеивообщеэтополныйпипец" мені їх не вдалося - а відпускати самих їх і в думках не було. Змирившись з такою ось перспективою "Травневе святий" і сплативши зі знижкою тур, з тривогою став чекати кінця квітня. Smile)

Черемошем я сплавлявся приблизно рік тому. Й до того, як я спробую описати усю гамму відчуттів і вражень, пережитих мною під час цього заходу, хочу наголосити, що найціннішим з усього надбаного було знайомство з хлопцями та Юлею з Турклубу. Саме завдяки тому сплаву у мене з’явились такі цікаві, доброзичливі й щирі друзі, як Саша, Володя, Петя, Юля, Андрій. І те, що сплав був просто неперевершеним, - цілковито їхня заслуга. Однак, почну з початку.На сплав я вирушив у товаристві двох друзів - з хлопцем та дівчиною. Вирішили оригінально провести травневі свята. Квитки, клунки, провідниця - й ось ми уже стоїмо на вокзалі у Тернополі. Ще не встигли протерти очі від сну й закинути щось за драбину, коли під’їхав мікроавтобус, зібрав усіх нас, і ми рушили до місця призначення. З Тернополя їхати потрібно десь три години. Й чим ближче ми під’їжджали до річки, тим гарніші пейзажі виринали довкола нас, тим вищими ставали гори й тим небезпечнішими ставали дороги. Заїхали у Яремче, помилувались його відомим водоспадом, повештались базаром, розім’яли кінцівки - і далі в путь.Легке похитування в дорозі трішки втомило "майбутніх підкорювачів гірських рік", деякі навіть намагались задрімати. Та однієї чудової миті в машині пролунав впевнений Сашин голос: "Ось наша ріка, нею ми й будемо сплавлятися!" Усі притислись до шибок і сонливість наче рукою зняло. Із уст кожного вирвалось здивоване: "Тут?!?!?!?"Уявити себе в цій бурхливій і, здавалось, безжалісній річці не наважувався жоден з нас. У такій позі з відкритими ротами ми й під’їхали до нашого табору.Познайомились з товариством, яке уже чекало на нас у таборі, розбили намети, позакидали речі й сіли обідати. Відразу скажу, що міг би детально описувати кожне споживання їжі, аби дати можливість належно оцінити усе багатство асортименту й смакових характеристик пропонованої нам їжі. Одначе, аби запобігти мимовільному виділенню величезної кількості шлункового соку у читача, напишу лишень, що не кожна господиня за ідеальних умов втне так смачно й різноманітно нагодувати, як це вдалось Юлі в польових умовах. Ось!По обіді - нетривала перерва, котру я використав, щоб вилізти на невеличку найближчу до табору гірку й оглянути довколишню природу. А природа там - направду приголомшлива! Непередбачуване поєднання величних гір, мудрих лісів і потужної гірської річки. Безперервне споглядання Черемоша вивітрило страх, що з'явився при першому погляді на цю річку. Й хоча певний відсоток неспокою залишився, я з певністю покрокував у табір, щоб здійснити головну мету мого перебування там.Інструктаж виявився, на диво, простим. Розбились на дві команди - по 6 осіб у кожен "плавзасіб" - й почали розподіляти місця. Якщо прагнеш невпинно махати веслом й бути основним двигуном після течії річки, розбивати власними грудьми найбільші хвилі й обличчям до обличчя зіштовхуватися з порогами, відчалювати і причалювати катамаран, найбільшою мірою з усіх втомлюватись, але й, на мій погляд, найбільшою ложкою загрібати насолоду - обирай переднє місце (якщо, звісно, до снаги). Якщо ж хочеш отримати немалу порцію насолоди з відносним заощадженням сил - обирай середню позицію. А на задню позицію, як би ти не хотів, - не пустять: там тільки інструктори, вони ж - штурман катамарана і його "кермо".Й ось вона - довгождана мить посадки. І ми попливли. І не просто попливли, ми помчали! Якщо я зроблю спробу описати наш перший спуск, вийде щось на кшталт такого: "Пливемо, а тут хвиля, шух? а тут Саня кричить, хвиля, пливемо, повертаємо, хвиля, шух, Вова кричить поріг, шух, пізно крикнув, та пусте, шух і т. д." Вилізли мокрі, трохи змерзлі, але з широченними усмішками на обличчях й горою вражень. Ось і зараз спогад про той спуск примусив засяяти на моєму обличчі самовільну усмішку.А ввечері, вмостившись біля вогнища, гріючи кінцівки й висушуючи одяг, я раптом збагнув, що вже знову палаю бажанням сісти на катамаран й помчати назустріч бурхливій річці. З такими позитивними думками я лягав до сну першого дня.
Другий день був повністю присвячений сплавові. Ми проїхали вгору проти течії кілька кілометрів, мало не в Румунію. А потім весело вигукуючи спустились до бази. Це було невимовно гарно. Уже трохи звиклі до річки ми з величезним задоволенням розрізали хвилі власними тілами, прихилялись до катамарана, проходячи під низькими підвісними мостами, відчайдушно боролись з течією, причалюючи. Спуск вдався - на п'ять балів! А ми насолоджувались роботою професіоналів. Справа в тім, що ми потрапили на Черемош у час проведення чемпіонату зі спуску гірською річкою. Тому нам неабияк пощастило, адже з'явилась нагода помилуватися істинно захопливим видовищем. До того ж, приголомшливі спуски й проходження перешкод у виконанні профі, не давали нам іншого вибору, окрім як з усіх сил намагатись хоча б якось наближатись до їх майстерності.Третього дня, згідно з планом, мало відбутись сходження на г. Піп Іван. Це був початок травня і гори наповнились фантастичною сумішшю зимового снігу, весняних квітів, літнього настрою й осіннього вітру. Підйом виявився у міру важким: основна його складність зумовлювалась непростими погодними умовами. Чим вище ми піднімались, тим дужчав вітер, сильніше бив в обличчя сніг, й власне більше з'являлось цього ж снігу. А десь за 400 метрів до вершини сніг перетворився в суцільну білу стіну. Видимість - нуль, тепло - нуль, стійкість - нуль. Правду кажучи, таку хурделицю я спостерігав вперше в житті. Й доволі некомфортно було стрітись з такою погодою в мало не літньому одязі. Й хоча ми не дійшли до вершини метрів 100 через небезпеку обморозитись, ми повертались у табір задоволеними від однієї лише думки, що змогли гідно протистояти усім примхам природи. Тим більше, що чим нижче ми сходили, тим приємнішою ставала погода.А ввечері того ж дня ми пішли в гості до гуцулів. Про цю подію, я вважаю, можна було б написати й цілу брошуру під назвою  "Маленьке чудо серед величезних гір". Усі гості були вражені безмежною працьовитістю й гостинністю господарів. Окрім короткого екскурсу в історію родини й приміряння національного одягу, ми ще почули народні пісні під акомпанемент скрипки, посмакували домашнього вина й меду, а ще, ознайомились із технологією "справжнього" розмальовування великодніх яєць. Це дуже складне й виснажливе дійство з використанням бджолиного воску, голки й трьох видів фарби. Насамкінець подякували господарям за цікавий вечір, який затягнувся на усі чотири години, хоч мав тривати годину. І вже глупої ночі повернулись у табір.Четвертий день став найсумнішим і найрадіснішим одночасно. Печально було збирати табір й морально готуватись до повернення додому. А весело було завдяки грандіозному спуску від табору до Верховини, наповненому проходженням найдрайвовіших порогів, небезпечних мостів, поворотів, й, одночасно, іноді спокійним спуском повз чудову природу того краю. І вже у Верховині, пакуючи катамарани, мабуть, щонайменше кожен другий зарікся приїхати сюди ще. І ось, я уже нетерпляче чекаю, коли з веслом у руках заскочу на катамаран й помчу назустріч швидкості!