UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

Тернопільщина у кінному поході: Микулинці

Микулинці – невеличке затишне містечко на Поділлі, за 17 кілометрів на південь від Тернополя. Одне із найстаріших міст на Тернопільщині, майже на чотири з половиною сотні літ старше за обласний центр – історію свою Микулинці відлічують із 1096 року (першу писемну згадку про Микулинці, чи Микулин, як історично називалось поселення, можна зустріти у «Повчанні» Володимира Мономаха). Легенда стверджує, що село заснували ченці, які поселились у цих місцях та спорудили на березі Серету церкву святого Миколая. Мовляв, від назви церкви пішла назва села. За іншою версією назва селища походить від імені його засновника – воєводи князя Василька Микули. Назва Микулинці стала вживатись, коли, у складі галицьких земель, селище у 1387 році перейшло під владу Польщі.

Історія Микулинець сповнена кровопролитних воєн. Довгий час містечко було одним із основних оборонних форпостів на Кучманському шляху. Через засилля татарських навал в XVI столітті виникла потреба у будівництві оборонних споруд. Так, за 5 років, з 1550 по 1555, під керівництвом Ганни Йорданової, дочки польського гетьмана Миколи Сенявського, на пагорбі неподалік містечка виріс замок. В 1595 році Микулинці отримали магдебурзьке право. Період польського панування закінчився у 1772 році – Микулинці відійшли до Австрії.

Власники міста та фортеці змінювались регулярно: після Софії, дочки Ганни Йорданової, замок відійшов до родини Зборовських, тоді – до Конєцпольських. В першій половині XVIII ст. Микулинці належали родині Сенявських, далі – Любомирських, а з другої половини XVIII століття стають власністю родини Потоцьких.

Після того, як Кам’янець-подільська  фортеця була відбита у турків, Микулинецький замок остаточно втратив своє оборонне значення. Новий власник місцевих земель – австрійський барон Ян Конопка – у 1815 році заснував у фортеці суконну фабрику, для чого здійснив ґрунтовну перебудову замкового комплексу, вузькі бійниці розширив, перетворивши у вікна. Суттєвий вклад в історію Микулинців барон Конопка вніс, побудувавши у містечку грязеву лікарню із пансіонатом (на місці природних сірчаних джерел). Микулинцям однак не судилось здобути слави європейського курорту – після відкриття на Прикарпатті нових мінеральних джерел лікарня остаточно втратила популярність, бо знаходилась надто далеко від центру Австрійської імперії.

Тільки протягом XX століття територія, на якій знаходяться Микулинці, переходила з рук у руки: Австрія, потім ЗУНР, Польща, червоноармійці, знову Польща, аж до 1939 року, до приходу в Микулинці Червоної армії. В 1940 році було створено Микулинецький район, який у 1962 році склав частину Теребовлянського району.

Детальніше про вже відомі Микулинці та ще й досі загадковий Микулин

фортеця в Микулинцях кінний похід Микулинці

Увагу мандрівників у Микулинцях привертають перш за все  руїни Микулинецького замку XVI століття, Троїцький костел та палац графів Реїв.

Микулинецький замок

Збудований у 1550 році за наказом тодішньої власниці Ганни Йорданової на місці старого дерев’яного укріплення, замок відігравав важливу роль у захисті українських земель від татарської навали. Фортецю будували з місцевого пісковику, ширина стін подекуди досягала 2-х метрів. Навіть зараз на стінах замку помітні сліди від гарячої смоли, що її захисники виливали на голови нападникам. За переказами місцевих жителів для захисту від Микулинецького замку аж до Теребовлі був прокладений підземний хід, довжиною приблизно 9 км. Зараз хід повністю завалений, але входи до підземель побачити можна ще й досі.

Найбільша трагедія в історії Микулинецького замку пов’язана із битвою 1675 року. Проти багатотисячного турецького війська замок та його жителів захищало лише кілька сотень вояків. 15-денна облога замку не принесла завойовникам бажаної перемоги, але шансів вистояти у місцевих не було. Змушені були піти на угоду із турками, домовившись про викуп. Але османці, отримавши доступ до фортеці, влаштували криваву різню – усе чоловіче населення вирізали, жінок та дітей погнали у ясир. До кінця XVII століття Микулинецька фортеця залишалась однією із головних оборонних споруд Речі Посполитої на території Західної України.

Детальніше про Микулинецький замок:

Нове життя Микулинецької фортеці
Життя за муром давньої фортеці

Микулинецький замок Троїцький костел Микулинці

Троїцький костел

Збудований архітектором Авґустом Мошинським у класичному бароковому стилі костел Пресвятої Трійці – одна із найбільш цікавих сакральних пам’яток Тернопільщини. Костел збудувала своїм коштом Людвіґа Потоцька і передала храм ордену Вінцентинів. Власне, архітектором був чоловік пані Людвіґи, надихнув на побудову чудового костелу його палацовий костел у Дрездені.

Микулинецький костел славився багатством декору: пишна барокова ліпнина, характерна для архітектури того періоду, колони, ніші з вмонтованими кам’яними скульптурами (головний купол оздоблений фігурами чотирьох євангелістів). За радянських часів костел, як і багато інших церков, використовували як сховище – тут тримали мінеральні добрива. Ще й досі на стінах інколи проступають сліди від хімічних засобів. Частина старовинного інвентарю зберігається у якості експонатів в Олеському музеї.

Палац графів Реїв

Палац був споруджений на замовлення Людвіґи Потоцької в 60-х роках XVIII століття. Зараз від першого плану палацу залишились лише два флігелі – центральну частину перебудували в середині XIX століття під керівництвом барона Конопки. Палац Реїв – зразок архітектури у стилі ампір на території України, чітко прослідковується прагнення до строгих ліній, стриманої величі та холодної елегантності. Фасад центральної частини палацу підкреслюють чотири дерев’яні скульптури атлантів, що тримають на своїх плечах дах будинку.

Барон Конопка мав на меті зробити із Микулинців потужний бальнеологічний курорт. Його задум повністю реалізувати не вдалось – конкуренція поміж європейськими курортами та містечком на Поділлі була не на користь останнього. За радянських часів на території палацу була облаштована фізіотерапевтична лікарня, що діє до цього часу.