Тернопіль викупили за 175 тис. гульденів

Краківський каштелян, великий коронний гетьман Ян Тарновський (1488 - 1561 рр.) заклав над річкою Серет замок і поселення. У 1540 р. він отримав від короля Сигізмунда Старого привілеї на заснування міста у Теребовлянському повіті Руського воєводства, якому надав своє ім'я "Tarnopole" - Тернопіль. Будова міста розпочалася буквально з пустиря ("сирого кореня"), котрий був схованкою розбійників. Привілей звільняв жителів міста на 15 років від королівських податків і повинностей, а галицького старосту Якуба Бодзановського було призначено на посаду війта.

У серпні 1548 р. нове місто на знак особливих заслуг його засновника дістало від короля Сигізмунда II Августа магдебурзьке право та герб, у якому повторювалася родова шляхетська відзнака Тарновських "Леліва".

Насправді місто після отримання магдебурії залишалося ще приватною власністю Тарновських, однак в його структурах впроваджувався обмежений самоуправний лад. Бургомістра вибирати Тернопіль не міг, залишаючись приватним панським містом, бо на місці бургомістра перебував поставлений дідичем війт з широкими виконавчими повноваженнями.

Будівничий міста був видатною особою того часу, син краківського воєводи Яна Амора з Тарнова, все своє життя провів у боях і походах. Виховання отримав при перемишльському єпископському та королівському дворах. З вересня 1550 р. місто отримало нові "добродійства" у вигляді королівського привілею, який передбачав, що купці, які їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Крем'янця або іншої місцевості на Волинь, мусили переїжджати через Тернопіль і сплачувати мито від кожного воза, завантаженого товарами. Той самий король Сигізмунд II Август 17 листопада 1550 р. звільнив міщан Тернополя від оплати мита з волів у межах польської держави.
У грамоті від 6 липня 1566 р. король Сигізмунд II Август мимохідь зауважив, що Кшиштоф Тарновський, син Яна Тарновського, зміцнив фортифікацію Тернополя не тільки тим, що підняв вище мури, а й до тривалої облоги підготував і "зачату батьком справу до кінця довів".
Оскільки Кшиштоф Тарновський не мав нащадків по чоловічій лінії, у 1570 р. власником міста став його зять (чоловік доньки Софії), князь Костянтин-Василій Острозький - київський воєвода і волинський маршалок, який прославився як покровитель церков і фундатор шпиталів. Отримані помістя Тарновських з далеко більшими володіннями Острозьких створили велетенський маєток. Від Острозьких Тернопіль перейшов до Замойських (київський воєвода Томаш Замойський одружився з Катажиною Острозькою).

Після Замойських містом недовго володіли Конєцпольські. Мандрівник Ульріх Вердум у 1672 р. залишив опис укріпленого міста, яке на той час перебувало у власності долинського старости Станіслава Конєцпольського: "З трьох боків його оточує велике озеро й широкі болота. Четвертий бік захищений з боку поля досить широким ровом та обкладеним валом із двома товстими вежами на кутах і однією посередині, яка заодно служить брамою.Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині озера, має великі, по-італійськи важкі будівлі з каменю; мури й вежі на заході й півдні боронять замок, навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста є вузький сухий рів із земляним валом і частоколом. Папісти мають у місті великий кам'яний костьол, русини - три церкви, а євреї, яких тут так багато, що займають окрему, до того ж, найкращу частину міста, мали тут таку гарну кам'яну божницю, що кращої я ніде в Польщі не бачив".

Королева Польщі Марія-Казиміра (вдова сандомирського воєводи Яна Замойського) судилася з Конєцпольськими за тернопільські маєтки, у 1690 р. виграла у Люблінському трибуналі судовий процес і таким чином місто потрапило до родини Собєських.
Потім черга дійшла до всесильних Потоцьких, які в 70-х рр. XVIII ст. уступили його Коритовським. Від Коритовських місто перейшло до Туркулів.

Після прилучення Галичини до австрійських володінь у 1772 р. Тернопіль було проголошено одним з округових міст "Королівства Галичини і Володимерії". У той час містом володів Францішек Коритовський.

У 1831 р. після епідемії холери Тернопіль не дорахувався 1300 своїх жителів. А у 1832 р. нове нещастя - пожежа знищила більшу частину міста. Щоб якось відродити економічне життя Тернополя, австрійський цісар Фердинанд І 10 травня 1836 р. надав Тернополю титул королівського міста з усіма привілеями, які мали інші королівські міста Галичини, зокрема дозвіл на проведення нових дев'яти ярмарків.

День 15 лютого 1843 р. записаний в історії Тернополя золотими літерами. Того дня підписано контракт на продаж і купівлю міста останнім його власником бароном Тадеєм Туркулом і громадою міста. Сума контракту, який власноручно підписали І2 грудня 1844 р.Тадей Туркул, з одного боку, і тернопільський бургомістр Іван Марценкевич,з іншого, становила 175 тис. гульденів.

На дні озера - глибока криниця

Тернопільський став не має ані старовинних легенд, ані казкових чудовиськ. Навіть розповіді про величезних сомів є звичайнісінькими рибальськими побрехеньками. Проте головний водолаз міської рятувальної станції одного разу біля Надставної церкви натрапив на старовинну, обмуровану білим каменем криницю. Намагаючись дістатись дна, спустився на 20 метрів. Та де там, кінця не видно, а далі глибина ставала небезпечною.

Тридцять років він - наче намісник Нептуна на ставі. За цей час вивчив і знає всі вирви. І зараз з гіркотою відзначає: хоч не працюють у місті виробничі гіганти, вода ставу непрозора, замулена, від поверхні проглядається до двох метрів. Якщо трапляється нещасний випадок, людину доводиться шукати у прямому розумінні навпомацки.

Тернопільський став, по суті, технічне водоймище, тому купатися можна лише на дальньому пляжі. Територія від парку ім. Т. Шевченка до Білої (в тому числі й набережна) є парковою зоною, де купатися заборонено і небезпечно.
Основною проблемою рятівників є спецспорядження, в якому можна спускатись на глибину до 60 метрів, та на нашому ставі акваланги й костюми нормально й не випробуєш - до дна кілька метрів. Та й не всі костюми укомплектовані. Однак у разі потреби, коли терміново доводиться створювати аварійну групу, спорядження стає у пригоді.

Р. S. Святкування Дня міста у Тернополі 28 серпня має свою історію.
Як відомо, за радянських часів святкування відбувалося у вересні. Коли в 1990 році до влади прийшли демократичні національно-патріотичні сили, було вирішено поєднати День міста з престольним празником Тернополя Успінням Пресвятої Богородиці. Однак міська рада знову перенесла святкування Дня міста на вересень. Нарешті депутати міської ради вирішили поставити все на свої місця. Прийнято рішення, завдяки якому тернополяни одержали можливість 28 серпня відзначати подвійне свято: День міста і празник Успіння Пресвятої Богородиці. Вони впевнені в тому, що цього разу рішення прийнято остаточно і назавжди.