Тернопільські хроніки ХХ ст.

Кажуть історія розвивається по спіралі. Кожен її виток - повторюється. Надворі XXI століття і ми безпосередні учасники його початку.
Ось як починалось минуле століття. А чи можна провести якісь паралелі - судити вам.

Пропонуємо уривок з нової книги тернопільського дослідника Олександра Левченка "Тернопільський літопис", що охоплює перші роки буремного XX століття, закарбовані в історії нашого міста.

Чарівне Поділля - як молодість. Перлина його - Тернопіль.

466 років виповнюється Тернополю. За ці гіркі та радісні літа було в його біографії чимало знакових подій, зоряних злетів і занепаду. Торговельне місто на перехресті доріг із Заходу на Схід, із Півдня на Північ, на порубіжжі культур і філософій не раз зазнавало спустошення під копитами завойовників. Горіло в пекельному вогні, особливо останньої з найжорстокіших воєн. Та ніби казковий Фенікс,

Тернопіль відроджувався з руїн і попелу, виростав завдяки нездоланній силі народного духу.
Минали віки, змінювалися суспільні уклади. Тернопіль був "летючим голландцем" історії і спільним осідком для українців, поляків, євреїв. Ні завойовники, ні війни, ні депортації в Сибір чи Польщу не змогли поділити на ворогуючі частини це поліетнічне місто, спровокувати міжнаціональну ворожнечу. За попередні століття змінювалися власники і правителі міста, їх державні режими й прапори, проте місто зберігало своє неповторне національне обличчя, свою щедру душу - відкриту до добрих людей і непримиренну до недругів.

Особливо багата на події історична хроніка XX століття, котре ввійшло в історію як століття атомної енергії і освоєння космосу, воєн, революцій, національно-визвольної боротьби та утворення нових суверенних держав.

1901 р.

7 січня в Тернополі засноване музично-хорове товариство "Боян". Активно діяло в містах і селах Галичини та Буковини у сфері розвитку української музичної культури, хорового мистецтва. Товариство існувало до середини 1939 р. (з перервами в 1914-1921 рр.).

24 січня о. Володимир Громницький виступає на Раді міста з проектом побудови "Охоронки" - лікарні для невиліковно хворих тернополян.

1 лютого студенти Тернопільської учительської семінарії організували велике ранкове віче та урочисті вечорниці з нагоди 40-х роковин від дня смерті Т. Г. Шевченка.

15 лютого в Тернополі вперше засяяло електричне світло, а поважна комісія магістрату та фахівців прийняла роботу, проведену відомою електротехнічною віденською фірмою з електрифікації нашого міста. Відтак у Тернополі вперше почали застосовувати електроосвітлення від струму, що його виробляла міська електростанція, спорудження якої завершено в попередньому році. Міщани сприйняли появу електричного світла в своїх домівках як чудо.

У лютому в Тернополі народилася Марія Колодій - українська громадська діячка. Навчалася в Тернопільській жіночій семінарії, виступала на сцені театру Й. Стадника. Активістка громадських організацій, кур'єр Української військової організації (УВО). Емігрувала до Німеччини, а 1949 р. засновниця відділу "Союзу українок" у Джерсі Сіті. Їй належить сценічна постановка "Невольника" за Т. Шевченком, інсценізація "Святвечір в Україні" та ін.

29 вересня відбулося урочисте освячення новозбудованого храму - костелу о. єзуїтів на вулиці Скарги. В освячені брало участь римо- і греко-католицьке духовенство.

29 листопада Тернопільську українську державну гімназію відвідав митрополит Андрей Шептицький. У кожному класі він мав півгодинні розмови з учнями і вчителями. Приїзд владики до Тернополя, його численні зустрічі з духовенством і мирянами, з дітьми і педагогами відбулися невдовзі після введення Андрея Шептицького на митрополичий престол у Львові 1901 р. Нащадок старого колись славного руського, а згодом сполонізованого роду, граф Андрій, після закінчення правничих студій, повертається до українства. Спершу був монахом, а згодом стає на службу в українській греко-католицькій церкві, досягне високого визнання як справжній духовний провідник.У Тернополя на вул. Стрімкій в родині муляра і кравчині народилася відома польська кіноактриса Ядвіга Смосарська. Коли красуні виповнилося вже 20 років, її вперше залучили до зйомок у кіно. Потім майже без перерви Ядвіга знялася ще у 25 фільмах. Гучну славу принесла їй стрічка "Івонка" (екранізація надзвичайно популярної в 30-х роках книги Юлія Германа). Подовгу не сходили з екранів і фільми, в яких тернополянка Смосарська грала головні ролі, - "Селяни", "Невільниця кохання", "Для щастя", "Про це не кажуть" та ін. та особливу увагу "королеві" старого польського кіно принесла їй робота у фільмі "Трендовата" (за книгою Гелени Мнішек "Прокажена"). У тернопільському кінотеатрі "Аполло" фільм протримався кілька місяців. Тривалий час актриса проживала в СІЛА, а померла Я. Смосарська в 1971 р. в Польщі.

Цього року дохідна частина бюджету міста становила 285 тисяч корон, а витрати - 392 тисячі 300 корон. У магістраті виник намір покрити дефіцит підвищенням додатків до податків. Проте тернополяни вже платили 7 % шляхових, конкуреційний податок на спорудження парафіяльного костьолу в розмірі 20 %. Податки були досить високими. В цих умовах міська влада намагалась якось подолати фінансову скруту, зокрема, використовуючи право пропінації - продажу дозволу на виробництво та реалізацію алкогольних напоїв.

Серед тернополян, вперше із заможніх прошарків, набуде поширення пристрасть до споживання кави та інших "вибад" - тістечок, морозива, тощо. В каварнях і цукорнях та рестораціях подають каву чорну або з молоком, вершками, чай, різні води, переважно з натуральними фруктовими добавками, сиропами, різноманітні соки, багато видів морозива ("льодів"), торти, заварні, кокосові бабки, андрути (вафлі), креми, карамелі, чоколяди. В Адамського користувалися попитом бабки з крутого тіста, галяреткою і кремом. В рестораціях і каварнях грала жива музика, вечорами влаштовувались дансинги. А побажання відвідувачів було понад усе.

1902 р.

У травні в готелі "Подільський" (нині - "Україна") Іван Франко зустрічався з тернопільськими гімназистами.

Зал міського магістрату обладнано електричним освітленням. Раніше при магістраті були ліхтарики, які з драбинами на плечах обслуговували гасові вуличні ліхтарі.

Утворено тернопільське громадське об'єднання "Селянська бурса". Промисловість міста розвинена слабо: діють міська електростанція, 12 ремісничих майстерень, 4 млини, З броварні, 4 крупорушки, 6 олійниць, спиртовий завод, фабрика сиру. У промисловому виробництві, а це переважно підприємства переробки сільгоспродукції, зайнято 1230 робітників. Тернопільський підприємець Володимир Трач взяв в оренду міський став для розведення риби. Через певний період він буде вивозити рибу до Львова і навіть експортувати її до Кракова й Варшави. У ставу водились щуки, лини, окуні, коропи, карасі, лящі, плотва, коблі та пічкурики.

Поблизу вокзалу (на нинішній вул. ім. В'ячеслава Чорновола) відкрилось агентство еміграційних фірм, що вербували тернополян та безземельних селян на роботу до Канади, Аргентини, Бразилії, Уругваю. І сотні, а потім тисячі тернополян подалися до Канади, інших країн. Там вони молили Бога, щоб дав силу, корчували ліси, копали й орали чужу землю, яка поступово ставала своєю, працювали на залізниці, прикладаючись до розвитку Заходу, тужили за рідною Україною і одночасно змінювались, пристосовувалися до нового, ще не їхнього краю. З початком Першої світової війни, в шалі недовір'я й ворожнечі до прибульців, багатьох із них обгорнули колючими дротами таборів праці, видавництва й газети українських емігрантів закрили, діяльність ряду українських культурно-освітніх, самодіяльних осередків припинили, навіть спалили українські книги перед Манітобським парламентом у Канаді. Пізніше, уже в 20-і роки, куклукскланівці-провокатори міжнаціональної ненависті - заганяли українську спадщину в підпілля. У 30-і роки, в час економічної депресії і масового безробіття, українські емігранти на Американському континенті згуртовано виступали на національній сцені, щоб зберегти свою самобутню культуру. В роки Другої світової війни чимало канадських, американських, англійських українців записувались добровольцями на боротьбу з німецьким фашизмом, поповнювали армії цих країн - радянських союзників. У повоєнний час українці на Американському континенті, в інших куточках Землі поступово вибороли своє місце, здобули повагу спільноти різних країн та відігравали поважну роль в економічному, політичному і культурному житті багатьох держав. Одночасно українські емігранти, їх діти і внуки все більше виявлятимуть прагнення до розширення різнобічних зв'язків з Українською державою.

Збираючись на чужину...

Далеко не завжди тернополяни знайдуть кращу долю за океаном. Як наголосять учасники першого Українського робітничого конгресу у СІЛА (Нью-Йорк, 1924р.): "Ми втікали з пекла царського та цісарського в надії знайти "рай" за океаном. Ми втікали від нужди, злиднів, утисків. Продавали останню корову, свій клаптик землі, заставляючи хату і за ці гроші їхали за океан шукати долі, шукати, шукати щастя. Ми не знали тої правди, що для нас, жиючих із своїх десяти пальців, нігде нема щастя, що при сучаснім несправедливім устрою нас всюди чекає біда. І врешті ми переконались, що тільки замінили кайдани. Ми, вирвавшись з-під нагаїв руських, польських, австрійських та інших панів, попали під нагаї американського пана. Американський пан, правда трохи лучше платить, але й зате болючіше в'їдається його нагай в наше тіло... З нас і тут, окрім американського пана, користають свої "рідні" паразити в особах попів та так званих інтелігентів. Ця тепла компанія не залишила нас в спокої й тут, на еміграції... Вони були і є паразитами на нашім тілі. Вони старались нас затемнити, а не просвітити. Наші панотці та інтелігенти хитро сполучили релігію з продажним патріотизмом і створювали з того магічну паличку, яка до цього часу досить спритно спорожняла наші кишені від тяжко запрацьованих доларів. Це не голослівні обвинувачення - це правда, якої ніхто не заперечить".