UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

На Тернопільщині є те, аналогів чому нема ніде у світі...

Наш чудовий край нічим не гірший від закордонного, а в дечому його навіть переважає!
Гримайлів Гусятинського району. В офісі природного заповідника "Медобори" науковий співробітник познайомить з багатством рослинного і тваринного світу Подільської Швейцарії. Так називають Медобори за мальовничість і величну красу заповідних місць. Щороку чимраз більше туристів приваблюють тутешні "родзинки" - рослини-релікти, ендемічні види флори, відомий за біблійною легендою ясенець білий або неопалима купина. Під час екскурсії на г. Гостра можна слухати солов'їв, які знай собі співають нелякані серед буйства природи. Йдеш вузькою стежкою, намагаючись не зійти з неї, бо крок вліво чи вправо - і ступиш на якийсь релікт, що не бажано. Поряд з горою Гострою є два інші природні унікуми - карстові озерця-вікнини лійкоподібної форми, аналогів яким немає у світі.

Перетнувши Збруч, опиняєшся у селі Крутилові - осередку зеленого туризму на Тернопільщині. У кожній з 15 хат села цілий рік живуть курортники (поряд Сатанів з кількома "помічними" санаторіями). Село цікаве й тим, що тут збереглася давня традиція випалювати вапно у ямах-вапнярках: якісним продуктом крутилівчани забезпечують усі навколишні села.
З Крутилова екологічна стежка веде до Пущі відлюдника, печер "Перлина" і "Христина", урочища Звенигород. Пущею відлюдника названо скалу посеред лісу, в якій років двісті тому обжив собі притулок втікач від мирської суєти - чоловік із заможного роду. За непокору відлюдника вбили, а келію після нього облюбували ще кілька поколінь диваків. Останній у 1914 році теж був убитий. Відтоді у пущі вакансія. До 1939 року на перший день Зелених свят місцеві селяни ходили сюди як на прощу в облаштовану капличку. Років п'ять тому капличку відновили, і традиція продовжилася.
Святилище Звенигород - святе місце прадавніх язичників. Культовий Збруцький духовний центр виник, коли активно хрестили Русь, у кінці X - на початку XI століття. Для давніх слов'ян Звенигород мав таке ж значення, яке сьогодні для християн має Києво-Печерська або Почаївська лаври. За версіями науковців, після знищення у 988 році верховного київського капища древні волхви перебралися саме сюди. Про виняткову роль Звенигорода свідчать знахідки-жертвоприношення, залишені паломниками з усіх-усюд. В XI-XII століттях приносилися тут і людські жертви, ритуали тривали аж до середини XVII століття. На території святилища стояли чотири різночасові капища, у центрі яких древні встановили своїх ідолів. Тут також був єдиний відомий поки що науці язичницький критий храм. Крім капищ, Звенигород славиться трьома джерелами, яким люди приписують цілющі властивості: вода одного лікує очі, другого - нервові захворювання, третього, яке називають джерелом бажань, - кишково-шлункові захворювання.

Сусіднє із Звенигородом святилище Бохіт розташоване на однойменній горі, найвищій (414 метрів) точці Медоборів. Знайдену неподалік у Збручі знамениту реліквію - Світовида, вчені трактують як язичницького бога Рода, пов'язаного у свідомості древніх з культом предків. Гора здавна притягує до себе не тільки туристів, а й ясновидців усіх мастей - на Бохіті начебто є потужний енергетичний канал, який зв'язує Землю з Космосом. Розповідають, що кілька років тому на вершину гори піднявся якийсь чоловік, і після проведеної ним медитації вмить серед ясного дня зірвався страшний вітер, а навколо гори залементували жаби. А минулого року сюди приїжджала група жіночок на гарному бусі, аби "відмовити скверну, бо місце нечисте".
Місцева влада активно працює над питанням розвитку сільського туризму. Очевидно, сприятиме справі і грант канадського посольства "Відкриємо західне Поділля для туризму", виграний торік Гусятином.
Однак, у монастирі Непорочного зачаття Діви Марії у Язлівці на Бучаччині кімнати-келії для паломників обладнані лише необхідне: ліжка, стіл, стільці, умивальник. На стіні у кожній кімнаті - фотографія Марцелини Даровської, засновниці Язлівецької обителі. Присвятивши своє життя служінню Богу, вона у 1854 році заснувала Згромадження Сестер Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, а у 1863 перенесла його діяльність у Язлівець. Тут, у палаці Блажовського, утворилася перша обитель непорочниць і перший заклад для дівчаток з вихованням у християнському дусі та навчанням кулінарії, шиттю тощо. У 1911 році Марцеліна померла, а сестри-непорочниці продовжують її справу у школах Польщі, Білорусі та України.
Поряд з обителлю сусідують "розкішні" руїни замку XIV століття: востаннє за їхню реконструкцію бралися у... XVIII столітті. Здається, що історично недоторканим замок залишається на прохання кіношників таких древніх антуражів в Україні одиниці. А насправді причина фортечного краху банальна - немає коштів на відновлення раритету.
Сплав Дністром на катамаранах - своєрідний екстрім, але приємний, без фанатизму. Розповідати про рафтинг - марна справа, це потрібно пережити. Особлива тренованість вимагається від "п'ятої точки", адже сплав триває кілька годин. Зате які краєвиди відкриваються очам! Зовсім не гірші від карпатських чи кримських. Крім усього іншого, обов'язково зверніть увагу на відслонення земної кори на схилах Дністровського каньйону, їм по півтора-два мільйони років, але поважний вік розрізів силуру та раннього девону не бентежить жителів навколишніх сіл: без вагань вони вирізають породу шматками і складають з неї... огорожу навколо своїх хат. Дуже, до слова, ефектну.

Одне із визначних місць біля села Більче-Золоте Борщівського району - печера Вертеба. Слово давньослов'янського походження "вертеб" - "яруга", "яма", "провалля" - чітко характеризує утворення, яке ще у доісторичні часи обжив трипільський народ. Велика частина знайдених у печері предметів побуту трипільців збереглася у цілісному вигляді - просто неоціненний подарунок для археологів. Ще за п'ять тисяч років до нашої ери трипільці використовували печеру і як місце тимчасового прихистку від набігів агресивних західних племен, і як святилище. Тут, крім багатьох предметів культового призначення, пов'язаних в основному із жіночим началом, виявлено і важливий символ чоловічого - велику кістяну пластину у формі голови вола. У 1898 році у звіті вченого В. Деметрикевича вдалося знайти опис пластини із зображеною на ній фігуркою жінки з піднятими руками. Рівно через сто років недалеко від Вертеби виявили другу таку пластину. Цікаво, що одним із логотипів Краківського археологічного музею, де зберігається більшість знахідок з Вертеби (і не тільки з неї), є саме голова вола - культовий символ трипільців.>

Про печеру стало відомо у 1823 році. Власник місцевих земель Адам Потоцький, який був азартним картярем і мисливцем, стежачи за лисом, побачив ходи у землі. Сам залазити туди не ризикнув - взяв економа, синів священика і корчмаря, котрі з мотузкою, лопатою та трьома літрами вина спустилися у підземелля. У 1889 році відкрилася нова сторінка у дослідженні печери: наступний власник - князь Леон Сапєга запросив у Вертебу археолога Г.Оссовського, який склав одну з перших на території України професійних топографічних карт Вертеби.
Невдовзі у печері відкриється перший у країні підземний музей трипільської культури, а поки що ним опікується сучасний фанат справи - директор Борщівського археологічного музею Михайло Сохацький...
Отож, Тернопільщина має усі шанси для стрімкого розвитку туризму. За останній рік значно побільшало наших і зарубіжних мандрівників, а обсяг наданих їм послуг зріс удвічі. Ще б трохи піднатужитися і збудувати пристойні готелі-мотелі - і тоді нашому краю ціни не буде. Хочеться, щоб це сталося якнайшвидше.

Світлана Клос