рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Литячівські дуби

Литячі - село над Дністром у Заліщицькому районі. В середині минулого століття на території колгоспу - колишнього панського фільварку, - віддалік зеленіло кілька старих лип, а один дуб височів одинаком на голій площині.

Тепер уже на напіврозваленій фермі картина, як у Пушкіна: "Там, де колись було пустельно й голо, тепер розрісся молодий гайок..." Юні прудконогі дерева одне поперед одного потяглися до неба, заступивши темно-зелену дубову пірамідку. Дуб вважають тупим до росту, та це не зовсім так. Лісівники примітили, що поволі росте він тільки спочатку, років десять. У цей час готується до багатовікового життя, будує надійний фундамент, пускає глибоко в землю коріння. Уже потім береться до формування надземної частини - стовбура, гілок. Росте інтенсивно, навіть по півметра за рік, одначе товстішає в той час лише на кілька міліметрів. Часом на вирубках при узліссі можна побачити високого дуба-одинака. Це так зване плюсове дерево, його лісівники залишають на насіння як найкращого за всіма показниками серед усієї жолудевої братії. На відміну від інших порід дерев наш герой може на рік двічі, а то й тричі "пускатися в ріст", викидаючи при цьому "Іванові пагінці".

У дуба, як у того Омелечка, сімеєчка - о-го-го! Учені нараховують майже 600 видів.
Дубів-велетнів, дубів-аксакалів по світу росте чимало. Один з них, віком 800 років, - у Верхній Хортиці на Запоріжжі. Біля нього присягалися січовики, збираючись у похід на ворога. Найстарішим у Європі вважають дуба, що росте в Питві, у містечку Стельмуж - 2000 років. У Калінінградській області (Росія) стоїть грюнвальдський 800-річний велетень, який був свідком розгрому тевтонських загарбників. У польській Познані ростуть відразу три дубиська - Лях, Чех, Рус, кожному з яких по 900 років. У нас на Тернопіллі в парку, що у с. Рай поблизу Бережан, теж зеленів здоровань, який відміряв на цьому світі 600 літ. На останній всохлій гілці торік з весни зазеленів єдиний маленький пагінець. Та і йому забракло життєвої енергії. Дуб помер стоячи, як воїн, у двобої із непереможним часом.

А який же вік у нашого знайомого стрімчака з Литячів? На це запитання відповісти важко, але вік немалий, бо вже і до нього підкрадаються хвороби. На стовбурі, де починається крона, вже прижилися кілька зловісних грибів-трутовиків. І дятел видлубав кругле, як кільце, гніздо. Цей дзьобатий трудівник не помиляється: постукає молоточком по стовбуру - відлунює порожнинно, значить, можна собі і хатку облаштувати, і жучків-черв'ячків пошукати.

Звичайно, в ореолі таких велетнів з давніх-давен роїлися легенди, повір'я, формувалися ритуали, складалися пісні і думи. У давніх греків, у римлян та і в слов'ян дубова гілка була символом сили, а дубовими вінками нагороджували воїнів за подвиги. Під віковічними кронами приносили жертви, оракули виголошували свої пророцтва. Навкруг зелених гігантів шугає героїка.

Могутньому роду, звичайно, тісно на одному обійсті, тому дубина розселилася не лише по Євроазіатському континенту, а і в Північній Америці, навіть в Африці. Різновидностей дубової породи настільки багато, що їх відразу і не перерахуєш - гірський, болотяний, чорний і червоний, пухнастий, кам'яний, корковий... У нашому ж випадку це, мабуть, одна з форм, відібрана упродовж тисячоліть настирливою працею безіменних селекціонерів. Можна часом зустріти й інші дубові дива - у формі кулі, з плакучим, як у верби, віттям, із золотистим, сріблястим або кавово-червоним листям.

У Сочинському, Нікітському ботанічних садах, у старовинному Алупкинському парку споглядав й такі екземпляри, що ніколи не здогадався б, що то дуб, якби не одна спільна для всіх прикмета: жолудь. Саме цей бездоганний за художньою довершеністю витвір природи і видає приналежність до славного роду. В наших прадавніх лісів, як правило, переважав дуб, причому звичайний (черешковий) - той, що і нині росте повсюдно. Є такий і в Литячах. Розлогий, могутній - не менше ста років. Йому в'їлися в кору залишки залізного ланцюга. Кажуть, колись там була гойдалка для дітей тутешнього пана.

Дуб цей дає щедрий урожай, а ось на пірамідальному ніхто ніколи жолудів не бачив. І це, мабуть, одне зі свідчень, що в природний процес колись втрутилася людська рука. Наші далекі пращури-слов'яни жили переважно в лісах, і дуби служили їм як захист від стихії, нападу ворогіві як годувальники. Вчені схиляться до думки, що первісний хліб пекли, не із злакових, а із жолудів. Досліджуючи поселення трипільської культури на території Кіровоградщини, вони знайшли жолудеве борошно, з якого 5000 років тому пекли ліпеники. Та що колись! У холодні повоєнні роки готували з підсмажених жолудів каву і залюбки пили її. Не забували і про хрю-братію в хліві.

Лише на Тернопільщині нараховується, як мінімум, десять дубів і півтора десятка лип та ясенів, під якими нібито відпочивав Богдан Хмельницький. Схоже, що славний наш гетьман не махав шаблею та булавою, а лиш сидів у затінку. На схилах Дністра навіть є дерево, до якого колись прив'язали Тараса Бульбу. Усе це можна зрозуміти: любов народу до своїх героїв безмежна і віддана - завжди хочеться видати уявне за дійсність.

Дуб у нашому господарстві, в побуті - незамінний. На його корі вичиняють шкіри, нею лікуються, листям відгодовують шовкопрядів. За деревину й говорити не доводиться - вона застосовується повсюдно. Не дивно, що і людей часом порівнюють з дубом: міцний, мов дуб; здоровий, мов дуб. Або ж: дуб дубом - для тупого і недалекого в цьому ганьба, а дереву- знову ж таки похвала. Кажуть, що здоровані - завжди добряки, дрібнота - навпаки, честолюбна, жорстока (тирани - Наполеон, Єжов...). Серед дерев та ж картина. Прив'язлива, колюча дереза, тернина і раптом - дуб, широкий, розлогий, поступливий. Наші предки завжди старалися тягти у дім все дубове: столи, ослінчики, лутки вікон. І не лише за твердість деревини. Вони інтуїтивно відчували тепло, яке випромінює дубова дошка. Тепер ми силкуємося пізнати тонкі енергії і знаємо, що дуб - донор, у нього позитивна енергія, а осика, що аж сичить на вогні, заливаючи багаття, вампір. Недарма, щоб звести зі світу дияволове поріддя, треба вбити в його серце осиковий кілок. Тож нехай у вашій кімнаті завжди буде щось дубове, навіть простий, ні до чого не пристосований, брусок.

В. БУРМА

   
   

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours