На землі... Під землею...
Пам'ятки, як і люди, - свідки своєї доби, свого часу. Правда, за дбайливого ставлення їм судиться прожити довше, ніж людині. Інколи віки. І тоді їм, як кажуть, ціни нема. Як, скажімо, скромному на вигляд пам'ятнику святому Флоріану в Микулинцях Теребовлянського району, встановленому 1797 року. За біблейськими переказами, Флоріан завжди був на боці простих людей, захищав їх від свавілля можновладців. У часи гонінь за християнством його жорстоко стратили. Останніми словами, які вимовив до своїх мучителів, були: "Життя можете забрати, віру - ні". Християнський люд зберіг пам'ять про святого великомученика і впевненість, що його дух оберігає їхні поля і домівки від вогню. Так з'явилося зображення святого з кухликом в руці. Така скульптура постала і в Микулинцях, які кілька разів зазнавали лиха від спустошливих пожеж.
Нині микулинецький захисник перебуває під патронатом тернопільських вогнеборців, які обрали його собі за покровителя, належно впорядкували фігуру і територію навколо неї.
До давніх належить пам'ятник, що нагадує про тяжкі часи на нашій землі - руйнівний набіг ординців на село Жабиню Зборівського району в 1675 році, споруджений 1825 року. Чи зведений у 1874 у Великому Глибочку пам'ятний знак святої Тверезості - як свідок боротьби церкви і громадськості з лихом давнішнім і сьогочасним, тобто оковитою. Або меморіал справжнім лицарям - українським січовим стрільцям у Нижчих Луб'янках Збаразького району, споруджений в 1921 році, нищений і польською, і радянською владою. А він оживав волею нижньолуб'янських патріотів, і нині кожен перехожий мовчки або перехрестившись вдивляється у сліди численних пошкоджень каменя і вчитується в кожне з 52 імен, вибитих на пам'ятній плиті.
За роки незалежності арсенал меморіальної памяті героям України, що принесли життя на вівтар боротьби за незалежність Батьківщини: І. Стецьку, Климу Савурі, Степанові Бандері, митрополитам Андрею Шептицькому і Йосифу Сліпому, провідникам української ідеї за кордоном, поетесі і письменниці Оксані Лятуринській, композитору Михайлові Ґайворонському, письменникові Богданові Лепкому і фізику минулого століття Олександрові Смакулію...
Знайдено і досліджено багато могил, місць загибелі січових стрільців, воїнів УПА, за сталінського і фашистського режимів. Важливо, щоб вони не залишилися без уваги громадськості, не вкривали їх бур'яни забуття...
Територія Тернопільщини була густо заселена в період Давньоруської держави і становила її складову частину, про що повідають давні літописи. Вони фіксують тут два удільні князівства - Теребовлянське та Шумське, землі яких пізніше, у XII - XIII століттях увійшли до Галицько-Волинського князівства. Ті ж літописи називають найбільші міста, що відігравали значну роль у давньоруській історії, - Теребовль, Микулин, Данилів, Збараж, Звенигород, Кременець, Стіжок, Шумськ, Биковен, Моклеков.
3 літописів ми довідуємось про талановитих полководців, політиків, дипломатів і непересічних особистостей Василька Ростиславовича Теребовлянського та Данила Романовича Галицького, діяльність яких тісно пов'язана з Тернопільщиною. Князь Василько розширив межі Теребовлянського князівства за Дністер, до давнього Черна (Чернівців), при ньому Теребовлянське князівство стало дійсно могутнім. А князь Данило Романович на наших землях дав достойну відсіч татаро- монгольському війську.
Василькові - у звеличеній ним Теребовлі до 900-річчя міста та князю (королю) Данилові - до його 800-ліття у Тернополі звели монументи, гідні їх високої пам'яті та уваги мистецтвознавців, предмет гордості городян. Сучасним свідченням давньої історії є залишки оборонних споруд Теребовлі, Кременця, Шумська та ін.
На місці деяких літописних міст для збереження давнього культурного шарму та історичного середовища, створені історико-архітектурні заповідники, як у Збаражі, Бережанах, Кременці та Почаєві. Сьогодні активно порушується питання про необхідність створення такого заповідника в Теребовлі, де багаторічними роботами археологів (Б. О. Тимощук, Л. І. Виногродська) та архітекторів-реставраторів (Р. І. Могитич, 3. Лагуш) локалізовано літописну Теребовлю.
Активне життя вирувало не тільки в столицях князівств. Велика кількість пам'яток X - XIII століть феодальних замків, сторожових городищ, городищ-сховищ, поряд із якими містилися торгово-ремісничі поселення та поселення з сільським населенням - розкинулась по оберегах численних приток головний водних артерій області: Дністра, Серету, Стрипи, Збруча. Саме тут вироблялось усе необхідне для життя: вирощували хліб, ліпили горщики, кували зброю для захисту, сільськогосподарське знаряддя, виготовляли ювелірні вироби, варили скло тощо.
Найбільш повно досліджено ремісниче поселення Бабина Долина, що обслуговувало потреби не тільки сільського населення округи, а й святилища, що розташовувалось поруч у медоборських лісах. Тут мали місце традиційні землянкові житла X - XI століть з печами-кам'янками, поруч з якими були типові ремісничі майстерні, пов'язані із залізоробним, ювелірним, косторізним виробництвом тощо.
Найбільш масовими знахідками на поселенні були черепки від глиняного посуду. Гончарний горн складався з двох частин: нижньої - трубкової камери і верхньої - камери для випалу керамічного посуду. В нижню камеру закладали дрова, а у верхню ставили вже готові горщики для випалу. Ці камери були з'єднані між собою круглими отворами, через які жар потрапляв з нижньої до верхньої. За винятком купольної частини, піч залишилася неушкодженою і здатною випалювати посуд, що і було перевірено учасниками археологічної експедиції. Знахідки гончарної печі X-XI століть трапляються нечасто. На Тернопіллі це перший випадок за більш ніж столітній період археологічних досліджень. А в Україні кількість таких печей не перевищує двадцяти.
Професія археолога, хранителя пам'яті про давні події, про народи, що жили на нашій території і розчинилися в історичній імлі, але залишили сліди своєї діяльності в земляних нашаруваннях - культурному шарі, про наших славних предків-праукраїнців, про міста-замчища - матеріальне свідчення слави нашої (Бережани, Збараж, Теребовля, Микулинці, Тернопіль, Гримайлів, Шумськ і ще 22 міст і містечок, що увійшли до списку історичних міст України), - ця професія нагадує професію скульптора, що бачив у брилі мармуру Венеру, Афіну або Діву Марію і йшов до омріяного образу, відсікаючи зайве. Так і археолог під шарами чорної землі бачить стійбища первісних людей, укріплені поселення скіфів-орачів, горду столицю Василька Теребовлянського, замки старого Збаража. І в його силі показати всім селянські житла, князівські палати або давній цвинтар у тих місцях, де наші сучасники орють землю і сіють пшеницю, зводять будинки, відпочивають.
Не будьмо байдужими до всього, того, що надбало людство до нас, оберігаймо цей неоціненний духовний і культурний набуток.
Г. МЕЛЬНИЧЕНКО
