UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

Легенди Тернопілля. Про килими з Гусятинщини, яких світ не знав

Повідаю, як знаю, про те, звідки пішло у Вікні килимарство. Другий би сказав, що колись то не була рідкість, а то не так. І колись талан до килимарства рідко хто мав. А у нас, що не хата - верстак, що не килим - нові узори. А в сусідніх селах того не було. От і Гримайлів, і Постолівка, і Красне по дорозі, а килими вікнянські славилися на цілий світ.
А прийшло те уміння до наших людей теж з мокравин коло "вікон". Наші "вікна" ніколи не замерзали колись, тому тут круглий рік було багато птаства, квіток різних.
Гей, гей! То треба було видіти самому теє диво.
Коло "вікон" було багато кладок, де жінки прали, а діти рибу вудили. І хто, як не діти та жінки, найбільше любувалися тою красою. Жила в селі дівчина, чи то Настуся, чи Наталя. З чиї родини, то вже тепер забуто. Ото з неї і пішло на селі килимарство. Вона, кажуть, якось заснула на кладці і зобачила у сні всі ті квіти, листочки, трави і птахів в узорі. Спробувала вишити - всі ахнули! Змайстрували тато їй верстак - знову диво: всі впізнали в тих узорах рідну місцину. І скоро застукали верстати в кожній хаті. А пани наживалися на тих килимах. Вони то самі возили їх аж до Львова і Кракова, то купці наїжджали. Пани платили людям крейцери, а самі тисячі корон дурно заробляли. Пани згинули, палац зруйнували війни і час, а килими лишилися...
А ще повідають, що та дівчина, яка на Івана вночі викупається у "вікні", то зобачить такі узори в сні, які ще ніхто не видів. Може, і правда? Бо ж узори наших килимів не повторюються ніколи.


Записав у 1981 році
від І. ГОРОБЧУК у селі
Вікно Гусятинського району
Михайло КРИЩУК