рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Фортеці над Збручем

На березі швидкоплинного Збруча укріплені фортеці виростали чи не у кожному селі. Особливо зважаючи на те, що рубіжна територія потребувала постійного захисту від спустошливих чужинських нападів. Іго Золотої Орди тягнулось аж до подільських земель, тож ще князь Данило Галицький почав будувати укріплення для захисту від загарбників.

Оборону над Збручем тримали фортеці у Чорнокозинцях, Сидорові, Гусятині, Кудринцях, Збрижі, Скалі-Подільській, Жванці, Червоногороді, Окопах.

За 20 км від Кам’янця-Подільського лежать руїни Чорнокозинської фортеці, одного з найдавніших замків Поділля. Поруч із селом пролягав Волоський шлях, яким на Поділля регулярно здійснювали набіги татари з турками. Напади були дуже частими, практично кожного року. Не раз село було спалене дотла, і відроджувалось на згарищі із крові та попелу. Перші оборонні укріплення тут звели ще литовські князі Коріатовичі. Сучасні руїни ж належать палацу, що був споруджений в XVIII столітті єпископами Кам’янця, які облаштували собі тут літню резиденцію для відпочинку.

Селяни і досі називають фортецю турецькою. Переказують, що турки страчували тут місцевих «чорними казнями», і, мовляв, від того пішла назва села. Існує ще й інша легенда, що розповідає, як прийшов на ці землі панувати князь Владис, що страшним гнітом обклав всіх місцевих жителів. Лише старенькому дідусеві з внучкою, та трьома чорними козами до господарства, вдалося втекти від злого князя. Та Владис дізнався про це, наказав впіймати біженців, притягти на мотузці до палацу, кинути у льох під баштою та не давати ні їсти, ні пити. Через тиждень дивляться князеві посіпаки, а дівчина й досі жива. Додивились, що чорні кози приносять їй до вікна польову траву з росою. Князь наказав убити чорних кіз, і ніхто більше не чув голосу дівчини. А на тому місці, де дівчина пасла кіз, виросло село, назва якому Чорнокозинці.

Зараз на місці могутньої фортеці залишились хіба що руїни замкових стін, та вежа над Збручем. Тутешні жителі залюбки переказують щ е одну легенду про замкові підземелля. Колись жили у палаці князь Кур’ятович із сестрою, та під час нищівного нападу татарського довелось їм втікати. Врятували князя підземні ходи, якими, за чутками, можна було дійти до самого Кам’янця-Подільського. Сестра його з незліченними скарбами врятувалася на Галичині, де згодом побудувала монастир, і до кінця своїх днів молилася за брата, що пропав безвісти. На південному схилі замкового пагорбу руїни костелу Іосифа Обручника, побудованого ще у 1608 р. Після реставрації у XVIII ст. костел набув рис, притаманних архітектурі бароко. В кінці ХІХ ст., коли на цих землях була скасована католицька парафія, костел переосвятили у православну церкву. Жити костелу залишилось недовго – під час Другої світової війни в нього влучила авіабомба, відновлювати вщент зруйновану будівлю вже не було сенсу, тож зараз над Збручем височіють мальовничі руїни древнього храму.

Вниз по течії село Мілівці. За селом, неподалік перехрестя, що веде до Завалля, під лісом залишилось болюче нагадування про часи воєнного лихоліття. Могутній кулеметний ДОТ (від рос. «долговременная огневая точка») – укріплення так званої «лінії Сталіна», був збудований 1939 року, на тогочасній межі території Радянського Союзу.

Перші згадки про село Кудринці, що далі по річці, відносять десь до початку XV століття, проте вчені беруться стверджувати, що на цій території існувало городище ще за Київської Русі. Неподалік села проходить Траянів вал – насип, 20 метрів заввишки та 2-2,5 завширшки. Траянові вали пов’язують з іменем римського імператора Траяна, та датують періодом І-ІІ століття н.е., але, наприклад, польські дослідники схильні вважати, що на Тернопільщині вали були насипані ще скіфами, тобто вони значно давніші, ніш на решті території.

Зважаючи на близькість вже згадуваного Волоського шляху, та регулярні напади турецько-татарських орд, в 1615 році магнат Ян Гербурт будує у Кудринцях на вершині гори під назвою Стрілка, укріплення-фортецю. Сама природа зробила підступи до фортеці неприступними – з трьох сторін її оточували круті схили та урвища. Найуразливішим був північний бік, та тут на сторожі стояли триярусні башти, земляний вал та сухий рів. Північна стіна, на відміну від інших, мала прямокутні бійниці. Також бійницями були оснащені три кутові башти. Житлова частина знаходилась біля східного муру – найбільш захищеного, як Збручем ззовні, так і розміром фортифікаційних укріплень.

Та, хоч фортеця й вражала неприступністю, проти сильної армії їй було не встояти. В 1648 році Кудринці взяли козацькі війська під проводом Максима Кривоноса, і вигнали звідси польський гарнізон. На початку XVIII століття фортеця стала резиденцією князів Гуменецьких, та незадовго перейшла у власність Козібродських, що перетворили замок у справжній музей, із старовинним умеблюванням, картинами, скульптурами. Частина колекції Козібродських зараз експонується в Тернопільському краєзнавчому музеї.

До речі, найбільшої шкоди фортеці завдали далеко не дві світові війни, що вогняним вихором промчали землею. Самі ж місцеві селяни, використовуючи каміння із замкових мурів у власному господарстві, і спричинили найбільші руйнування. Зараз на вершечку гори вціліли лише частина надбрамної вежі, декілька шматків стін, південно-західна та південна башти. Якщо ж підніматись до замку, слід уважно дивитись собі під ноги – можна помітити шматки мармуру, що біліють під ногами. Саме тут знаходиться єдине на Тернопільщині родовище білого мармуру.

Руїни ще однієї могутньої фортеці у Збрижі, на Хмельниччині. Збруч тут петлею омиває село, вдало повторюючи викрутаси Смотрича у Кам’янці. Тож природа сама створила чудові передумови для побудови оборонних укріплень. Згідно з історичними відомостями побудований замок був у XVII столітті Адамом Тарло, хоч тут трапляються й суперечливі відомості. Якби там не було, Тарло доклав багато зусиль для розвитку містечка, та самого замку. Замок занепав із переходом в руки дрібних власників, а у 1917 році через Збриж пройшла лінія фронту Першої Світової. Руйнування стали незворотними.

Місце, де «півень на три держави співає». Саме так кажуть про Окопи, найсхіднішу межу Тернопільської області. У вузькій долині між Збручем та Дністром тут постала могутня фортеця Окопи Святої Трійці. З ідеєю щодо побудови фортеці саме на цьому місці виступив коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблонський. Місце було не випадкове – звідси чудово проглядаються Хотинська та Жванецька фортеці, та й османи, що з 1672 року господарювали у Кам’янці, почували б себе менш впевнено. Фортецю побудували за кошти коронного гетьмана, не чекаючи на допомогу сейму, всього за шість тижнів. За формою це був нерегулярний прямокутник, із двома двоярусними брамами, розташованими у протилежних кінцях, – Кам’янецькою та Львівською (залишки брам збереглись і досі).

З Окопів регулярно здійснювались набіги на турецькі обози, що постачали харчі у Кам’янець, а одного разу ледве не взяли у полон самого турецького пашу під кам’янецькими мурами. У 1699 році Окопи отримали Магдебурзьке право, але того ж року турки віддали Кам’янець, тож значення Окопів як східного форпосту значно підупало. У 1768 році фортеці у Окопах та Жванці зайняли загони барських конфедератів, повстання придушили у 1769 році. В 1772 Окопи відійшли до імперії Габсбургів. Розпочався повільний процес руйнування фортеці.

Під час Першої світової війни Окопи захопили російські війська. Тоді були знищені частина земляних валів, що оточували фортецю. В міжвоєнний період тут була прикордонна застава. Зараз Окопи – кордон трьох областей: Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької.


руїни фортеці у Кудринцях

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии
Шукайте нас в соцмережах:

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours