рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Місто, якого нема; замок, якого не буде!

Проблема охорони пам'яток оборонної архітектури стоїть у нашій країні більш, ніж гостро. Любесенько можна балакати про нелюдів-яничарів та далеких цісарів, за яких замки вкраїнські наруги зазнали. Та подивимося правді у вічі: те, що ще кілька років тому стояло, тішило око, те, що можна було врятувати, зараз лежить у руїнах або взагалі стерлося з лиця землі. Приклади? Костел у Гримайлові, замкова вежа у Висічці під Борщовом, замок у бучацькому Підзамочку, який щоденно розтягують на каміння.
Чи матиму шанс повернутися туди? В Червоноград...
Ні, дарма ви подумали про тезу - Червоноград на Львівщині, колишній Кристинопіль. Мова про інший Червоноград - Червоногород, центр колись могутнього подільського князівства. Навіть хутора з такою назвою більше не існує. Все, що є, - вказівка на піонертабір поблизу с. Нирків Заліщицького району.
Княже місто XI століття, якого зараз немає на жодній карті, вотчина магнатів Коріатовичів, Даниловичів та Бучацьких, укріплена і прикрашена самою природою. Червона земля під ногами, червоний серпантин по-справжньому гірської дороги, що веде до старовинного - і також червоного - містка через маленький потічок, зелений кратер лісів навколо, найвищий на рівнинній Україні 16-метровий водоспад і - фінальним акордом - білосніжні залишки прегарного замку.

Якась нереальність краси довкола - до Червонограду існувало лише маленьке сільце. Позаду слава войовничої столиці князівства, попереду - приправлений ім'ям геніального Торвальдсена титул найкрасивішої сільської садиби всієї Речі Посполитої. У 1820 році князь Адам Понінський на мурах напіврозваленої часом та війнами старої твердині зводить розкішний замок-палац. Його син Каліст продовжує справу - і Червоноградський маєток сперечається за розкішшю зі столичними резиденціями. Ще б пак, перебудова велася за проектом відомого львівського архітектора Юліана Захаровича!

Старі пани відходять, їхні нащадки зводять на горі над замком мавзолей.
Важко було протистояти арміям Першої світової, які минали ці терени, не шкодуючи ані себе, ані розкішного маєтку? Коли радянська влада прийшла на Тернопільщину, замість найгарнішої садиби тут стояли лише руїни - теж, певно, найгарніші.
Піонери, які відпочивали у таборі з передбачуваною назвою "Ромашка", що притулився біля замку, навряд чи знали багату історію споруди поруч. Як навряд чи знають її ченці, які невідомо звідки з'явилися тут. Тріщини, що вкривають стіни башт, погрожують завалити уламками туристів, які виїжджають сюди "на шашлики", та озброєних лопатами "індіанів джонсів", які не полишають спроб щось відшукати у підвалинах як палацу, так і костелу.
Цінними уламками можуть бути лише картинки в яскравих путівниках. Це справді куточок майже незайманої цивілізацією історії. Принаймні був таким донедавна...
Литовські князі Коріатовичі будують тут перший дерев'яний замок. Скільки води в Дністер утекло з того часу, як славився середньовічний Червоноград на рівні з Кам'янцем та Скалою? Трьома братами-богатирями стояли ці міста на сторожі східних кордонів, відбиваючись списами та стрілами від невгамовних кочових зайд.
Король Ягайло у 1395 р. мечем та вогнем змінює "прописку" замку: віднині ці землі належать Польщі. У Червонограді панують магнати Язловецькі. Рік 1448 приносить місту магдебурзьке право. Торгівля та ремесла отримують поштовх до розвитку, а за ними у багатіюче місто приходять ченці-домініканці. Даниловичі, нові господарі цих земель, на початку XVII ст. на місці дерев'яного зводять мурований замок, укріплений валами та ровом. Певно, тоді ж і домініканці справляють новосілля: біля фортеці постає величний ренесансний костел.

Турецьке ярмо тугою петлею стягнуло життя княжого міста у 1672 році, і коли яничари покинули цей край, більш обдарованого, аніж датчанин Бертель Торвальдсен, не було скульптора у тогочасній Європі. Важко уявити скорботу більшу, аніж жаль Гелени Понінської за передчасно померлими донькою та сином. Тому у 1835 році у Римі володарка Червонограду замовляє у скульптора надгробок на знак пам'яті про дітей. Сім років працював геній над своїм шедевром, а потім ще рік еліта Польщі мала змогу оцінити працю майстра - надгробок виставлявся у Варшаві, перш ніж зайняти своє місце в мавзолеї, а потім, вже у наші часи, стараннями Бориса Григоровича Возницького - у Львівській картинній галереї.
Чи треба шкодувати через те, що пам'ять по дітях княгині так далеко від їхнього гробівця? Але ж, панове, ви не бачили стану родинної усипальні: шматки колонади біля входу, такий собі український Парфенон, дарма що на тисячоліття молодший, розорені склепи, обдерті стіни. Святість місця скорботи не зупинить мародерів... А вишуканий барельєф збережено для України в одному з найкращих музеїв.
Остання з власників резиденції, княгиня Марія Любомирська, робила все можливе для підтримання замку в належному стані. Та хіба змогла б одна жінка протистояти всьому?.. Треба починати бити на сполох, через кілька років на цьому місці залишиться лише купа каміння.

Мешканців найближчих сіл Ниркова та Нагоряй зупиняє від розкрадання будматеріалів лише важкий спуск до нещасної споруди. Та навіть це не завадило за радянських часів одному з голів колгоспу Ниркова, який з каміння розібраного палацу наказав збудувати свинарник. Сюрреалізм.
Щодо ченців. Костел в урочищі Червоному зараз перебуває у власності Української автокефальної православної церкви. Тут будується чоловічий монастир. Особливо ревні ченці вже з минулого року завзято ганяють з костелу та прилеглої території туристів, не забуваючи, зазначу, поставити біля храму скриньку на пожертви. На костелі вже звели недоречну в архітектурному відношенні баньку. Місце, яке має потенціал туристської Мекки, де самою природою створена унікальна рекреаційна зона, та навіть просто - улюблене місце відпочинку не лише для жителів Тернопільщини, а й сусідніх Чернівецької та Івано-Франківської областей, а ще - розкішний плацдарм столичних дельтапланеристів, ризикує перетворитися на щось зовсім інше. Сумно.
Згадалась подорож до Ростовського кремля. Маленьке місто, не більше 20 000 жителів. В численних палатках на спраглого сувенірів туриста чекали касети, буклети, значки, листівки, календарики, альбоми, компакт-диски та навіть ошатні подарункові набори сірників. А у самому Кремлі за півдня вдалось оглянути вісім музеїв: від археологічного та художнього до музеїв посуду, дерев'яних виробів та вишивки. На засніженому зимовому подвір'ї гостей зустрічали стрільці та сам цар Іван Грозний з дружиною. За додаткову платню подорожуючий і сам міг приміряти шати царя чи кафтан стрільця, а потім сфотографуватися на пам'ять.
В українського краєзнавця, звиклого до обшарпаних стін, порожніх віконниць та стійкого запаху сечовини, який в'ївся у стіни наших оборонних споруд, подібні екскурсії викликають шалену заздрість та споконвічне питання: "Чому ж у нас - не так?"
А потім знов і знов намагаєшся відвідати помираюче, щемке, таке улюблене місце, щоб хоча б у світлинах зберегти для себе те невловиме почуття - так, було й нам чим пишатись свого часу. Чи є сподівання, що минулий час колись перетвориться на теперішній?

   
   

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours