Бережанський замок. Проблеми замків в Західній Україні

Цікавий і різноплановий маршрут подорожі Угорщиною починається в одному невеликому містечку, де групу ведуть на екскурсію до старовинного замку-палацу. І там, між старезних стін з гербами і портретами чужих предків, охоплює предивне відчуття. Хочеться хоч на кілька днів залишитись тут і пожити життям колишніх господарів. Враження настільки сильне, що, повернувшись на Батьківщину, хочеться потрапити в своєрідну "туристичну машину часу". Тобто, щоб справді можна було купити за певну суму "путівку" у такий от замок-палац і пожити там хоча б тиждень, наодинці чи удвох, з усіма атрибутами колишнього мирного, звичайного буття. А такий вид відпочинку вже давно існує для багатьох людей на Заході. А від фахівця з біоенергетики можна почути, що у спорудах такого роду енергетика є особливою. Там час ніби концентрується і ущільнюється, тож людина неначе відчуває події давно минулих днів, переймається їх аурою. Звідси і численні історії про привидів, які нібито населяють усі древні замки.
Закохатись в атмосферу старовинної споруди дуже легко, особливо якщо проживаєш у... "країні старих замків". Саме так називають обізнані романтики Тернопільщину, котра за кількістю пам'яток історії та архітектури була для татар та турків справді неприступною твердинею.
А щодо замків, то ми взагалі найбагатші, бо саме в Тернопільській області розташована третина всіх замків, що існують на території України. Чим пояснити такий щедрий подарунок історії?
Кожний замок - це окрема історія...
Тернопільщина здавна існує на перехресті великих торгових шляхів з півдня на північ і з заходу на схід і землі у нас споконвіку родючі, багаті, тож тим, хто на них господарював, було що захищати. А що століттями нашим людям доводилося жити під загрозою нападів, спочатку - монголо-татарських орд, пізніше - кримськотатарських і турецьких військ та інших загарбників, то без міцних оборонних мурів захищатися було просто неможливо. Споруджувалися замки у два етапи. Перший належить до часів Київської Русі, але дерев'яні оборонні споруди того періоду не збереглися. Другий - це ХVI-XVII ст., до яких належать існуючі донині архітектурні реліквії.
Кожний замок, як-от, загальновідомі в регіоні теребовлянський, збаразький, бережанський, кременецький чи менш відомі заложцівський, токівський, сидорівський, - це окрема цікава історія, оригінальна архітектура й прив'язка до ландшафту. Навіть дуже коротко розповісти про всі відразу неможливо, тож пропоную читачам "візитку" бодай одного, бережанського. Особисто на мене він справляє чи не найсильніше візуальне враження, а літопис його гідний уваги не менше за інші. Цей напівзамок-напівпалац у формі неправильного п'ятикутника розташований між двома рукавами річки Золотої Липи. Збудований у 1534-1554 роках коронним гетьманом Миколою Синявським. Фахівці вважають цей замок одним з найяскравіших зразків оптимального вирішення проблеми організації замкнутого простору. Центр архітектурної композиції тут - замкове подвір'я, по периметру якого розташовувалися чотири двоповерхові корпуси та триповерховий палац. Назовні зі стін дивилися бійниці, але на внутрішнє подвір'я виходили великі вікна. Вздовж фасадів тягнулись двоярусні галереї-аркади у стилі ренесансу, що при зовнішній суворій грандіозності споруди робило її "серцевину" вишуканою і затишною. Недарма до спорудження бережанського замку та його подальших реконструкцій доклали рук майстри знаної італійської школи періоду ренесансу, які надавали особливого значення просторовій завершеності.
Після першого поділу Польщі у 1772 році бережанська твердиня "здалася" - її зайняли австрійські війська, а ще через кілька десятиліть цю унікальну будівлю вже почали використовувати під звичайні склади. І все-таки до наших днів вона збереглася у більш-менш пристойному вигляді. Тому на початку 80-х років керівництво Бережанського райвиконкому замовило інституту "Укрзахід-проектреставрація" розробити проект щодо пристосування замку під культурно-освітній центр. У 1989 з нього хотіли зробити вже готельно-рекреаційний комплекс, але плани ці так і залишилися планами.
Сучасники виявилися гіршими за варварів. На те, що залишилося від історично-архітектурних пам'яток, наприклад, у Заложцях Зборівського, Гримайлові Гусятинського, Підзамочку Бучацького районів, дивитися боляче - суцільні руїни. Причому основного руйнівного удару завдали спорудам не давні штурми ворогів і навіть не безжальний час, а ставлення до них наших сучасників. В часи повоєнної відбудови було видано величезну кількість дозволів на використання замкового каміння. Та після здобуття Україною незалежності масово розтягували замкові стіни на приватне будівництво самі люди упродовж уже останніх десятиліть.
Зовсім не до честі нам, "оновленим", була і тяганина із Законом "Про охорону культурної спадщини", який виношувався Верховною Радою аж вісім років. Але проблем багато й досі ідеальний варіант - щоб опікою над пам'ятками централізовано зайнялась єдина структура. Тривалий час обов'язки без успіху ділили Міністерство культури та Держбуд, тож повсюдно, наприклад, за збереження стін древнього храму відповідали одні люди, а за культурні цінності, які там збереглися, - інші. Однак закони законами, та без достатнього фінансування, в чому можна сьогодні пересвідчитись на прикладі будь-якої галузі, і вони у нас часто безсилі.
Друге життя - можливе!
Порятунок пам'яток старовини - недешева справа. Здійснити її, як вважають спеціалісти, можливо трьома шляхами. Перший - реставрація того самого замку і "за консервація", тобто, збереження від подальшого руйнування та проведення тут екскурсій. Другий - приведення у належний стан з подальшим перетворенням на постійно діючий музей чи щось на кшталт культурного центру, і третій - повна трансформація споруди у сучасний готель, мотель або якийсь інший заклад сервісу. Так от, якщо зробити відповідні розрахунки для, приміром, оригінальної замкової будівлі у Микулинцях Теребовлянського району, то близько двохсот тисяч гривень потрібно тільки на те, аби виготовити проектну документацію для реставрації. Понад два з половиною мільйона - на її здійснення. Що ж говорити про перетворення споруди на сучасний мотель... Потрібно не менше мільйона уже не гривень, а доларів. Ескізний проект такого мотелю, до слова, вже було виготовлено кілька років тому, але реальне його втілення знову ж таки зависло...
Утім, замок у Микулинцях мав шанс отримати друге життя. На початку 90-х його дуже вподобали багаті американці італійського походження. Хотіли перетворити на такий собі придорожній сюрприз - надземну частину відреставрувати і зберігати у первісному вигляді, а підземну начинити щонайширшим асортиментом сучасної індустрії відпочинку та розваг. От тільки для цього їм потрібно було викупити споруду разом із земельною ділянкою, а законодавство нашої держави цього не дозволило. Тепер же іноземні "багаті дядечки", схоже, зможуть спокійно приватизовувати наші замки, а ми ще й дякуватимемо, якщо самі не здатні ради їм дати.
Збаражчани, правда, вже дають. Зважаючи на безперечну важливість подій, що відбувалися тут у XVII ст., території місцевого замку кілька років тому було присвоєно статус державного історично-архітектурного заповідника. Завдяки цьому та невтомним зусиллям місцевих ентузіастів замок у Збаражі нині є в області чи не єдиним, який отримав гідне "друге життя". В ньому сьогодні діють і музейний комплекс, і оригінальне кафе, і науковий центр. Мета останнього - поглиблене вивчення історії, архітектури, народних традицій регіону задля найширшої популярності. Однак цей приклад - як світлий промінь у темному сьогоденні замків західного Поділля. Бо переважна більшість з них просто гине, назавжди зникаючи з лиця землі, яку колись боронили. І чим далі - тим більше шансів залишитися бомжами у привидів наших славних предків...