Легенди Тернопілля. Чому Більче та ще й Золоте

Бодай не згадувати той час, як в нашім селі жив бундючний і підлий граф. Мав своє військо, то простий люд мусив йому коритися. Люди платили податки і терпіли всіляку наругу. Панські накази передавалися старшині Ярмошу, а вже він доводив їх до людей. Жили люди в селі родинно, бо біда їх зріднила. А в Ярмоша була донька Більча. Вподобав її той граф і казав старому, щоби прислав до роботи у покоях.
Ярмош вперся, що не дозволить, а пан стояв на своєму. За непослух казав збирати по селі ще один податок. Люди дуже любили Більчу, то зібрали остатнє і віддали панові. А за якийсь час знов ідут окомани за податком. Спорожніли людські скрині, стайні й хліви. Дійшло до голоду. А від Більчі ховали, що її такою ціною рятували від панського ґвалту. Побігла вона до батька і питає, що і як. Він так і так крутив, а накінець і сказав, як є. Назавтра мали піти окомани. Того нового податку вже не було з чого платити. Виплакалася Більча вночі, а досвітком вбралася у найліпші свої убори і пішла до пана.

Як там було, того ніхто не знає, але на другий день прийшла Більча додому і принесла татові цілу хустку золота і перлів.
- Візьміть, тату, - сказала вона. - Вибачте, що пішла без благословення. Тепер ми врятовані. Сховайте оті скарби. Пана нема вже... Вмер... Тими грішми платіть податки за людей усіх, щоб ніхто не знав наруги.
Поцілувала батька і пішла...
Тим часом у покоях знайшли зарізаного пана і гайдуки вже гнали коней до села за дівком. Але вона сама йшла по свою смерть, рятуючи село. Панський суд був страшний: живцем замурувати Більчу в кам'яній горі.

Поночі вивезли, щоб ніхто не видів. Та люди чекали. Зібралися і пішли по виразному сліду за свойом рятівницем. Загубився слід у тій долині, де нині стоїт наше село. Люди обшукували всі гори і схили, але так і не знайшли того місця, де вона згинула. - Більча, Більча, золота наша! - гукали всі.
Повідають, що у найтяжчі хвилини Більча приходить людям на поміч. Були випадки, що знаходили золоті гроші під свойом подушком погорільці, або ті, в кого впала худобина.
То і село своє звуть люди Більче-Золоте.

Записав у 1980 році від М. МАНДРИКА з Більча-Золотого

Борщівського району Михайло КРИЩУК