Монах, який помер понад 30 років тому, лікує і тепер...

У відомій Почаївській лаврі відбулася непересічна подія - перепоховання та занесення до лику святих людини, померлої ще на початку 70-х років. Тим часом історія життя чоловіка, про якого йдеться - ієромонаха Амфілохія (або отця Йосифа, а за світським ім'ям - Якова Головатюка), - варта того, аби знати її детально.
Народився він 1894 року в багатодітній селянській родині в селі Мала Іловиця на Шумщині. Батьки були глибоко віруючими людьми, а їхній син Яків пройнявся вірою найбільше з усіх дітей. Доросле життя його відразу почалося тернисто. Фронт, де молодий солдат не раз дивився в очі смерті. Німецький полон з важкою роботою. Ризикований нелегальний перехід кордону, щоб повернутися на батьківщину. Багато довелося йому пережити, а коли ледь минуло тридцять, зрозумів, що хоче почати зовсім інше життя, тож прийшов до Почаївської лаври, де після належного випробування і був пострижений в монахи з іменем Йосиф.
До лікування людей відчував потяг з ранньої юності, був фельдшером і під час служби в царській армії, в Лаврі ж його лікарська слава, особливо як костоправа, почала блискавично поширюватись. День і ніч до нього везли хворих з усієї округи. І від самовідданого, ревного служіння Богу та людям талант зцілювати в цьому чоловікові тільки примножувався. Незабаром він уже якимось дивом повертав і слух глухим, а ще отцю Йосифу було дано особливий дар виганяти бісів, і дуже скоро до нього почали везти одержимих навіть з найдальших республік тодішнього Союзу. А щодо самого Почаєва, то важко було знайти його мешканця, який би хоч раз в житті, та не звертався до отця Йосифа за допомогою. Надзвичайно сильним був його вплив на душу кожної людини, з якою зустрічався. Багато з тих, хто до того не вірив у Бога, після першого ж спілкування з отцем-цілителем навертався до нього. 
У ті часи агресивного тоталітарного атеїзму владі таке подобатись не могло. Та що там казати, коли й саму Лавру планували перетворити в... музей атеїзму! За монахами й паломниками було встановлено суворий контроль, багатьом довелося пройти через репресії, вислання, тюрми. Настала черга й отця Йосифа. Його арештували та запроторили до "психушки" в Буданів Теребовлянського району, де відверто знущалися, зачиняючи в палати до буйних душевно хворих. До того ж, кожного дня вводили ліки, від яких розпухало тіло й тріскала шкіра. Неймовірних зусиль коштувало визволити отця з цього пекла, але таки вдалося (існує версія, що завдяки допомозі якогось високого начальника, чийого сина раніше вилікував отець Йосиф). Але в Лавру повертатись було небезпечно, тож поселився в рідній Малій Іловиці, у свого племінника. 
І вже туди почали з усіх усюд з'їжджатися хворі за зціленням, проти чого, знову ж таки, повстала місцева влада, їй вдалося підбити одного з родичів отця Йосифа на великий злочинний гріх. Він завіз отця в болотисту місцевість за село, побив до втрати свідомості і кинув у воду помирати. Вісім годин (а було це в грудні) пролежав там нещасний чоловік, який лише дивом не втопився і вижив. У можливість останнього не вірив ніхто. Люди, які добре знали і дуже любили святого чоловіка, терміново відвезли його в Лавру і відразу ж постригли у схимники з іменем Амфілохій, на честь святителя, пам'ять про якого вшановувалась того дня. Знову ж таки, дивом отець вижив, але в Лаврі без прописки, яку в його ситуації отримати було просто неможливо, залишити його було дуже небезпечно. Відтак рідні забрали його назад в Малу Іловицю. 
І знову потягнулися в маленьке село на Тернопільщині хворі з усіх кінців радянської імперії. Бували дні, коли він приймав по кількасот осіб. Дуже часто йому доводилось терпіти неприємності від своїх "буйних" відвідувачів, одержимих нечистою силою. Домашні навіть просили його не приймати таких, "бо ж біси мстять", на що він постійно відповідав: "Трудно терпіти, але і боятися демонів не треба". Влітку 1970 з отцем почали траплятися дивні випадки: він раптом впадав наче в безсвідомий стан, лежав так певний час, а потім піднімався абсолютно здоровий. Лише пізніше стало відомо, що хтось підсипав отцю Йосифу отруту. А через кілька місяців після першого отруєння отця Йосифа вже поховали. 
І знову сталося диво! Люди, які потоком ішли на могилу Божого чоловіка, почали помічати, що після відвідин починають позбуватися хвороб та недуг. І так тривало понад тридцять років! Після так званої "перебудови" проблема доступу до "лікувальної" могили зникла. Люди йшли на могилу, запалювали свічки, переповідали покійному старцю свої біди й хвороби. Відтак почали і землю збирати як таку, що начебто зцілює, і пісок з плити зішкрібати з тією ж метою. Дехто стверджує, що, пройшовши до могили отця Йосифа, навіть чує його голос, що закликає молитися, каятися, виправлятись і жити згідно з заповідями Божими. 
Понад тридцять років вже немає серед живих ієромонаха Амфілохія. Чому аж тепер вирішили канонізувати та перепоховати його в одній з церков Почаївської лаври? Щодо канонізації, то необхідно було витримати певні строки згідно з церковними канонами, а спеціальній комісії - провести низку відповідних досліджень та детально вивчити історію життя цієї незвичайної людини. А щодо перепоховання - це достовірно, але лише на рівні чуток - то останнім часом Амфілохій начебто почав снитися водночас багатьом служителям Лаври з проханням перенести його останки на територію святого місця. При перепохованні виявилось, що останки не розклалися, що вкотре засвідчило надзвичайні якості цієї людини. Чудотворні мощі зайняли почесне місце в підземній частині однієї з лаврських церков, неподалік від останків ще одного святого - Іова. Тепер хворі поспішатимуть за зціленням туди.

Світлана МИЧКО