рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Притоки Південного Бугу

Південний Буг і Дніпро мають спільне гирло - Дніпровський (Дніпровсько-Бузький) лиман. У попередні геологічні періоди Дніпро впадав у море значно східніше, за теперішньою Кінбурнською косою, і не сполучався з Південним Бугом.

Довжина Південного Бугу - 792 км. У давнину Південний Буг називався Іпаніс, Гіпаніс.

Починається Південний Буг на Подільській височині біля с. Холодець Хмельницької області, на висоті 321 м над рівнем моря. Верхня і середня частини басейну лежать на Подільській і Придніпровській височинах, а нижня - на Причорноморській низовині.

У межах височин рельєф басейну являє собою плато, дуже посічене глибоко врізаними річковими долинами, ярами та балками. На Причорноморській низовині рельєф басейну річки плоский з численними западинами.

Лісів у басейні мало: вони займають 4 % всієї площі і представлені широколистими породами з переважанням дуба і граба. Ліси поширені у верхній і частково середній частині басейну. Далі на південь Південний Буг пересікає степові простори. Заболоченість басейну зовсім незначна: болота займають близько 1 % площі.

Місце витоку річки - це вододіл річок Збруча і Случі. Район зближення цих трьох річок являє собою один широкий волок, у якому дуже близько посходилися їх витоки.

Від витоку до с. Новий Костянтинів Південний Буг тече в осадових породах, має низькі заболочені береги. Долина його вшир сягає до 1,5 км з переважно пологими схилами. Правий берег підвищений і крутий, а поблизу селища Меджибіж досягає 30 м. Від Нового Костянтинова річка вступає в межі Українського кристалічного щита. У місцях виходу кристалічних порід долина має круті скелясті схили і ширину 1 - 2 км. Нижче Вінниці долина різко звужується до 200 - 300 м, утворюючи каньйон із суцільними гранітними берегами, що тягнуться до с. Демидівки. До гирла притоки Синиці долина річки розширюється, а нижче, до м. Первомайська, звужується до 200 - 300 м. Від Первомайська до с. Олександрівки на відтинку понад 70 км спостерігаються високі, майже всюди круті, скелясті береги, а русло - вузьке, порожисте. Висота схилів сягає 40-50 м. Біля гребеня вони здебільшого пологі, а до русла обриваються місцями 30-метровими стрімчаками. При виході на Причорноморську низовину річка потрапляє у досить розлогу долину, русло розширюється. Береги стають плоскими і ледь височіють над водою, поступово переходячи в заплаву.

Заплава річки до с. Нового Костянтинова заболочена, поросла рідким чагарником, місцями зайнята мокрими луками, а нижче села - лучна, зрідка заболочена. У нижній течії заплава пересічена рукавами, протоками, озерами. У деяких місцях заросла очеретом, дрібним чагарником.

Основні притоки Південного Бугу: Бужок, Вовк, Снивода, Рів, Соб, Савранка, Кодима, Чичиклія, Синюха, Мертвовод, Інгул.

Південний Буг був значним водним шляхом ще за старих часів. Про це згадує історик Геродот (V ст. до н. е.). Але помітний розвиток судноплавства на ньому почався лише наприкінці XVIII ст., коли почали вивозити за кордон пшеницю.

Зараз регулярне судноплавство на річці починається від м. Вознесенська (за 155 км від гирла). Використовується Південний Буг як енергетична база, для водопостачання, зрошення. На річці збудовано цілий каскад гідроелектростанцій: Сабарівську, Сутиську, Соколецьку, Ладижинську, Первомайську та ін.

У водах Південного Бугу та його приток водиться чимало риби. Хоч подекуди рибальство і має велике значення, проте  у більшості районів не носить промислового характеру, за винятком пригирлової частини.

Там, де в Південний Буг впадає ліва притока Бужок, на великому кам'янистому підвищенні розташоване селище міського типу Меджибіж Хмельницької області, яке дістало свою назву від цих двох рік (Міжбужжя). Заснування Меджибожа історики відносять до другої половини IX ст. За деякими даними, його заснували в XII ст. руські князі. У Меджибожі є фортеця-замок XIV ст.

Південний Буг, крім Бужка, приймає ще чимало приток, але всі вони короткі, маловодні. Винятком є Синюха та Інгул. Слід зазначити, що ліві притоки довші від правих і басейни їх більші. Це пояснюється особливостями рельєфу, який створив такі вододільні межі. Розглянемо найбільші.

Вовк, права притока Південного Бугу, бере початок на північ від с. Ружичанки. Довжина річки - 71 км. Басейн розташований у центральній частині Подільської височини. Тече серед осадових порід. У пригирловій ділянці річка проходить по болоту, яке зливається з заплавою Південного Бугу. Тут заплава має ширину до 2 км. Ліси займають 8 % площі басейну.

В околицях селища видобувають торф. Торфовища розміщені по всій долині р. Вовк. По річці та її притоці Вовчок знаходиться Хмельницька база торфу. Після впадіння Вовчка Вовк значно ширшає, долина його краще вироблена, береги крутіші.

Поблизу гирла р. Вовк розташоване селище міського типу Летичів. Це одне із старовинних міст України. Час заснування його невідомий. Вперше згадується в літописі XIII ст. у зв'язку з нападом на нього монголо-татар. У XIV ст. місто загарбала феодальна Литва, а в XVI ст. воно потрапило під владу шляхетської Польщі. В кінці XVI ст. тут збудували укріплений замок. У складі Росії з 1793 р. У селищі, за деякими даними, похований Устим Кармелюк - керівник боротьби українських селян проти поміщиків у 20-30-х роках XIX ст. на Поділлі. Збереглися залишки фортеці XV ст.

Нижче від р. Вовк, біля с. Нового Костянтинова, Південний Буг має високі береги. Варто зауважити, що ці підвищені береги вкриті лісами, особливо правий.

Від впадіння Вовка Південний Буг змінює східний напрям на північно-східний. Після впадіння Ікви робить значне коліно і тече майже у східному напрямі до Хмільника.

У місті та поблизу нього відкрито мінеральну воду з високою радіоактивністю. Тепер Хмільник - бальнеологічний курорт. Радіоактивні води використовують для лікування багатьох хвороб. Застосовують також торфо-грязелікування.

У місті збереглися залишки фортеці XVI - XVII ст.

Іква - ліва притока Південного Бугу. Вона має довжину 56 км, площа басейну становить 514 км2.

Від Нового Костянтинова на берегах Південного Бугу та в його руслі часто виступають граніти. Від Хмільника до паралелі м. Калинівки річка тече майже в широтному напрямі, а далі, аж до Гнівані, змінює напрям на південно-східний і південний. Такі зміни напряму течії пояснюються складом гірських порід, що створюють ложе річки, та їх тектонікою.

На широтній дільниці Південного Бугу скелястий та лісистий тільки правий берег, а нижче скелястими стають обидва береги. Гранітними виступами вони стискують долину річки. В руслі виступають гранітні скелі, які утворюють пороги та перекати.

На південь від Іванова Південний Буг приймає праву притоку Згар (довжина 93 км). Басейн Згару досить заліснений (під лісами майже 15 % площі), є чимало боліт (5 %). Долина широка і заболочена. Використовується річка для зрошення і як джерело гідроенергії.

На Згарі розташоване селище міського типу Літин, одне із старовинних міст України.

У Літині збереглися руїни тюрми, в якій було ув'язнено керівника селянського руху на Поділлі У.Кармелюка.

У болотах вздовж Згару видобувають торф.

На дільниці між гирлами Згару і Десни Південний Буг тече по рівнині, знову утворюючи широке річище та заболочену заплаву.

Десна, ліва притока Південного Бугу, впадає в нього за 10 км вище від Вінниці. Довжина річки - 81 км. Вона тече по степовій місцевості, дуже пересіченій балками. На Десні є запруди.

Біля впадіння в Південний Буг річок Віннички і Вишні на обох його берегах стоїть м. Вінниця. Поселення Вінниця виникло на території колишніх винокурень (винниць), звідки й походить його назва.

Це одне із стародавніх міст Східного Поділля. В історичних документах Вінниця згадується у 1363 р. як фортеця. В історії визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі це місто відоме тим, що в 1651 р. під Вінницею козацькі війська, керовані полковником Іваном Богуном, розгромили армію польського гетьмана Калиновського. До складу Росії Вінниця увійшла в 1793 р.

На мальовничому березі Південного Бугу, біля с. Сабарів (за 4 км від Вінниці), лежить великий камінь, який називають "Скелею Коцюбинського", де любив відпочивати письменник.

Однією з найстаріших архітектурних пам'яток Вінниці є "Мури" - комплекс будинків, споруджених у XVII ст. для єзуїтського колегіуму. Будинки були огороджені великим муром з баштами та бійницями. У приміщенні "Мурів" тепер розташований краєзнавчий музей.

На південний схід від Вінниці розташоване селище Немирів. Тут зберігся будинок, де в 1855-1858 рр. жила видатна українська письменниця Марко Вовчок. У великому парку міститься Немирівський будинок відпочинку. Будинок цей є архітектурною пам'яткою XIX ст.

За 3 км від Немирова відкрито велике городище ранньоскіфського часу (VII - VI ст. до н. е.). Воно займає площу близько 150 га, оточену земляним валом і глибоким ровом. Тут є і внутрішнє укріплення. Ця додатково укріплена частина городища була заселена. Немирівське городище є пам'яткою скіфської культури на території лісостепової України.

На шляху з Вінниці до Немирова розташоване селище Вороновиця. Тут у великому парку стоїть будинок, де з 1869 по 1876 рік жив винахідник першого в світі літака - російський морський офіцер О. Ф. Можайський. Недалеко від Вінниці знаходиться с. Некрасове, де народився великий російський поет М. О. Некрасов.

Нижче від Вінниці у Південний Буг впадає права притока Рів довжиною 100 км. Річка складається з ряду великих та малих ставків. Недалеко від її гирла, на лівому березі Південного Бугу, розташоване селище міського типу Гнівань.

Нижче, на Південному Бузі, в с. Сутисках, працює перша на Україні сільська гідроелектростанція. Потужність її 1400 кВт.

Нижче Сутисок на Південному Бузі зустрічаються кам'яні кар'єри та пороги, що перетинають річку, утворюючи перекати. Гранітні породи на берегах часто утворюють скелі та скелясті кручі.

На Південному Бузі розташоване селище міського типу Брацлав Вінницької області. Брацлав відомий з XIV ст. як великий оборонний і торговий пункт на шляху до Галичини. До XVIII ст. Брацлав не раз перетворювався в руїни, бо поперемінно його загарбували то Литва, то Польща, то татари, то турки. У 1793 р. його приєднано до Росії.

Нижче Брацлава над Південним Бугом відслонюються гранітні скелі. Тут він приймає праву притоку Сельницю. Довжина її становить 65 км.

На Сельниці стоїть м. Тульчин Вінницької області. У Тульчині в 1796-1797 рр. була штаб-квартира великого російського полководця О. В. Суворова, де він закінчив працю "Наука побеждать".

Майже навпроти гирла Сельниці у Південний Буг впадає ліва притока Соб. Довжина її - 125 км. Починається Соб на північ від с. Зозова, на Придніпровській височині. Басейн річки розташований на стику Подільської і Придніпровської височин. 8 % його площі займають ліси (переважає дуб з домішкою граба). На річці збудовано Дмитренківську ГЕС. Є кілька ставів.

Нижче від гирла р. Тростянець долина Південного Бугу трохи розширюється, але кристалічні породи і тут утворюють величезні виступи. Від с. Тростянчика до с. Завадівки Південний Буг тече повільно серед долини, порізаної ярами з виходами глинистих порід. Але й тут зустрічаються невеликі виступи граніту. Між с. Завадівкою та с. Джулинкою річка звужується і знову проходить крізь товщу кристалічних порід, утворюючи пороги, на яких споруджено гідроелектростанцію. Від с. Джулинки до м. Гайворона течія спокійна. В долині річки простяглися широкі тераси, схили долини порізані ярами.

Від Гайворона до селища 3авалля над берегами Південного Бугу нависають стрімкі кручі. Іноді їх прорізують бічні яри, обриви яких теж піднесені у вигляді голих скель. Тут річка перетинає складну й цікаву з геологічного погляду місцевість, на якій трапляються кристалічні сланці, поклади графіту, залізної та марганцевої руд. Біля Завалля видобувають досить рідкісний великолускуватий графіт. Поблизу селища шарами потужністю кілька метрів залягають червона, жовта та червоно-жовта вохриста глина.

Від с. Соломії до с. Хащуватого Південний Буг круто змінює напрям із заходу на схід, щоб потім знову повернути на південний схід і зберегти цей напрям до гирла Савранки, правої притоки. Довжина Савранки 98 км. Річка бере початок на Поділлі і протікає у Вінницькій та Одеській областях. Ліси в її басейні займають 11 % площі.

Перетинаючи кристалічні породи, Південний Буг утворює кілька порогів. Від с. Завалля до гирла лівої притоки Синиці Південний Буг тече спокійно. Береги долини далеко відходять від річки, утворюючи велику заплаву серед пухких відкладів. Прийнявши р. Савранку, Південний Буг повертає на схід і тече в такому напрямі аж до гирла Молдавки.

Лівобережні притоки Південного Бугу на дільниці до м. Первомайськ значно відрізняються від правобережних: останні маловодні і невеликі.

Долина річки Кодими, правої притоки Південного Бугу, дуже широка. Правий берег її порізаний ярами і має багато зсувів. Довжина Кодими 149 км. Вона бере початок з джерел, які виходять на денну поверхню біля с. Буден Одеської області. Вливається в Південний Буг двома гирлами на околиці Первомайська. Басейн річки розташований на відрогах Подільської височини. Ліси займають 6,7 % площі басейну. Річка використовується для водопостачання, зрошення та господарсько-побутових потреб.

Недалеко від гирла Кодими, біля Первомайська, у Південний Буг впадає його ліва притока Синюха довжиною 111 км. Синюха утворюється злиттям річок - Великої Висі й Тікичу. Тече вона переважно в південно-західному напрямі. Басейн річки розташований на Придніпровській височині.

За 20 км від гирла в Синюху зліва впадає Тікич. Лісами зайнято 5,5 % площі. Утворюється річка злиттям Гірського і Гнилого Тікичів.

Гірський Тікич, притока Тікичу, довжиною 167 км розташований в центральній частині Придніпровської височини. Сама назва вказує на гірський тип річки, і справді береги Гірського Тікичу підвищені, кам'янисті і в деяких місцях утворюють великі мальовничі скелі. Подекуди Гірський Тікич утворює водоспади і нагадує гірську порожисту річку. Високий вкритий лісом скелястий берег круто обривається до річки. У кількох місцях вона перегороджена греблями, які утворюють ставки і водосховища гідроелектростанцій.

З Гірським Тікичем зливається (впадає з лівого боку) Гнилий Тікич (довжина - 156 км), що має повільну течію, болотисте дно і такі ж береги. Проте і на цій річці зустрічаються круті, місцями кам'янисті береги.

Велика Вись, ліва притока Синюхи, має довжину 165 км. Витікає з озера. По її нижній і середній течії проходить межа Кіровоградської та Черкаської областей.

Однією з правих приток Синюхи є оспівана в народній пісні мальовнича Ятрань (довжина - 107 км). Вона бере початок на Придніпровській височині біля с. Томашівки. Річище звивисте, подекуди кам'янисте, ширина в середній течії сягає 20 м. Ліси в басейні річки займають 5 % площі.

Ятрань приймає ліву притоку Уманку. Ліси в басейні річки займають 6 % площі.

На підвищеному березі р. Уманки, поблизу її злиття з Кам'янкою, розташоване м. Умань. Час заснування міста невідомий. У 1629 р. в списку подимної податі Брацлавського воєводства Умань зазначається як місто з 1067 домами (дворами). В XVII ст. воно належало польському графу Потоцькому.

У 1648 р. місто було визволене від польсько-шляхетських загарбників і стало центром Уманського полку. У 50-70-х роках XVII ст. козаки в Умані збудували фортецю, яка була однією з наймогутніших на Україні. У 1667 р. місто знову перейшло під владу Польщі.

У XVIII ст. в районі Умані часто відбувалися великі повстання селян проти гніту польської шляхти. Особливо відоме повстання 1768 р. (Коліївщина), коли повстанці захопили Умань, яка була укріпленим "гніздом" польської шляхти. Уманський сотник Іван Гонта був одним з найпопулярніших героїв українського народу часів Коліївщини. Ім'я Гонти надовго збереглося в пам'яті народу і було символом визволення від панської неволі.

У другій половині XVIII ст. Умань була одним з великих торгових центрів південно-західної України.

Визначною пам'яткою садово-паркового мистецтва ландшафтного стилю є знаменитий уманський дендропарк "Софіївка", закладений у 1796-1800 рр. Парк займає близько 140 га. Заснований він у маєтку колишнього польського магната Ф. Потоцького і названий на честь його дружини Софії. Першими будівничими "Софіївки" були бельгієць Л. Метцель і талановитий кріпак-садівник Заремба. Чудові ландшафти, гідротехнічні споруди створені працею десятків тисяч кріпаків у майже безлісій місцевості, захаращеній велетенськими брилами граніту, на скелястих берегах р. Кам'янки, порізаних ярами та балками. По річищу Кам'янки споруджено ряд штучних басейнів та ставків. Різниця рівнів Верхнього і Нижнього ставків дала змогу створити водоспади, фонтани. Парк прикрашають штучні скелі. На своїх плечах селяни перетягнули ці величезні кам'яні брили, видовбали в скелях гроти, викопали ставки. На березі Нижнього ставка лежить скеля, під якою, за переказом, загинуло багато кріпаків, які тягли її на собі. Вона зірвалася під час установки. Народ назвав її Cкелею cмерті.

Відвідувачі парку, прогулюючись його алеями, з вдячністю згадують народних умільців, які створили цей чудо-парк. Тут зібрано понад 200 порід дерев та кущів, встановлено багато скульптур за мотивами грецької міфології. Щодо багатства і різноманітності деревної флори "Софіївка" стоїть на одному з перших місць серед парків України. Найкращі місця парку: водоспад заввишки 12 м, острів Кохання, грот Венери та багато інших.

За Радянської влади "Софіївку" взято під охорону держави і перетворено в заповідник та базу для науково-дослідної роботи, спрямованої на вивчення та акліматизацію цінних рослин. "Софіївка" відома далеко за межами України.

Нижче гирла Ятрані Синюха приймає ліві притоки Сухий Ташлик і Чорний Ташлик. Довжина Чорного Ташлика - 135 км. Річка починається із джерела.

На обох берегах Чорного Ташлика лежить с. Лиса Гора.

У минулому безкраї степи в басейні Синюхи вкривали високі трави, тут паслися численні табуни коней, великої рогатої худоби та овець. Хліб, який збирали на зораній цілині, вивозили до Одеси, а звідти - за кордон на експорт.

У гирлі Синюхи і на Південному Бузі розташоване м. Первомайськ. У минулому на місці Первомайська було три самостійних селища: Гоцта, Ольвіопіль і Богопіль.

Від м. Первомайська до с. Олександрівка на відтинку понад 70 км Південний Буг тече поміж високих (до 90 м), крутих і скелястих берегів. Скелі утворюють пороги, головні з яких Мигійські, Богданівські біля с. Олександрівки та ін. На цій ділянці річка іноді протікає через болотисті низини та торфові болота. Торф тут високої якості й цілком придатний для використання як паливо. Трохи далі, наприкінці головної групи бузьких порогів, розташований заповідник.

У 1927 р. в Олександрівці споруджено велику гідроелектростанцію. Будинок її стоїть на гранітній скелі лівого берега. Поблизу Олександрівки видобувають граніт.

За Олександрівкою пороги закінчуються, річка розширюється і тече по розложистій долині з низькими берегами, серед неогенових вапняків і пісковиків.

Однією з правих приток Південного Бугу є Чичиклія. Довжина її - 156 км. Річка має звивисте русло. Живиться вона в основному талими сніговими водами. Влітку вона дуже міліє, періодично пересихає. Найбільша притока Чичиклії - р. Стовбова.

Між Вознесенськом і Миколаєвом стоїть пристань і селище Нова Одеса. Раніше Нова Одеса називалась Федорівною, її заснували в 1770 р. козаки, а також молдавани, які тікали від панської неволі.

Від Яланецької обмілини Південний Буг значно розширюється. Його гирло переходить у Бузький лиман. Тихий вузький лиман (від 4 до 7 км завширшки) простягся на 34 км. Вода в ньому то піднімається, то спадає, залежно від напряму вітру, який то зганяє воду в море, то наганяє з моря. Біля Миколаєва річка досягає ширини 2 км.

Миколаїв стоїть на лівому березі Бузького лиману, на півострові, що утворився при злитті Південного Бугу та Інгулу. Це один з великих портів Чорного моря.

Місто засноване як укріплення в 1784 р. Під час російсько-турецької війни, в 1788 р., тут збудували корабельну верф. У 1789 р. військове поселення при новій верфі назвали Миколаєвом. До 1862 р. Миколаїв був виключно військовим портом. Дальшому розвиткові його сприяла побудова залізниці в 1873 р., яка сполучила Миколаїв з Харковом, та поглиблення і подовження морського каналу від Очакова до Миколаєва.

За 33 км від Миколаєва, на північному березі Бузького лиману, розташоване с. Парутине. У його околицях збереглися рештки давньогрецького міста-держави Ольвії (Борисфена), заснованого у VI ст. до н. е. Ольвія вела торгівлю з сусідніми племенами і грецькими державами басейну Середземного і Чорного морів. У кінці IV ст. н. е. її зруйнували кочові племена. Під час розкопок виявлено фортечні споруди, ремісничі квартали, некрополь. Територія Ольвійського городища і частина некрополя (урочище Сто могил) з 1920 р. оголошені державним історичним заповідником. Колекції речових знахідок з Ольвії зберігаються в музеї заповідника, Інституті археології АНУ, Ермітажі, в Московському, Київському і Херсонському історичних, Одеському археологічному, Миколаївському краєзнавчому музеях, а також у низці музеїв Західної Європи та США. В Ольвії збереглися залишки водопроводу, який забезпечував постачання міста водою за часів Геродота.

   
   

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours