рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Про що мовчить Дністер

На крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках, стоїть одинокий хрест. На ньому напис: "Цей хрест є пам'яттю в'язням, що загинули влітку 1941 р. від рук НКВС, вкинуті з вагонами у води Дністра".

Минуло 63 роки, як сталася ця трагедія. З відродженням України запіщани спорудили на тому місці пам'ятний хрест. Цього року жителі міста в п'ятнадцятий раз прийшли до нього, щоб відправити панахиду і вшанувати пам'ять безневинно загиблих людей.

За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася 5 - 7 липня. Саме відступаючі енкаведисти підірвали три вагони з політв'язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною.

Про цей кривавий злочин свідчать десятки очевидців із Заліщиків та найближчих околиць, спогади яких записав Нестор Мизак у своїй книзі "За тебе, свята Україно". Зокрема, Теофіль Баранецький, мешканець Кострижівки Заставнівського району Чернівецької області згадує: "Я мав 18 років і все бачив на власні очі... Коли відступала Червона армія, йшли ешелони з награбованими продуктами і людьми з боку Івано-Франківщини. Вікна вагонів були задротовані". А Матвій Жугаєвич з того ж села стверджує, що бачив ще й вагони з бомбами. Про людей у вагонах згадує заліщанин Годованець, з яким розмовляв голова місцевого осередку "Просвіти" Роман Мупярчук. Він був у цей день на станції і бачив вагони, біля яких ходила жінка з гвинтівкою. З вагонів лунав жіночий голос - благання дати води, їм принесли відро з водою, і кожен туди пхався, так що половину розхлюпали. Жінки просили ще, але більше їм ніхто не допоміг.

"Залізничний міст підірвали і штовхнули вагони з людьми зі сторони Заліщиків у бік підірваного мосту. Вони упали в воду. Усе горіло і люди теж. Частина людей з вагонів якось виривалась, але тонула. Я був неподалік і все це бачив," каже Т. Баранецький.

У 1942 році часопис "За народ", що видавався у Львові, опублікував інформацію про те, що з цього поїзда врятувалися: студентка Марія Пастівнич, родом з с. Лисої біля Підгайців, Ірина Ярема, Люба Копил, Оля з Ішкова, що неподалік Бережан, Ірина Добровольська і Середа із с. Саранчуків.

На берег Дністра приходили люди, щоб впізнати загиблих, але тіла були обгорілі і зробити це було важко. Як свідчать Ганна Солоненко та Віра Панчак, мешканки Заліщиків, вони впізнали тіло Павла Китика, жителя їхнього міста, котрого поховали на місцевому цвинтарі.

З роками ці трагічні події, на жаль, забуваються, на панахиду з кожним роком приходить усе менше і менше людей. Недаремно Роман Мулярчук нагадав заліщанам пророчі слова: "Якщо люди забувають трагедію свого народу в минулому, то на них чекає ця трагедія в майбутньому".

Марія МИСАХ

   
   

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours