Хто такі спелеологи

cпелеоекскурсанти, спелеотуристи, спортсмени-спелеологи (кейвери), спелеологи

Аби спростувати деякі твердження, а також відповісти на питання, необхідно розібратися в термінах і визначитися, чим же ми все-таки займаємося.
Отже, можна виділити такі категорії людей, що так чи інакше пов'язані з печерами:
- спелеоекскурсанти;
- спелеотуристи;
- спортсмени-спелеологи (кейвери);
- спелеологи.
Спелеоекскурсанти - люди без спелеодосвіду, що відвідують обладнані печери. Займаються цим переважно  з цікавості або з нудьги. Завдають шкоду печерам попитом на спелеоекскурсійні послуги (попит народжує пропозицію - процес обладнання печери і її експлуатацію як екскурсійний об'єкт, найчастіше без оформлення дозвільних документів).
Спелеотуристи - люди, що відвідують категорійні печери (від некатегорійних печер до печер 5-ї категорії складності), з метою підвищення спортивної майстерності, оформлення розрядів і звань. Мають, як правило, достатній спелеодосвід для відвідування печер певної категорії складності. Збитки печерам наносять своєю присутністю. Відразу наголошу, що крайні випадки так званих спелеотуристів, що приходить в печери зі смолоскипами на прядив'яній мотузці й ламають сталактити на сувеніри й т. д. не розглядаються.
Спортсмени-спелеологи (кейвери) - люди, що відвідують печери (від найпростіших до найскладніших) з дослідницькими цілями (в основному, з метою першопроходження). Мають великий спелеодосвід і всебічну підготовку. Завдають шкоду печерам власною присутністю, саперними й земляними роботами, осушенням сифонів тощо.
Спелеологи - люди, що займаються всебічним вивченням печер (геологи, гідрогеологи, мінерологи, археологи, палеонтологи, біологи і т. д.). Найчастіше у самих печерах не бувають, а якщо й відвідують, то не складні. Використовують інформацію, здобуту спортсменами-спелеологами. Мають, зазвичай, потужний спелеодосвід і всебічну підготовку. Також володіють близькю до вивчення печер вищою освітою або й ученим ступенем (яскраві представники: В. Н. Дублянський, А. Б. Климчук). Шкодять печерам відбором проб і зразків, археологічними розкопками тощо.

З огляду на, те що спелеоекскурсанти мають доволі віддалений стосунок до печер, їх ми розглядати не будемо. Також обійдем увагою власне спелеологів, оскільки кількісно ця група не надто велика (у порівнянні з спелеотуристами й кейверами).
Таким чином, ми детальніше вивчимо спелеотуристів і спортсменів-спелеологів, що протиставляють себе один одному. А чи такі вони несхожі? Що їх поєднує, і чим вони різняться? Спробуємо з'ясувати особливості певних аспектів їхньої діяльності.

Дослідницька діяльність у печерах

Спортсмени-спелеологи займаються дослідженням печер, як уже зазначалося раніше, в основному з метою першопроходження й усього, що із цим пов'язано. Так спортсмени-спелеологи здійснюють пошук нових печер або пошук нових ділянок у відомих печерах; топографічну зйомку печер і нових ділянок; гідро- й баронівелювання печер; у меншому обсязі моніторинг підземного мікроклімату (температура повітря, води, газовий склад, циркуляція повітря тощо); відбір проб порід і мінералів (для передачі цих проб властиво спелеологам); пошук і документацію різних форм підземного життя. Спелеотуристи, на перший погляд, проходять печери без жодних або принаймні видимих дослідницьких цілей. Однак і вони є першопроходженням, здійснюють топозйомку й ін. Відмінність спелеотуристів від спортсменів-спелеологів полягає передусім у тім, що перші реєструють свої походи в МКК й, відповідно звітують про експедиції. Кейвери у МКК не реєструються, звіти ж (досить низької якості) публікують в основному на сайтах. Чимало спортсменів-спелеологів навіть не здогадуються про те, яким повинен бути звіт. Наведу виписку із правил складання звітів про туристські спортивні походи. Розділ "Спелео":
...Для спелеопоходів наводиться короткий опис печери, де вказується: абсолютна висота відмітки входу над рівнем моря, GPS - координати входу, найбільш імовірне місце розвантаження з висотною оцінкою, положення печери, морфометрична, геологічна, морфологічна, гідрогеологічна й мікрокліматична характеристика. Для завершення розділу обов'язково наводиться коротка історія дослідження печери.
Схема технічного опису печери: локальні перешкоди (колодязь, сифон, меандр і т. д.); кількість спеціального спорядження на кожну перешкоду; способи й особливості навішування спорядження, розташування точок кріплення, відхилювачів, упорів, протекторів і т. д.; варіанти переходу від однієї перешкоди до іншої; ділянки зі складним орієнтуванням (завали, лабіринти, багаторівневі меандри й т. д.). Усі дані необхідно погоджувати з фотографіями й матеріалами топографічної зйомки. На розрізі-розгорненні печери повинна бути зазначена схема навішення спорядження. Результати топографічної зйомки ділянок, пройдених уперше, приводяться як на загальних матеріалах топографічної зйомки печери, так й окремо. На матеріалах топографічної зйомки ділянок, пройдених уперше, вказуються загальна довжина ділянок, амплітуда, дати першопроходження й дати топозйомки. У додатку наводиться пікетажний журнал. Дається оцінка групою категорії складності печери з урахуванням ділянок, пройдених уперше.

Як видно з вимог до звіту про спелеопоходи, спелеотуристи повинні провести об'ємну дослідницьку роботу, аби звіт зарахували. Також слід зазначити, що й МКК при присвоєнні розрядів і звань стимулює спелеотуристів до першопроходжень. У розділі "Спелео" спортивної класифікації туристських маршрутів вказано:
...При заліку спелеопоходів, за рішенням МКК, категорія складності походу може бути збільшена на одиницю (але не вище заявленої) в особливих випадках - якщо була знайдена печера й зроблена її першопроходження; якщо зроблено першопроходження деяких ділянок у вже відомій печері (по глибині більше 50 метрів або по довжині більше 500 метрів ) і представлена топозйомка цих ділянок; якщо група зробила пробивання печери під техніку SRT (у випадку якщо раніше печера не була пробита під техніку SRT, при цьому повинне бути пробите не менше 70% вертикальних ділянок печери); якщо група зробила повне топографічне перезнімання відомої печери (за умови, що нова топозйомка точніше й повніше, ніж наявні). При заліку спелеопоходів, за рішенням МКК, категорія складності походу може бути знижена, якщо група вибрала нераціональний план-графік штурму печери, порушила техніку безпеки при проходженні печери або зробила інші порушення...

Таким чином, з погляду проходження печер, спелеотуристи, як і спортсмени-спелеологи, тією чи іншою мірою займаються дослідницькою роботою, при цьому наявність у звіті результатів дослідницьких робіт (мікрокліматичних, геологічних, археологічних чи будь-яких інших) неабияк підвищує якість звіту.

Спортивне проходження печер

Вважається, що спортивним проходженням печер займаються винятково спелеотуристи. Насправді, якщо уважно вивчити діяльність практично будь-якого спелеоклубу, що позиціонує себе як клуб спортсменів-спелеологів (чи просто спелеологів, що, на мій погляд, неправильно; див. вище), можна переконатися, що їхні учасники готуються (лекційні, семінарські і практичні заняття) до спортивного проходження печер. Завершення такого навчання, за звичай, передбачає заліковий вихід у печери певної категорії складності (залежно від рівня підготовки). Хіба ж такого типу залікові виходи не є спортивним проходженням печер? Єдина відмінність поміж спелеотуристами і спортсменами-спелеологами у тім, що перші офіційно оформляють свої походи, а другі ні.
Підсумовуючи два попередні пункти, наголосимо, що спортсмени-спелеологи, лідери спелеоклубів лінуються належно оформлювати свої походи й експедиції в МКК і писати звіти про походи. Якби лідери провідних спелеоклубів дотримувалиь офіційної процедури, організовуюч походи, у нас, на мою думку, був би не один десяток майстрів спорту (МС), трохи менше - майстрів спорту міжнародного класу (МСМК) і заслужених майстрів спорту (ЗМС). Зауважте, що Правила проведення змагань туристських спортивних походів, подорожей й організації спортивних турів, у розділі "Спелео" складені таким чином, що для здобуття спортивних розрядів і звань не обов'язково брати участь у походах в різних районах й у різних печерах. Отже, члени клубу, що досліджують певну печеру, мають змогу виконувати нормативні вимоги на розряди й звання, досліджуючи 1-2 печери. Приміром, під час дослідження таких печер як Крубера (Вороняча), Сніжна, ім. Ілюхіна, Сарма, відповідно оформляюючи усі експедиції, їх керівники стали б МСМК (а деякі й ЗМС), а учасники вийшли б на рівень КМС і МС.
Чи потрібні розряди й звання спортсменам-спелеологам - розмова окрема. Зазначу, лише, що для спортсменів-спелеологів, котрі працюють у системі освіти (особливо додаткової) розряди й звання мають принципове значення для присвоєння певної кваліфікаційної категорії, призначенні зарплати й ін.

Безпека при проходженні печер

Загальновідомо, що для безпечного проведення спелеопоходів, необхідне поступове нагромадження досвіду - від простих печер до складніших. У Правилах проведення змагань туристських спортивних походів, подорожей й організації спортивних турів це положення відображено досить чітко. МКК не дозволить спелеотуристам піти у похід, якщо керівник чи учасники групи не володіють достатнім досвідом. У неоформлених експедиціях спортсменів-спелеологів принцип поступового нагромадження досвіду доволі часто нівелюється. Відповідно, учасники з невеликим досвідом (хоча й з доброю підготовкою) долають досить складні печери. Така тенденція спостерігається в основному в збірних експедиціях, коли в дослідженні печери беруть участь спортсмени-спелеологи з різних клубів і міст. Керівник таких збірних експедицій, як правило, не в змозі об'єктивно оцінити підготовленість учасників й їхній досвід. Якісні характеристики учасників керівник встановлює або зі слів самих учасників, або за рекомендаціями інших спелеологів - а це суб'єктивна оцінка. Практика останніх років свідчить, що нещасні випадки відбувалися саме в неоформлених групах. Наголошу, що існує чимало спелеокоманд, які дотримуються принципу поступового нагромадження досвіду, хоча ці колективи офіційно й не реєструють свої походи.

Шкода, котрої зазнають печери

Відразу наголошу, що печерам шкодить будь-яка людина, котра перебуває у них. Питання - лише у ступені збитків. Якщо команда спелеотуристів володіє належною підготовкою (а я розглядаю саме такі команди), то печера страждає тільки з огляду присутності у ній людей. Зазвичай, команда спелеотуристів нечисленна. Печеру проходять спортивно, тобто все спорядження навішують самостійно і виносять з печери. Досліджуючи глибокі протяжні печери, ПБТ (підземний базовий табір) використається тільки для досягнення дна, отже, розташування ПБТ в печері нетривале і відповідно там залишається мінімальна кількість продуктів життєдіяльності. Сміття, як правило, виносять на поверхню. Роботи, пов'язані з розширення ходів, розбором завалів і т. д., спелеотуристами не здійснюють. Розглянемо команду спортсменів-спелеологів. З одного боку, дійсно, при першопроходженні спортсмени-спелеологи працюють на науку (адже наука - це розширення меж пізнаного). З іншої точки зору, спортсмени-спелеологи під час першопроходження задовольняють власну цікавість - "а що ж там за поворотом?". А ще, спортсмени-спелеологи залишають спорядження у печері (без цього працювати тривалий час у печері просто нераціонально), використовують тривалі ПБТ (потрібно і дня досягти, і першопроходження здійснити), залишають у печері сміття (особливо під час першопроходження: "Якщо діра валить, то, про яке сміття може йти мова?"), широко застосовують земляні й саперні роботи, що важко назвати корисним для печери тощо. Таким чином, займаючись дослідженням печер (добуваючи коштовний фактологічний матеріал для власне спелеологів), спортсмени-спелеологи завдають більшої шкоди печерам, ніж спелеотуристи.

http://www.tssr.ru