Микуличин

Перші письмові згадки про Микуличин знаходимо в історичних джерелах XV століття. Про село існують матеріали ще з давніх часів, коли князь Данило Галицький подарував довколишні землі воєводі Микулі. Звідси і назва села. Та й поселення тут давнє. Під час археологічних розкопок у Микуличині знайдено знаряддя з міді, а з кам’яної доби - кам'яне ядро. За даними 1912 року, до Микуличина належали Татарів і Ворохта, які тоді були прилеглими селами. До 1939 року Микуличин був значним адміністративно-територіальним центром (гміною), в який входили Татарів, Поляниця та Ворохта. За останніми даними у Микуличині проживає близько 5000 мешканців, загальна площа 15841 га. Тут свого часу відпочивали Леся Українка, Іван Франко. Ще на початку XX століття тут з'явилися вілли та пансіонати, а 1901 р. відкрито перший український готель "Народна гостинниця".
На багатьох портретах Леся Українка намальована з гуцульськими ґерданами на шиї. Це намисто з бісеру. Його купив у місцевих майстринь дядько Лесі Українки і подарував їй. Сьогодні у селі ще багато народних майстрів.
Це найдовше село в Україні, і розкинулося воно на 16 тисячах гектарів. Його ще називають Долиною вітрів, тому що у цій місцині зустрічаються теплі і холодні повітряні маси, і тому тут специфічний клімат.
Микуличин знаходиться на висоті від 600 до 800 м над рівнем моря (н. р. м.). На його території є кілька пагорбів - гора Чертіж з правого боку від Прута, гора Лишків 660 м н. р. м., а на північний схід - Ворохтянський горб 693 м н.р.м.  Більше 10 років тому у Микуличині відкрили нафтове родовище.