рафтинг в Карпатах +38 067 841 46 80
сплави по Дністру +38 096 212 40 71
інше +38 096 022 10 33
tourclub.ternopil@gmail.com

Карпатське диво, або Хто-хто біля Черемоша живе...

Край Карпатський. Край Верховинський. Край високих гір, бурхливих рік, шалених танців, барвистих свиток. Земля людей обдарованих і майстерних, співучих і гостинних. Біля витоків шумного Чорного Черемоша, на підходах до Чорногірського хребта є село Топільче. Відоме воно хіба що затятим туристам, які приїжджають сюди навесні сплавлятися на катамаранах і байдарках. Саме з такою метою проїжджали тут і ми. У пошуках їжі блукали ми між наче звичними хатинками, а знайшли справжнє Карпатське диво.
Над самою річкою стоїть кілька хат. В одній з них живе відома на кілька сіл ткаля Стефлюк Марія Фотівна.

Якось увечері навідалися ми до неї у гості. Ще не переступивши поріг, ми були вражені красою виробів, якими встелена буквально вся хата. На стінах - різнокольорові килими та вишиті рушники, на підлозі та ліжках - пухкі вовняні ліжники, чепурні подушки височіють аж попід стелю. А оскільки ми завітали на сам Великдень, то стіл аж гнувся від пасок, крашанок, ковбас і маківників. Пані Маруха (як її всі кличуть) з радістю погодилася нам розповісти про себе і свою родину, свій край і традиції.
Народилася вона на цій землі, 20 років працювала ткалею у колгоспі, була єдиною майстринею на весь район. За час роботи виткала близько 2000 виробів, заслужила підвищену пенсію, але її не отримала, бо в ті часи усі вироби не були офіційно на неї оформлені.

На сьогодні накладні не збереглися і їх неможливо знайти в архівах Івано-Франківська і Верховини. Та варто лише зайти у хату і стає зрозумілим, які у пані Марії золоті руки.

Ще змалечку привчила до праці вона і своїх дочок. Було у неї їх четверо. Одна з них живе по-сусідству, теж у хаті над Черемошем. Звати її Романюк Параска Дмитрівна. Донька перейняла у матері вміння і навіть перевершила її. Пані Параска теж стала однією з кращих ткаль краю. Працює вона переважно на замовлення, а вони надходять навіть з Коломиї і Франківська. Працює вона за верстатом, зібраним чоловіком. Щоб виткати ліжник, потрібен цілий тиждень. Спершу все готують. Овечу вовну вимочують, відбілюють і фарбують, розчісують і прядуть на веретені пряжу. На верстат зачіпають тонкі і міцні основні нитки, а пухку кольорову нитку човником пропускають поміж основу. Після всіх приготувань, зробити ліжник можна за один день, якщо ткати безперервно з ранку до вечора. Готовий ліжник передають або на замовлення, або відвозять у Косів на велетенський гуцульський базар. Більш кропітким є ткання килима. Нитки в ньому не такі пухнасті, щільніше прилягають одна до одної, він барвистіший і має складніший візерунок. Тому вартість килима і визначається складністю малюнка й насиченістю візерунку. Килим можна виткати вже хіба за тиждень-другий.

У Параски Дмитрівни і Марії Фотівни є ще традиційне весільне гуцульське вбрання ручної роботи, яке вони зичать нареченим. Нам також запропонували приміряти одяг наречених і розповіли про тутешні весільні традиції. Наречену одягають у найпишніше вбрання: виткана своїми руками заплата із довгим пасом, вишита барвистим візерунком сорочка, ще матусині шкіряні прикрашені постоли і яскравий вовняний кожушок. Голову обвивають багатими прикрасами з бісеру та намиста, під коси вішають стрічки, на потилицю обов'язково весільну корону. Наречений вбирається теж у вишиту сорочку і святковий кожух, особливою прикрасою для нього є пояс з великою пряжкою і весільний капелюх - кресап. Ворота у хаті, де гуляють весілля, прикрашають ялиновим гіллям. Гостей на свято просять із усього села. Запрошені для такої оказії теж одягають світкові кожушки і мають спеціальну сумку - бесаги, яка складається з двох великих кишень і перекидається через плече. У бесаги кладуть 2 калачі, 2 пачки макаронів, шоколад і подарунок. Весілля святкують 2 дні поспіль, першого дня накривають столи, танцюють і веселяться, а другого - ідуть у церкву.

Наступним дивом для нас були писанки, які пані Параска розписує сама для всього села. Каже, що до свята зазвичай вимальовує по 250-300 писанок. А робота це справді нелегка. Спершу яйце трохи гріють, щоб краще тримався віск. Пишек – паличка із наконечником від кулькової ручки - опускають у гарячий віск і наносять малюнок. Візерунок продумують заздалегідь в кольорі, а потім наносять на чисте яйце спершу штрихи, що мають залишитись білими. Яйце опускають у жовту фарбу. По жовтій шкарлупі виводять воском те, що повинне бути жовтим, далі - в червону і насамкінець - коричневу фарбу. Потім яйце нагрівають і стирають розтоплений віск. Праця ця кропітка і тривала. Та чим більше штрихів і чим дрібніший візерунок, тим писанка красивіша. Писанками на Великдень обмінюються зі всіма, хто прийде у хату. І так передають їх від хати до хати на знак поваги і любові роками.

Частувала нас пані Параска ще й домашнім хлібом, який випікає на дровах, завдяки чому він довго зберігається і не кришиться, ще й, до того ж, дуже смачний, особливо в поході.
Чоловік пані Параски - теж майстер на всі руки. Він робить чудові вироби із дерева та оленячих рогів. А ще, пан Василь - лісник і розповів нам про звірів у карпатських лісах. Всього у Карпатах близько 400 видів тварин. Тут можна зустріти і дикого кабана, і вовка, і лиса. Були випадки, коли виходив з лісу ведмідь. Влітку сюди приходять благородні олені. Зимують вони в Румунії, а на літо - до нас. А рослин у нас ще більше, ще й у кожної своя гуцульська назва. Ось наприклад, фіолетові квіточки, які проростають одразу, як сходить сніг, що ми їх звемо крокусами, насправді називаються брендуші. А ще сім'я Романюків чудово співає: чоловік і син грають на скрипці і баяні, а дружина має приємний народний голос. Коли ми попросили заспівати для нас, господиня спершу всім подала по чарці червоного домашнього вина, а тоді під дивовижну, повну переливів, традиційну гуцульську мелодію заспівала пісню. І музика і слова коломийки наскрізь просякнуті звуками вітру, шелестом трав, скрипом дерев і дзвоном джерел.
Після такої гостини, ще довго враження переповнювали нас і, проходячи пороги, нам вчувались мотиви гуцульської скрипки.

Будете в Карпатах - обов'язково зайдіть у с. Топільче, в хату, що перед одним із мостів на Черемоші, кілометрах в 4 вище правого повороту на с. Дземброня. Купіть смачного домашнього хліба й молока і подивіться на Карпатське диво.
За проведення чудової мандрівки дякуємо ОБЛСПОРТТУРКЛУБУ м. Тернополя.

Юлія КАШУБА

27.05.2005

Найближчі тури

пещера млынки, экскурсии

Цікаве до читання

Фотогалерея

-10% discount for bike-tours