UK
Розклад: Пн-Пт 9 - 18

Тур-пригода на воді: Тиса на Закарпатті

Ціна: 1915 грн
Тривалість: 2 дні
Замовити тур

Якщо у вас є запитання, зателефонуйте нам

+38 096 212 40 71

banner picture
Тур-пригода на воді: Тиса на Закарпатті

Весна, пробудження природи, висока вода, сонячне Закарпаття, байдарки, адреналін - найкращі складові для чудового коктейлю пригод.

Динамічна ріка, мальовничі береги, загадковий край, це те, що точно буде в цій мандрівці.

Залишилось привезти з собою хорошу погоду і веселий настрій. Тож до зустрічі на воді і "сім футів вам під кілем".

Включено у ціну
  • робота інструктора

  • загальне спорядження для сплаву

  • харчування згідно з програмою

  • проживання в наметах

  • транспорт згідно з програмою

Ціна не включає
  • вхідні квитки до музеїв

  • прокат особистого спорядження

  • страхування

День 1. Сплав по Тисі, смт. Вишкове - м. Хуст

  • зустріч з керівником туру на залізничному вокзалі м. Мукачево
  • сніданок в кафе
  • переїзд в м. Хуст, огляд руїн Хустського замку
  • переїзд  до місця початку сплаву
  • обід 
  • підготовка до сплаву, інструктаж з техніки безпеки
  • сплав рікою Тиса за маршрутом смт. Вишкове - м. Хуст, 17 км
  • встановлення табору
  • вечеря, ночівля в наметах

День 2. Сплав по Тисі, м. Хуст - м. Виноградів

  • сніданок, збір табору
  • сплав рікою Тиса за маршрутом м. Хуст - м. Виноградів, 24 км
  • закінчення сплаву біля підніжжя Чорної Гори
  • під час сплаву огляд скель Святої Марії Терези
  • обід на березі ріки
  • переїзд в Мукачево; дорогою, за наявності часу, можна буде покупатися в басейні, що наповнюється з лікувального термального джерела; температура води на поверхні досягає 36 градусів
  • огляд Мукачівського замку (замок Паланок)
  • виїзд додому 

Одяг та взуття:
  1. Гідрокостюм (Оренда)
  2. Гідрошкарпетки (Оренда)
  3. Спортивний костюм
  4. Куртка і кофта
  5. Одяг для перебування в готелі (цивілізації)
  6. Кросівки
  7. Білизна
  8. Шорти
  9. Одяг для сплаву з довгим рукавом
  10. Сандалі для сплаву з кріпленням за п'ятку
  11. Кепка/панамка
  12. Купальник/плавки
  13. Взуття для рафтингу
  14. Сонцезахисні окуляри
  15. Гідрорукавички (Оренда)
Спорядження:
  1. Спальний комплект (спальник+килимок) (Оренда)
  2. Намет
  3. Особистий посуд: металева або пластикова (щоб не розбилась) тарілка, ложка, кружка
  4. Сумка дорожна/рюкзак
Інше:
  1. Крем від засмаги
  2. Засоби гігієни: зубна щітка, паста, рушник
  3. Фотоапарат/відеокамера, мобільний
  4. Сміттєві мішки
Информация еще не добавлена
avatar
Іра
Квітень 2015

Тиса на Закарпатті!!!

Ми вже втрамбували сніг, поставили намети, закинули в них каремати зі спальниками, і я вже натягнула на себе теплі рукавиці і весь запас флісок. Терпіти не можу ночівлі на снігу )) Чергові вже готують вечерю, і хтось, здається, вже бере до рук гітару.
Свіча з Мізункою нас сьогодні не пустили. Мало води. Завтра ми переїжджаємо на Чорну Тису - там, доносить розвідка, води більше. Вже у сутінках я спускаюся до ріки, перетинаючи засніжену вузькоколійку. Зупиняюсь біля кромки прибережного льоду. Навколо – мікроканьйон, утворений звивами русла. Лісисті схили з усіх боків, засніжені гори попереду, темно-сіре дощове небо вгорі, рвані, майже чорні хмари зусібіч. Дрібний дощ. І безперервний шум води.
Так буває, коли ти раптово втрачаєш свідомість. Простір навколо тебе згортається у воронку, втягуючи зі сходом-заходом і верхом-низом усі відчуття - дотику, смаку, запаху, звуку. На секунду усе змішується, а ще через секунду ти приходиш до тями, робиш вдих і десь там, внутрішнім зором, намагаєшся упіймати те хворобливо, нереально яскраве, довжиною у кілька годин чи років буття, котре встигла прожити твоя на мить звільнена свідомість.
Ніколи не можу впіймати. Так шкода :)
2. Розвиток подій
Гітара, великий котел чаю на вогнищі і півтора десятки людей, з яких до сьогодні я знала тільки Марту. Класно. Тепло. Спокійно. І так не хочеться йти від людей, від вогнища, від гітари і гріти собою вистиглий і відсирілий у наметі спальник )))
3. Кульмінація
Мій капітан сидить на байдарці відразу за мною, але усі команди він змушений кричати, мало не зриваючи голос - так реве вода навколо нас.
Це круто, це офігенно круто - відчувати, бачити, (напів)усвідомлювати, як тебе проносить над черговим порогом, як крижана вода летить в обличчя, обливає тебе з голови до ніг, як щосекунди змінюється водний рельєф навколо тебе, як життя нарешті перестає тягнутися найн-то-файв і розганяється до свисту у вухах, змазуючись у суцільне й барвисте чудо. Таке яскраве. Ніби не твоє...лінія горизонту перед тобою раптом розвертається на 90 градусів, а потім зовсім зникає, простір безнадійно змішується з часом, секунди злипаються в нескінченне просторове ніщо, де немає верха-низу-початку-кінця, у якому тобою крутить навсібіч і ти б'єшся об каміння і дно байдарки і ковтаєш річкову воду, дивно загуслу від твоєї беззмістовно-тваринної паніки.
- Таня, дай руку!
- я не могу!
- можеш! руку давай!
Ідіотські жарти переляканої свідомості. У нас однакові рукавиці. Я по сантиметру дотягуюся до його руки, але ж вона така сама, як моя - ця рука, обтягнута чорним неопреном. Я дотягуюся до самої себе? Фільми, де дух щойно померлого дивиться на себе самого. Щось стівенкінгівське. Маячня. Я дотягнулася.
 - Только не отпусти!!!
- Танюша, я тебе тримаю.
- Только не отпусти!!!!!
- Я тебе тримаю.Твоє "Я" розділяється на дві половини. Друге "Я" чітко усвідомлює, що катастрофи не відбувається. Що кіляються усі. І випливають. І Віталік вже тримає тебе за руку і за жилет, намагаючись втягнути на перевернуту байдарку. І щойно поруч на воді був каяк Слоника. Він же з ним одне ціле, з цим червоним каяком. Він так легко, ніби танцюючи, долає пороги. Він кросавчєг )) Він тебе тут не залишить. І ще купа людей навколо тебе. Їм не пофіг. Вони тебе витягнуть. І ти пам'ятаєш, що у разі чого треба лягти на течію спиною, ногами вперед. І ще багато чого ти пам'ятаєш і знаєш.
Але твоє перше "Я", те саме - нерозумне, безапеляційне і прапрадавнє - щойно наковталося річкової води. Йому забиває дихання від холоду. Воно у паніці. Воно тільки видихає повітря - з хрипом, різко, істерично. Воно відчуває, що руки ніфіга не тримаються на слизькій мокрій гумі байдарки. Воно викручує голову назад і бачить, що тебе несе просто на каміння. І якщо ти зараз не втримаєшся, тебе потягне під байдарку і спрямує на це каміння головою.Таке ідіотське відчуття неналежності самій собі.
На березі тобою трусить - від холоду і від адреналіну. До фінішу вже недалеко, і ти можеш дійти туди пішки, берегом. Але ж хіба можеш? Звичайно ж, не можеш. Бо ж тут, на ріці, усе перестає тягнутися найн-ту-файв - ну, ви розумієте. І попереду, кажуть, ще один каскад порогів. Усього один. І ти тішиш себе тим, що все буде добре. І продовжуєш повторювати те саме, коли вода вже знайомо відриває тебе від байдарки, забиває дихання, коли тебе тягне по камінню і коли тобі нарешті - о, безкінечні миті! - вдається вчепитися за металеву сітку, по котрій усього лише кілька метрів вгору, до траси.
Нагорі ти не розумієш, чого тобі так ниють і підгибаються ноги, аж доки не стягуєш з себе мокрий гідрак і не виявляєш під ним набір синців усіх калібрів ))
Але, гадство, це так класно!!!
4.Завершення
Ми повертаємось до Львова. Темрява. Машина їде крізь суцільний туман. Нічого не видно. "- Слухай, як ти бачиш?!" "- Я не бачу. Я по розмітці їду ))"
Я не водій і на дорогу можу не дивитися. Але все одно, усі ті години продирання крізь туман і вщент розбитий асфальт напружено вдивляюся у трасу. Так, ніби це чимось допоможе.
Зате Ніно Катамадзе з туманом поєднується просто чудово. Gogol Bordello, як не дивно, теж непогано.
5.Фінальні титриДякую вам усім, народ. Це було нереально класно!
Навіть крутіше, ніж минулого разу ))

Ми вже втрамбували сніг, поставили намети, закинули в них каремати зі спальниками, і я вже натягнула на себе теплі рукавиці і весь запас флісок. Терпіти не можу ночівлі на снігу )) Чергові вже готують вечерю, і хтось, здається, вже бере до рук гітару.
Свіча з Мізункою нас сьогодні не пустили. Мало води. Завтра ми переїжджаємо на Чорну Тису - там, доносить розвідка, води більше. Вже у сутінках я спускаюся до ріки, перетинаючи засніжену вузькоколійку. Зупиняюсь біля кромки прибережного льоду. Навколо – мікроканьйон, утворений звивами русла. Лісисті схили з усіх боків, засніжені гори попереду, темно-сіре дощове небо вгорі, рвані, майже чорні хмари зусібіч. Дрібний дощ. І безперервний шум води.
Так буває, коли ти раптово втрачаєш свідомість. Простір навколо тебе згортається у воронку, втягуючи зі сходом-заходом і верхом-низом усі відчуття - дотику, смаку, запаху, звуку. На секунду усе змішується, а ще через секунду ти приходиш до тями, робиш вдих і десь там, внутрішнім зором, намагаєшся упіймати те хворобливо, нереально яскраве, довжиною у кілька годин чи років буття, котре встигла прожити твоя на мить звільнена свідомість.
Ніколи не можу впіймати. Так шкода :)
2. Розвиток подійГітара, великий котел чаю на вогнищі і півтора десятки людей, з яких до сьогодні я знала тільки Марту. Класно. Тепло. Спокійно. І так не хочеться йти від людей, від вогнища, від гітари і гріти собою вистиглий і відсирілий у наметі спальник )))
3. КульмінаціяМій капітан сидить на байдарці відразу за мною, але усі команди він змушений кричати, мало не зриваючи голос - так реве вода навколо нас.
Це круто, це офігенно круто - відчувати, бачити, (напів)усвідомлювати, як тебе проносить над черговим порогом, як крижана вода летить в обличчя, обливає тебе з голови до ніг, як щосекунди змінюється водний рельєф навколо тебе, як життя нарешті перестає тягнутися найн-то-файв і розганяється до свисту у вухах, змазуючись у суцільне й барвисте чудо. Таке яскраве. Ніби не твоє...лінія горизонту перед тобою раптом розвертається на 90 градусів, а потім зовсім зникає, простір безнадійно змішується з часом, секунди злипаються в нескінченне просторове ніщо, де немає верха-низу-початку-кінця, у якому тобою крутить навсібіч і ти б'єшся об каміння і дно байдарки і ковтаєш річкову воду, дивно загуслу від твоєї беззмістовно-тваринної паніки.
- Таня, дай руку!- я не могу!- можеш! руку давай!
Ідіотські жарти переляканої свідомості. У нас однакові рукавиці. Я по сантиметру дотягуюся до його руки, але ж вона така сама, як моя - ця рука, обтягнута чорним неопреном. Я дотягуюся до самої себе? Фільми, де дух щойно померлого дивиться на себе самого. Щось стівенкінгівське. Маячня. Я дотягнулася.
 - Только не отпусти!!!- Танюша, я тебе тримаю.- Только не отпусти!!!!!- Я тебе тримаю.Твоє "Я" розділяється на дві половини. Друге "Я" чітко усвідомлює, що катастрофи не відбувається. Що кіляються усі. І випливають. І Віталік вже тримає тебе за руку і за жилет, намагаючись втягнути на перевернуту байдарку. І щойно поруч на воді був каяк Слоника. Він же з ним одне ціле, з цим червоним каяком. Він так легко, ніби танцюючи, долає пороги. Він кросавчєг )) Він тебе тут не залишить. І ще купа людей навколо тебе. Їм не пофіг. Вони тебе витягнуть. І ти пам'ятаєш, що у разі чого треба лягти на течію спиною, ногами вперед. І ще багато чого ти пам'ятаєш і знаєш.
Але твоє перше "Я", те саме - нерозумне, безапеляційне і прапрадавнє - щойно наковталося річкової води. Йому забиває дихання від холоду. Воно у паніці. Воно тільки видихає повітря - з хрипом, різко, істерично. Воно відчуває, що руки ніфіга не тримаються на слизькій мокрій гумі байдарки. Воно викручує голову назад і бачить, що тебе несе просто на каміння. І якщо ти зараз не втримаєшся, тебе потягне під байдарку і спрямує на це каміння головою.Таке ідіотське відчуття неналежності самій собі.
На березі тобою трусить - від холоду і від адреналіну. До фінішу вже недалеко, і ти можеш дійти туди пішки, берегом. Але ж хіба можеш? Звичайно ж, не можеш. Бо ж тут, на ріці, усе перестає тягнутися найн-ту-файв - ну, ви розумієте. І попереду, кажуть, ще один каскад порогів. Усього один. І ти тішиш себе тим, що все буде добре. І продовжуєш повторювати те саме, коли вода вже знайомо відриває тебе від байдарки, забиває дихання, коли тебе тягне по камінню і коли тобі нарешті - о, безкінечні миті! - вдається вчепитися за металеву сітку, по котрій усього лише кілька метрів вгору, до траси.
Нагорі ти не розумієш, чого тобі так ниють і підгибаються ноги, аж доки не стягуєш з себе мокрий гідрак і не виявляєш під ним набір синців усіх калібрів ))
Але, гадство, це так класно!!!
4.ЗавершенняМи повертаємось до Львова. Темрява. Машина їде крізь суцільний туман. Нічого не видно. "- Слухай, як ти бачиш?!" "- Я не бачу. Я по розмітці їду ))"
Я не водій і на дорогу можу не дивитися. Але все одно, усі ті години продирання крізь туман і вщент розбитий асфальт напружено вдивляюся у трасу. Так, ніби це чимось допоможе.
Зате Ніно Катамадзе з туманом поєднується просто чудово. Gogol Bordello, як не дивно, теж непогано.
5.Фінальні титриДякую вам усім, народ. Це було нереально класно!
Навіть крутіше, ніж минулого разу ))