RU
Расписание: Пн-пт 9 - 18

Сплав на байдарках по Дністру від Заліщиків до Хотина

Якось вирішив козак по йменню Баксік на сплав сходити. Обдзвонив він козаків та козачок, та й зібрав групу, яка залюбки погодилася скласти йому компанію. Сплав наш починався з селища Добрімляни, що на околиці Заліщиків, а закінчуватися мав коло Хотинської фортеці. Отже, як у нас все відбувалося. (Зі спогадів учасників)

День перший. Чотири козака і Орися
Давно я не писав на колінах, каже Назар. Сидимо зараз коло вогнища і згадуємо, як ми провели цей день. Почалося все з того, що ми позбиралися з різних куточків: двоє з Тернополя, один з Заліщиків, один з Добрімлян, а ще один з Улашківців. 
Зустрівшись на Заліщицькому зд вокзалі, ми збиралися поїхати до Андрія, що з Добромлян, пообідати. Але для цього був необхідний транспорт, для превезення байдарок (ато тєжко то всьо в руках нести). Баксік пішов у розвідку, та й надибав там цікавого вуйка, Василя Дмитровича, який радо погодився нас підвезти. Як виявилося, сам він все життя пропрацював у спорті і на сплавах. Приємна несподіванка! Він погодився підвезти нас абсолютно безкоштовно і сказав, що тамтешні таксисти взяли б за таке в районі ста гривень. Хоча їхати було не так вже й далеко. Приїхавши до Андрія, ми смачно пообідали гречкою, хто з сардинами, а хто з зеленою цибулькою, та й пішли спускатися до річки. На воду ми спустилися о 15:10 і, нарешті, почали наш сплав. Він почався легко і невимушено. Але через годину почав віяти зустрічний вітер, і гребти стало не так комфортно. Перша стоянка у нас була запланована в с. Зозулинці. До неї було в районі 15 км. Подолавши зустрічний вітер, ми добралися до першої паромної переправи. За триста метрів від неї протікав струмочок, а ще метрів за 100 гарна галявина для стоянки. Є і вода, і вогнище де розвести, і де рівно палатки поставити. Але варто робити це вкрай обережно, бо там місцями справжнє мінне поле! Поки ми розкладали наш табір, цікаві місцеві корівки постійно норовили в нас потягнути щось з яскравих байдарок. А відігнати їх було не так то й просто!)

День другий. Палюче Дністровське сонце
Прокинувшись зранку, кожен почав займатися своїми справами. Хто готував сніданок, хто збирав палатки і решту спорядження. Вночі впав добрячий дощ, а збиралися ми ще коли сонце не вийшло з-за горба, тому палатки довелося пакувати мокрими. Поки ми оті всі справи поробили, поки стали на воду, то було вже за десять дев’ята ранку. Було тепло, сонячно і гарно. В 9:15 нам на шляху трапилася лінія електропередачі, яка проходила через Дністер. Її було видно здалека. Пройшовши трішки далі, ми почули шум і вирішили подивитися, що це. Ми побачили цікаву штуку, яка була вся обмурована бетоном і тягнулася потічком десь з села у вигляді сходинок. Вони були зроблені так, що на центр виходив кут бетонної плити, з якої дуже гарно стікала водичка. Пройшовши далі по Дністру, ми побачили систему гідроспоруд водогону Дністер-Чернівці. По тому гарному мурованому стікали їхні відходи. Ще нам на шляху часом траплялися чорні лелеки. Також ми пройшли декілька паромних переправ (приблизно 4, 2 з них (здається) досі активні).
А ще ми винесли для себе один дуже важливий урок: першим ділом для туристів, які планують сплавлятися по Дністру, повинен бути запас крему від засмаги!!! На середині нашого другоденного маршруту ми це пекуче відчули. Під кінець дня, Андрій навіть коліна зігнути не міг, а на ранок взагалі журбинка була. Мені (Орисі) після обіду довелося замість купальника одягнути на себе довгі лосіни та дощовик. Шкіра більше не витримувала такого сонця. Сплавлялися ми до 19:40. Стоянку планували в с. Дністрове. Сподіваючись скоріше вже причалити й повечеряти, ми побачили на правому березі дядечка з вудкою. Ми проходили с. Рухотин. Питаємося, «Дядьку, а до Дністрового ще далеко?», а він нам: «О, та по трасі десь сто кілометрів!». Усміхнувшись собі під ніс, ми вже за кілька хвилин причалювали по лівому берегу коло села Дністрове. Правда, перед тим мене ще до смерті встиг настрашити величезний сом, який ні з того ні з сього кинувся прямо коло мого весла, обхляпавши мене повністю водою.
Місце для стоянки було дуже приємним, метрів за двісті від неї назад по течії потічок з водою, а метрів 50 по течії навіть столик дерев’яний є. Ми зупинилися під гарною вербою, побавилися трішки в гірських кіз, полазивши на ній, приготували вечерю та й полягали спати. За день вимоталися, спали без задніх ніг. На цьому місці нам також трапилися цікаві корівки, що заглядали до байдарок і полишали де-не-де сліди своєї життєдіяльності. 

День третій, або знову студенти.
Ранок почався не надто спекотним, і таким продовжував залишатися довший час. Небо було вкрито тоненьким шаром хмарок, через які не проходили палючі сонячні промені, а лише давали приємне тепло. І це нас дуже тішило (через наслідки попереднього сонячного дня). На воду ми вийшли не раніше дев’ятої години ранку, хоч і планували трішки скоріше. Нас попереду чекала ще не мала дорога, тому потрібно було рухати веслами. Пів дороги в нас була течія, що допомагала нашому руху, а наступну половину дороги вона була абсолютно відсутня. Спочатку трішки накрапав дощик, але він зовсім не заважав нашому руху. Через годину нашого сплаву, ми вдруге почули шум води, але вже сильніший, ніж в перший раз. Знову ж вирішили зупинитися на розвідку. Це було село Звенигород, а шумів невисокий, але широкий водоспад на річці Циганка, яка впадала в Дністер. Оглянувши околиці, ми знайшли дорогу. Пішовши по ній, підійшли до скелі, яку бачили ще з річки, а за тою скелею виднілася церква. Дорога пішла далі пори скелю і вела в село. Піднявшись догори, ми спостерігали гарну панораму на Дністер. Потім, коло водоспаду ми трішки позбирали сміття і знову вирушили по маршруту. Дорогою траплялися неймовірно красиві скелі, які нагадували замки, іноді вони мали тріщини, де, ймовірно, могли бути невеличкі печерки. Правда трапилась нам і неприємна річ: на воді і попри берег було багато мертвих молюск. І подинокі особи траплялися аж до моста на межі трьох областей. Наближаючись уже до Хотина, ми зустріли зграйку диких лебедів. Вони мирно плавали по воді, а коли ми підходили занадто близько, ті перелітали вперед, доки ми знову не підходили надто близько. В тих місцях Дністер чимось нагадував Тернопільський став. Він був дуже широкий. Вітер віяв, створюючи на воді хвильки, які рухалися нам на зустріч. Добравшись до Хотинської фортеці за 40 хв до її закриття, ми причалили коло неї та сходили на екскурсію в тому, в чому й були на байдах. Квитки купили як для студентів, з нами особливо ніхто й не сперечався за це). Після того, перебравшись на другий бік, ми сходили з води рівно навпроти фортеці, в селі Брага. Там є невеличкий потічок, що впадає в річку і метрів за 30 від нього гора автошин. Там теж дуже гарне місце для стоянки. Тут нас покинув Андрій, пішовши лапати автобус на Кам’янець-Подільський. Спакувавши усі наші речі, ми діждалися водія о 22:00, який закинув нас в Іване-Пусте за 350 гривень (а віз, холера, ніби купу дрів, а не людей). Там ми вмостилися для сну на по місцевому колоритному з\д вокзалі, дочекалися поїзда і проспали в ньому аж до самого Тернополя.
Отак і закінчився наш сплав. Вчасно і весело =)