= цікаво про ... =

Про що мовчить Дністер

На крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках, стоїть одинокий хрест, На ньому напис: «Цей хрест є пам'яттю в'язням, що загинули влітку 1941 р. від рук НКВС, вкинуті з вагонами у води Дністра».

Минуло 63 роки, як сталася ця трагедія. З відродженням України запіщани спорудили на тому місці пам’ятний хрест. Цього року жителі міста в п'ятнадцятий раз прийшли до нього, щоб відправити панахиду і вшанувати пам'ять безневинно загиблих людей.

За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася 5— 7 липня. Саме відступаючі енкаведисти підірвали три вагони з політв'язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною.

Про цей кривавий злочин свідчать десятки очевидців із Заліщиків та найближчих околиць, спогади яких записав Нестор Мизак у своїй книзі «За тебе, свята Україно». Зокрема, Теофіль Баранецький, мешканець Кострижівки Заставнівського району Чернівецької області згадує: «Я мав 18 років і все бачив на власні очі... Коли відступала Червона армія, йшли ешелони з награбованими продуктами і людьми з боку Івано-Франківщини. Вікна вагонів були задротовані». А Матвій Жугаєвич з того ж села стверджує, що бачив ще й вагони з бомбами. Про людей у вагонах згадує заліщанин Годованець, з яким розмовляв голова місцевого осередку «Просвіти» Роман Мупярчук. Він був у цей день на станції і бачив вагони, біля яких ходила жінка з гвинтівкою. З вагонів лунав жіночий голос — благання дати води, їм принесли відро з водою, і кожен туди пхався, так що половину розхлюпали. Жінки просили ще, але більше їм ніхто не допоміг.

«Залізничний міст підірвали і штовхнули вагони з людьми зі сторони Заліщиків у бік підірваного мосту. Вони упали в воду. Усе горіло і люди теж. Частина людей з вагонів якось виривалась, але тонула. Я був неподалік і все це бачив», — каже Т. Баранецький.

У 1942 році часопис «За народ», що видавався у Львові, опублікував інформацію про те, що з цього поїзда врятувалися: студентка Марія Пастівнич, родом з с. Лисої біля Підгайців, Ірина Ярема, Люба Копил, Оля з Ішкова, що неподалік Бережан, Ірина Добровольська і Середа із с. Саранчуків.

На берег Дністра приходили люди, щоб впізнати загиблих, але тіла були обгорілі і зробити це було важко. Як свідчать Ганна Солоненко та Віра Панчак, мешканки Заліщиків, вони впізнали тіло Павла Китика, жителя їхнього міста, котрого поховали на місцевому цвинтарі.

З роками ці трагічні події, на жаль, забуваються, на панахиду з кожним роком приходить усе менше і менше людей. Недаремно Роман Мулярчук нагадав заліщанам пророчі слова: «Якщо люди забувають трагедію свого народу в минулому, то на них чекає ця трагедія в майбутньому».

Марія МИСАХ

46008 м.Тернопіль, вул.Живова, 30 || ТЕЛ.: 8 096 212 40 71 || e-mail: ternopil@tourclub.com.ua,icq: 226 634 656