|
|
= Цікаво про =
Коротка історія України та
українців.
В ніч на шостий день
сотворив Бог першу людину, і назвав він її
Богданом.
Богдан огледів сотворенний світ,
порівняв з садом Едемським і втік з раю бо
був дуже свободолюбивим і не хотів жити в
Едемському зоопарку. Для життя він обрав
собі накрасивіше місце на землі -
Карпатські гори і сказав "Моя хата
скраю!".
Образився за це Господь і перетворив
Богдана на неандертальця і сказав "Азм
еси ти у края жити, то всея твоя нащадки
зватимуться українцями! А я собі сотворю
нову расу!". І сотворив він Адама.
Нащадки Богдана розселились від Сяну до
Дону. Вони першими приручили тварин -
собак, корів та диких свиней. Вони
винайшли колесо й зробили перший
велосипед. Вони стали першими
землеробами винайшовши плуг, борону та
комбайн. І вже подумовували про утворення
Січі.
На той момент Адама вже прогнали з раю і
його нащадки жили в Гоморі та Содомі
займаючись розпустою.
Але прийшов льодовиковий період і
військові походи довелось відкласти.
Українці винайшли ткацтво та прялку. А
коли стало зовсім холодно молодий
українець Микола Прометей вкрав у
древніх греків вогонь і приніс на Вкраїну
давши людям тепло. За це давньогрецькі
фашисти упіймали його та дуже катували.
Древні греки були частково нащадками
Адама, котрі злягались з копитними
тваринами й утворили різні гібриди -
кентаврів, сатирів, мінотаврів та інших
пегасів. Наразі вони вимерли - потопились
через всесітній потоп, котрий розпочався
після того як розтанули льодовики. Також
втопились динозаври, бо Ной мав огиду до
плазунів і не взяв їх на свою баржу.
Українці винайшли писемництво. Передусім
щоб фіксувати для нащадків та інших
народів свої пісні, та поезію, бо
українська мова була найспвочішою. Досі
людство кристувалось тільки ієрогліфами.
Українці знайшли на Донбасі каміння що
горить і котре плавиться, й назвали їх
вугіллям та рудою. І незабаром винайшли
ковальство збудувавши першу в світі
кузню яку назвали Запоріжсталлю.
Досягнення в науці та техніці привертали
все більшу увагу інших народів. До
України потягнулись каравани купців.
Евреї взагалі вирішили забити на
розведення нильських крокодилів та
виготовлення з них жіночих сумочок і
податись всім табором ближче до
культурного центру світу - України.
Темної ночі вони втекли з Египту в бік
України. Але через 40 років зупинились на
півдорозі - помер Мойша-провдник, єдина
людина що знала дорогу та українську мову.
В цей час в Україну приїхав Ченгізхан з
Улан-Батора. Він навчив українців
кататись верхи на конях, а вони йому
подарували собаку, свиню та корову і
пояснили як їх доглядати, щоб Ченгізхан
більше не тинявся по Евразії морочачи
всім голову й десь нарешті осів.
Ченгізхан повернувся в Азію. На близькому
сході по дорозі додому в нього здохла
свиня. Потім трохи далі втекла корова, по
дорозі він зустрів корейських вчених-астрономів
які повертались з Назарету. Вони спитали
що це, вказавши на собаку. Батий був
неписьменний, і наплутавши те що йому
казали в Україні пояснив що собаку можна
або доїти або їсти - в неї смачне сало.
Корейці які голодували через свого вождя
Кім Чен Іра купили того собаку для
розплоду.
Корову зустріли індуси. Вона стояла
посеред шосе перегородивши рух
транспорту. Індуси попадали долілиць й
стали поклонятись небаченій досі тварюці.
Свиня що здохла, під жарким сонцем
Близького Сходу почала розкладатись й
смердіти. Всі народи що там жили довго
рвало через той сморід. Їх досі тошнить
при виді свиней. Аборигени близького
Сходу вирішили що то була свиня іудеїв,
котрі приперлись з Египту і сказали щоб
ті забирались геть. Так зявився
антисемітизм.
Крим стає европейською здравницею. Тут
відпочивали та творили такі видатні люди
як Сократ, Арістотель, Діоген. Сюди
припливали аргонавти та інші алканавти
щоб покращити своє здоровя.
Найбільшим курортом було кримське місто
Троя. Але в надцятому році древньогрецькі
москалі від заздрощів зруйнували Трою і
тоді троянські українці на чолі з
отаманом Енеєм заснували Древній Рим де
збудували колізей. Тем вони годували
левів москалями й насолоджувались цим
видовищем. Так завдяки українцям зявився
цирк та театр.
В той же час в українських заробітчан
Марічки та Йосифа в невеликому
ізраїльському місті Віфлеємі народився
син Іісус засновник християнської віри.
Іісус проповідував любити всіх ближніх
та неньку Україну. Його учні заснували
Ватикан, Царгород, Нью-Йорк та багато
інших міст світу.
Зокрема апостол Андрій мандруючи
набережною Дніпра обираючи де б
збудувати ДніпроГЕС зустрів чотирьох
бурсаків, що повертались з бурси КІСІ
додому. "Тут буде велике місто, з
каштанами та стекляними теплицями в
центрі міста" - вказав він на пагорби
біля дорогожичської телевежі (Колись під
час її будування Бог пемішав мови народів,
доти все людство гоорило українською). І
бурсаки Кий, Щек та Хорив заходились його
будувати, а Либідь була за архітектора.
Так зявилось найбільше в ті часи місто -
Київ. В ньому було повно церков,
університетів та універмагів, місто
стало духовним, освітнім та торговим
центром.
В цей період на півночі дикі племена
москалів зївши останнього мамонта
вирішили що далі так жити не можна і треба
загарбати Україну й поневолити
свободолюбивих нащадків Першобогдана.
Вони в глухому лісі на болоті будують
кілька шалашів та обносять його парканом.
Паркан нарікають Деревяним Кремлем, а
болото - Москвою.
В цей час Колумб відкриває Америку. Але
відкривши її думає що потрапив до України
тільки з іншого боку, бо мистецтво
вишивки інків повністю співпадає з
гуцульськими узорами. Народ інків та
індійців був започаткований древніми
гуцулами, які ще до Всесвітнього потопу,
коли ще не було винайдено ГрінКард
потрапили до Америки.
В цей же час у Львові зявляється перший
друкарський станок створений
Федоровичем. Україна навчила весь світ
друкувати паперові гроші та книжки.
В Києві розквітає Могилянська Академія. В
котрій винаходять порох, динаміт,
пініцілін, безпечну бритву, та багато
інших предметів необхідних у побуті.
В Запоріжжі зявляється Запорізька Січ -
наймогутніше військове формування в
історії людства. Тільки через тисячу
років за зразком Січі на острові посеред
Токомаку буде збудовано Пентагон. Але
звитягу українських військових так
нікому й не вдасться повторити.
В Україні розквітає культура та
мистецтво. Твори Шевченка перекладають
на всі мови світу. Завдяки Шекспіру
котрий перекладав твори Шевченка, Лесі
Українки та Франка англомовне населення
планети дізнається про романтичну
історію кохання української пари Романа
та Юлі.
Тим часом лютим москалям не давав спокою
добробут українців і вони починають все
частіше й частіше шкодити Україні,
забуваючи що Київ мати російських міст, а
Україна виплекала для московії таких
видатних людей як Ломоносов, Гоголь,
Хрущов та Мазепа. Що саме в Києві вони
навчились користуватись туалетом, носити
брюки та краватки, та голити бороди.
Москалі почали все частіше й частіше
робити набіги на Україну, нищучи її.
Українців вони або вбивали або гнали в
полон де русифіковували та робили
янучарами. Піком москальської навали
стала середина 20-го століття, коли
москалі разом з фашістами захопили
Україну. Тільки титанічна боротьба
українських опришків під проводом ОУН-УПА
звільнила Україну та нші народи Европи
спершу від коричневої чуми, а згодом в 90-хх
роках і від москальської. Потомки
Першобогдана зберегли його нестримну
любов до Свободи та власної землі. Слава
Україні!
Погляд
на нарiд галицький зблизька i не дуже...
Правдивий галичанин колекцiонує предмети,
якi давно втратили ужиткове значення.
Його пивниця, комiрки, балкон, клуня та
курник напханi рiзноманiтними дiрявими
баняками, вiдрами, порожнiми пляшками,
старими прасками, iржавими ланцюгами вiд
роверiв, банками iз засохлою фарбою та
лахами. Але надiя усе це колись
застосувати тiшить добре галицьке серце
аж до самої смертi.
Любов до церкви галичан така сильна, що,
якби можна було, то кожен мав би на своєму
городi власну. Так само виглядає й з
цвинтарями та святими місцями. Заповiтна
мрiя галичанина - мати родинний склеп пiд вiкнами.
В гiршому випадку - на Личакiвському
цвинтарi у Львовi.
Схиляння галичан перед цитатами
загальновiдоме. Сьогоднi особливо
популярнi Шевченковi "Обнiмiтеся, брати
мої", "Кохайтеся, чорнобривi, та не
зями". Кобзарева постать має такий
великий авторитет у галичан, що вони iз
задоволенням приписують йому й чужi
висловлювання, як-от Франкове "Лупайте
сю скалу" та Шопенгауерове "Хто ясно
мислить, той ясно формулює".
Заповiт галичанин складає за три хвилини
перед самою смертю i не випускає його з
рук, поки вони не захолонуть. Виливши в
баняк молоко, галичанин обов'язково
сполосне пляшку водою i доллє до молока.
Піднімаючись сходами багатоповерхового
будинку до свого помешкання, галичанин
обов'язково повитирає ноги біля кожного
сусiдського килимка, залишивши
недоторканим власний.
Дружину галичанин вибирає, орiєнтуючись
на вигляд майбутньої тещi: має бути фiзично
здорова i фанатично вiддана. Правдивий
галичанин цiлодобово палить газ на кухнi,
економлячи на сiрниках, i щоб у сусідiв
менше газу залишилось...
На забавi галичанина треба довго вмовляти,
щоб вiн сказав тост. Коли ж вдасться його
переконати, то виходить приблизно таке:
"Шо би я мав сказати з того приводу?
Бисьте щасливо сiли на потяг i доїхали до
того мiсци, де на Вас чекают, най Вас
приймут за рiдного i не виженут на шестий
день гостини. I щоб лежати Вам цiхутко в
земли i не гнити, як американцi, бо їдят
всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза
францувата, що об'їла нашу грушку пiд
самий корiнь. Многая i благая лiта!"
Улюблений образ галичанина - як вiн лежить
у трунi, вбраний у шлюбний костюм i шкiльнi
мешти, серед квiтiв i заплаканої родини.
Коли його виноситимуть на цвинтар, має
вдарити грiм, зблиснути блискавка i
втрафити в сусiдську хату. I щасливо її
спалити разом зi всiєю господаркою й
осоружними курми, що порпалися на його
городi i цим завдавали йому, небiжчиковi,
невимовних душевних мук.
Галичанин народжується для того, щоб: у
три роки пасти гуси; у шiсть - свинi, кози,
велику рогату худобу i почати курити; у
дванадцять навчитися читати i щипати за
майтелеси сусiдську Марину; у шiстнадцять
- вiдбути школу досконалим пияком i
будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську
комiрником при шкарпетках i комiсуватися
при пропажi зi складу останнiх; у двадцять -
побратися з тою самою Мариною i в першу ж
шлюбну нiч скочити в гречку з її неповнолiтньою
сестрою; у двадцять п'ять - доробитися до
трьох дiтей вiд власної жiнки i вiсiмнадцяти
вiд чужих; у тридцять п'ять - заправляти
краватку у споднi i сякатися без хустинки
на мешти; у сорок п'ять - видати дочку замiж
i на весiллi натовкти писок сватовi; у п'ятдесят
п'ять - завести козу i вчити внукiв спiвати
повстанських пiсень; у шiстдесят -
доробитися до бригадира на будовi й вiдсидiти
рiк за крадіж чотирьох кривих цвяхiв; у шiстдесят
п'ять - вiдчути себе захисником батькiвщини
i, пошивши однострiй невiдомої армiї,
марширувати на всi свята з файною
шльондрою.
Галичанка народжується для того, щоб: у
три роки пасти курчата; у шiсть-сiм
навчитися доїти корову Марiанну i
длубатися пальцем в носi; у дванадцять
вишити свою першу подушку; у вісімнадцять
закiнчити школу iз твердим переконанням,
що найбiльшим скарбом у цьому свiтi є її
цнота; у двадцять спекти свiй перший цвiбак;
у двадцять два, переживши трагiчну любов,
вийти замiж за Гриця з першої бригади i на
другий же день пiсля весiлля вперше дiстати
в писок за те, що не була незайманкою; у
двадцять три народити першу дитину i
зрозумiти, що пов'язала свою долю з пияком,
iдiотом i злочинцем; у двадцять чотири
народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до
одного-двох центнерiв; у тридцять п'ять
вступити до лав Союзу українок i вперше вiдвiдати
знахарку, щоб та наслала якогось дiдька на
Гриця, бо п'є паскуда; у сорок вчити доньку
вишивати i народити ще одну дитину, будучи
свято переконаною, що дiтей бузьки
приносять; у сорок два вставити першi
золотi зуби; у п'ятдесят переконати дочок,
що всi мужчини звiрi, яких треба тримати
під ногов.
Кожен порядний галичанин має родину в
Канадi або Америцi. Хто не має, тому нiколи
не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому
свiтить лиш кар'єра священика. Раз на рiк з-за
океану на галицькi терени прибуває до
родини одна пачка з добре-так и зужитими
двадцять лiт тому речами, серед яких неодмiнно
є корейськi квiтчастi хустки, капи на
двоспальне лiжко i пакуночок iз протизаплiдними
пiгулками для дев'яностолiтньої пані
Паранi. Саме цi дарунки долi стають надовго,
часами навiки яблуками розбрату для дружнiх
галицьких родин. За кожну запрану спiдню
сорочку чи краватку iз замацьканим вузлом
галичани так сваряться i так гнiваються,
що лиш землетрус, буревiй, всесвiтнiй потоп
i захопленняями наших спиртзаводiв можуть
їх на якийсь час об'єднати. Або приїзд
коханої цьотки з Канади...
Правдивий галичанин має чарiвну звичку
носити з собою двi пачки цигарок: лiпших -
для себе, а гiрших - для всiх решти.
Економлячи на власних сiрниках, вiн
припалює цигарку вiд вогню на плитi, через
що брови та чуб у нього частенько обпаленi.
Якщо ж поряд немає газової плити,
галичанин напрошується на чужi
запальнички i сiрники. Цигарку галичанин
викурює доти, поки не почне шкварчати фiльтр
i жар не обпiкатиме пальцi. У хатi кожного
галичанина-курця є заповiтна скринька, в
якiй на чорний день зберiгаються "цюки"
(недопалки тобто). У лиху годину власник
цього скарбу обклеює їх папером iз патрiотичного
видання “Вільна Україна” - i хатою лине
важкий сморiд горiлого паперу та чути
хрипкий, але втiшений кашель галичанина.
Справжнім нацiональним спортом наших
землякiв стало стрiляння цигарок у
близьких i далеких iндивiдуумiв iз оточення.
Власнi цигарки галичанин курить тiльки
вдома та наодинцi.
Автохтонний мешканець Галичини у 45 - 50 рокiв
вiльно орiєнтується у зовнiшнiй полiтицi
будь-якої держави свiту i мiг би служити
радником при будь-якому урядi. Особливо це
помiтно пiд час уродин, храмових празникiв,
релiгiйних свят, коли за столом збирається
вся родина i пiсля третьої чарки хтось
обов'язково скаже: "А чули-сьте, що
востатнєi зробили?.."
Питання всiх часiв i всiх галицьких поколiнь
- чому американцi не хочуть на Росiю ракети
нуклеарнi пустити - так збуджує галицькi
уми на забавах, що вони часом перебирають
мiру алкоголю i розв'язують свiтовi
проблеми навкулачки, прозиваючи
непристойними словами супротивникiв, з
якими щойно пили i браталися.
Художнi вподобання галичанина вже столiття,
як сформованi й незмiннi. Крiм релiгiйних
образiв та портретiв Шевченка i Франка,
галицьку оселю найчастiше прикрашає
картина в ядучих барвах, на якiй
зображений червонопикий гуцул, що сповiщає
трембiтою на весь свiт, що вiн ще живий i вiвцi
тоже. Сей шедевр надбано за фляшку
самогонки у сусiда, чий син вчиться у
Львовi i часами бавиться мальовидлом. Тiшить
око i душу галичанина й художнє вiдтворення
валки чумакiв з волами на тлi жовтого поля
та синього неба. Поряд iз цими шедеврами
серед широкого галицького загалу
побутують й "автобуснi" розмальовки.
Вони зазвичай розмiщенi на лобовому склi мiжмiських
автобусiв i схожi одна на одну, наче
близнючки. Сюжет "полотен" - канонiчний:
розпухлий вiд пасажирiв автобус мчить
гірською дорогою, обiч якої йому вслiд
вишитою хусткою махає замрiяна гуцулка.
Десь неподалiк пасе отару її чоловiк. Вiвцi,
судячи з вигляду, мутанти - дуже схожi на вiчарок
у перуках...
Ментальнiсть та тисячолiтнiй побут на
галицьких теренах надiлили галичанина
фантастичною здатністю не визнавати
власнi помилки, але ретельно фiксувати чужi,
зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не
знала випадку, щоб хтось почув вiд
правдивого галичанина фразу: "Вибачте,
я не мав рацiї". Якщо ж хтось вiдважний
зможе її вимовити, - смiливо заносьте його
прiзвище до книги рекордiв Гiннесса i берiться
обмiрювати погруддя на пам'ятник, бо довго
цей унiкум на наших теренах не проживе.
При поясненнi будь-якого нещастя, що
трапилося з ним, галичанин назве тисячi
причин, крiм однiєї - власної нетямущостi.
Через це галичани виглядають дуже
впевненими в життi та працi. Причини, якi
призводять до галицьких нещасть i клопотiв,
також є давно усталеними та вiдомими.
Серед них найчастiше називають: москалів,
полякiв, американцiв, сусiда, криву Теклю,
що наворожила, вроки, важке дитинство,
поговiр, заздрiсть, дурнувату владу i Бога.
Сприятливими факторами галичанин вважає:
власний розум, власну працелюбнiсть,
власну силу i вдачу, щасливий збiг
обставин, який дозволив йому народитися, i
Бога.
Галичанин любить скаржитися. Робить це iз
задоволенням та смаком. Часом видається,
що в тому пеклi, в якому мешкає, за його
словами, може вижити тiльки Шварценеггер
чи Ван Дамм з фiльму "Подвійний удар".
I, що цiкаво, саме цьому конкретному
скаржнику доля всипала пекельну сумiш селiтри
i перцю просто в задницю, а всiх решта
оточуючих незаслужено ощасливила
добробутом та щастям. Одне з найулюбленiших
риторичних запитань галичанина: "I за
що менi така кара небесна?". При цьому,
важко нарiкаючи на долю, галичанин нiколи
не втрачає оптимiзму, частенько собi
повторює, щоб нiхто не почув: "Все так не
буде!"...
Галицька впертiсть така ж знаменита, як i
скупiсть. Якщо галичанин щось бере до
голови або, боронь вас Боже, до серця, -
немає жодної ради на те i можливостi змiнити
його децизiю. Наприклад, у якійсь районнiй
газетi наш земляк може прочитати iнформацiю
про те, що в Афiнах при розкопках на
Акрополі було знайдено український
паспорт на прiзвище Гомер з кольоровою
знимкою слiпого поета, то жодна у цiлiм свiтi
людина не зможе переконати його у
неправдивостi цього факту. Вiн вперто буде
твердити, що "Гомер - то є перший
український народний поет, але другий пiсля
Кобзаря генiй".
Цiкавою властивiстю галицької
ментальностi є незбориме бажання
галичанина захопити якомога більше землi...
на цвинтарi. Таке враження, що наш
автентичний земляк прагне якомога швидше
побачити на кладовищi всю свою родину i ще
двi-три родини сусiдiв, якi обов'язково
мають бути похованi навколо його гробiвця.
Мало того, вiдхоплена у сусiднiх небiжчикiв
землиця загороджується металевим
парканчиком, прикрашеним гострими
списами арматури або важкими морськими
ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю
галичанин оберiгає, як зiницю ока, i горе
тому, хто ступить на неї нечищеним мештом
або босонiжком.
Галичанин дуже любить, щоб його особиста
власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших. Через це
галицькими мiстечками частенько дибають
схожi на iнвалiдiв кури, гуси, корови i конi,
поцяцькованi йодом i зеленкою, наче вони
щойно втекли з районного шпиталю.
Одяг галичанин обов'язково купує на вирiст.
Навiть якщо йому 87 рокiв i вiн давно вже
оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується
також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога
розтопчеться! Щоб зручно носити завеликi
мешти, галичанин напихає в шпiци 3-4 зiжмаканi
районнi газети. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине
задешево пару замалу, то вiдбудеться цiкавий
ритуал розношування: спочатку мешти
залишають на день у повнiй ваннi гарячої
води; потiм галичанин надягає товстi
вовняні шкарпетки, а вже на них - мокрiсiнькi
мешти. I ходить в них двi доби без перерви
на сон. Аж тодi вони готовi до вживання за
призначенням. З невiдомих причин чужi дiти
для автохтонного галичанина чомусь
завжди лiпшi, нiж власнi. Свої – це на вiки вiчнi
"матолки", "штурпаки" i "тумани
вiсiмнайцятi". У зв'язку з цим кожному
галичанину потiм усеньке життя
доводиться докладати неймовiрних зусиль,
щоб довести протилежне i собi, i людям, i
батькам, якi до самої смертi не вiритимуть
в успiх власних чад. У такий спосiб
змалечку галичаниновi прищеплюється стiйкий
ген упертостi, наполегливостi та
меншовартостi. Мабуть тому найбiльш
продуктивними галичани стають у перiод
утискiв, наруги та плюндрувань з боку зайд.
У мирний час благоденствiя галичанин
зазвичай безпечний i байдужий.
Давно час в галицькiй столицi - у Львовi -
встановити пам'ятник шкварцi. Сей правiчний
продукт для кожного правовiрного
галичанина є джерелом життя та символом
добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки,
що пересiчний європеєць вiд таких
канцерогенних i ракотворчих доз давно б
годував хробаків на Пер-Лашез або на
островi святої Єлени.
Здається, лише до чаю i пампушкiв з
повидлом галичанин не додає шкварок. Усi
решта страв багатющої галицької кухнi
населяються животворними шкварками. I в
горi, i в печалi, i особливо в радостi поруч iз
галичанином крокує його життям рожева,
хрумка, чималенька шкварочка.
Готуючись до вiзиту в гостi, на весiлля чи
уродини, галичанин завжди немилосердно
нервується i кривиться. Причина криється
в необхiдностi дарувати презенти або
подарунки (це для схiднякiв). Нi, галичанину
рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився
вiд чийогось подаруночка. Навiть копiйчаного.
Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому,
галичанин вiд самого ранку аж до
умовленого часу вiзиту перевертає вверх
ногами помешкання своє, тещi та братiв, щоб
розжитися якимсь непотребом. Це може бути
непрочитана книжка про життя аборигенiв з
острова Сахалiн, зацвiлий рушник з вишитим
портретом Iвана Мiчурiна або дерев'яний
беркут без одного крила. Подарунок
ретельно вимивається, обтраскується
дезодорантом "Ласковый май" i
акуратно обгортається целофаном з
уживаного букета квiтiв. При врученнi
галичанин набирає урочистого вигляду,
випинає груди з вишитою краваткою i пiвгодини
розхвалює принади та переваги власного пiдношення.
А вже вдома мало не до самого ранку
побивається за втраченою рiччю.
(C) http://www.pisni.org.ua/arview.php?type=ar&id=2
www.tourclub.com.ua
|
