= Цікаво про ... =

 Трембіти кличуть, бринза чекає!

Гуцульська бринза – свято повернення вівчарів з полонин додому. Щороку, в квітні вони виходять з худобою високо в гори на широкі полонини, де залишаються аж до початку вересня. На полонинах доглядають худобу, доять молоко , частину свіжим передають з нагодою господарям, з решти роблять сир, бринзу, будз, вурду. Попрацювавши ціле літо в горах вівчарі повертаються додому і влаштовують гучне свято – фестиваль “Гуцульська бриндзя”.

На такий фестиваль задумали ми потрапити цього року 4 вересня у Рахів. В організаторів фестивалю – будинок культури міста Рахів – ми ще за тиждень розвідали програму свята. Оскільки цьогорічна “Бриндзя” проходить одночасно з XV Гуцульським фестивалем , то святкова програма повинна була розпочатися ще в суботу 3 вересня. На цей день були заплановані концерти кращих ансамблів всього району, на переможців чекали з галаконцертом в неділю. Все мало скластися чудово, аби-лиш погода не підвела – такими були сподівання організаторів. 

І ось святковий день настав . 4 вересня о 12.00 ми в Рахові. Вже з самого ранку по головній вулиці міста пройшов парад сіл і тепер кожне село зайняло відведене йому місце на території мальовничого парку “Буркут”. Разом із безперервною колоною бажаючих ми піднялися на галявину , де розгорнулося свято. На початку парку розмістилися намети із виробами народних майстрів, де можна придбати ліжники, вишиванки, прикраси, дерев’яний і глиняний посуд , все що забажається, і, кажуть, дешевше ніж в Яремче чи на Яблунецькому перевалі. Так вартість ліжника тут була 150 грн, а в Яремче - 280 грн. За торговим майданчиком, на співочому полі проходило нагородження переможців вчорашнього конкурсу кращих виконавців, невдовзі повинен був розпочатися галаконцерт, тому в нас була ще година, щоб обійти найбільш цікаву частину парку: виставку сіл. 

Розгорнулася виставка над співочим полем , кожне село зробило таке собі подвір’я, де виставило все найкраще , на що здатні його господарі і господині. Головне , що було у кожному селі - це виставковий стіл із найрізноманітнішими стравами, в яких гармонійно поєдналися багатство фантазії і майстерність господинь. Деякі традиційні гуцульські страви ми навіть посмакували: банош – каша кукурудзяна , зварена лише на сметані , в яку додають шкварки і бринзу; бограш – тушені овочі з м’ясом з великою кількістю юшки ; палачінти – млинці з бринзою чи вурдою; і найрізноманітніші сири. 

Сир, бринза, вурда, будз – це головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, стуктурою і технологією приготування. Спершу молоко скисає, його проварюють, утворюються згустки сиру, їх виймають руками , зліплюючи в кулі завбільшки з баранячу голову , вивішують, щоб процідився і спресувався. Сир дрібненько перетирають з сіллю і зберігають у дерев'яних кадках вже бринзу, тому справжня гуцульська бринза розсипчаста і солена, а не пружня і волога як у нас в магазинах. Те , що продається в магазинах – це швидше просто гуцульський сир, саме так він і виглядає. Якщо сир прокоптять – це будз. Будз зберігають в колибах на полицях прикривши мішковиною, а шкоринка у нього як у хліба – товста і коричнева. Після того, як з кислого молока вийняли сир, все що залишилося – м’яка сирна маса – це вурда, її теж формують у кульки, але вони вже не такі пружні як сир і легко розвалюються, якщо доторкнутися ложкою. На смак вурда ніжна і просто розчиняється, якщо притиснути язиком до піднебіння. 

Здавалося б , що молоко у всіх більш менш однакове і варять за одними традиціями, а таки смакує бридзя у кожному селі по-своєму, от і сходяться господарі на фестивалі , обмінюються порадами і рецептами, частують сусідів і гостей , ще й самі добре причащаються. 

А яке різноманітне вбрання на Гуцульщині: помаранчеві заплатки і вишиванки в Космачі, червоно-чорні строї в Косові, румунські білі штани і сорочки в Білій Церкві , веселі китиці на камізельках з Лугів. В день фестивалю у традиційний одяг одягнуті і бабусі і діти і онучата. Молоді хлопці поважно ходять із топірцями в розкішних капелюхах. В Карпатах по розміру капелюха і досі можуть сказати з якого села чоловік. 

А музики – це просто казка! За кожним столом своя пісня. Розігріті смачними стравами і напоями музики змагаються на вправність. Цимбали, сопілки, барабан і скрипка – непризвичаєному слухачу спершу важко вловити мелодію в цьому галасі інструментів, але за кілька хвилин вимальовується настрій, ритм і мелодія. Звук трембіти на загальному фоні надає пісні особливого колориту. Під дивовижні мотиви , особливо цікаво розглядати химерні вироби з дерева: мозолисті старці і розтріпані мавки із звивистого коріння, інкрустовані бісером тарілки, глиняні глечики і полумиски – кропітка і майстерна робота.

Наслухавшись і наївшись , ми остаточно задовольнили всі культурні , етнографічні забаганки і повні вражень від Гуцулії продовжили мандрівку Карпатами. Ще кілька днів буде снитися барвисте вбрання і дзвін цимбал. А висновок один: які дивовижно обдаровані у нас люди! Які чудові традиції! Шкода, що залишилося таких місць досить мало, але слід частіше відвідувати такі фестивалі і не лише у Карпатах, а й у центрі і на сході України, ось тоді ми зрозуміємо в якій чудовій країні ми народилися і захочеться зробити для неї багато багато корисного!

Кашуба Юлія

46008 м.Тернопіль, вул.Живова, 30 || ТЕЛ.: 8 096 212 40 71 || e-mail: ternopil@tourclub.com.ua,icq: 226 634 656