Легенди Тернопілля. Походження назви річки Золота Липа

Називалася колись наша річка Липа. Бо така вже була чиста, таку мала добру і смачну воду, що ніби настояна на липовому цвіті. Всяку хор лічила і людей поїла. А випрана у Липі сорочка світилася такою білизною, що аж очі радила. Але то, нипричім, я не до того веду...
У Бережанах колись жили пани Синявські. Вони заклали тут палац, що донині ще стоїть на березі річки. Дуже були скупі ті пани. Народ обдирали, як липку. Все оте багатство осідало золотом в замкових льохах. Але, як кажуть, до часу дзбанок воду носить. Так сталося і з панським золотом.
Одного року навесні налетіли на місто татари. Люди повтікали у ліси, а пани недовго замок боронили і ворота відчинили. Пан Синявський відкупився золотом. Люди повідали, що татари цілий день ті гроші рахували і мішки на віз складали. А як поскладали, то замок ще пограбували і додому повтікали.
Але не так ся стало, як ся їм сподівало. Бо як но виїхали вони із палацу до лісу, вдарили на них опришки. Яких порізали, а які повтікали. А татарський мурза з одним возом взявся навтіки. Він втікати, а хлопці за ним. Заїхав мурза на місток через Липу, а він бух - і в воду! Бо підрізали його опришки, щоб хто не змотався. Булькнули панські гроші в Липу.
Ще довгі роки то тут, то там виловлювали люди з річки золото. Від того і річку назвали Золотою Липою.

Записав у 1978 році від Н. БІЛЯВСЬКОГО у селі
Потутори Бережанського району Михайло КРИЩУК