uk ru en
+38 044 383 39 54
+38 096 212 40 71
+38 093 748 59 01
tourclub.ternopil@gmail.com

У палацах давньої Вертеби

  1. Дослідники проникають під землю.
  2. Скарби "Наддністрянської Помпеї".
  3. Кам'яна соломка / гусячі лапки / макарони.
  4. Про що розкажуть настінні написи.

вхід у печеру вертеба

трипільський глек

вхід в печеру відреставрований глек

Вертеба - одна з великих лабіринтових печер Західного Поділля, її назва походить від старослов'янського слова "вертеб", що означає "печера, важкодоступна яруга, балка". Вже у IV - II тисячолітті до нашої ери Вертеба служила житлом для людини неоліту (нової кам'яної доби) та енеоліту (перехідної доби - кінця кам'яної і початку бронзової). Люди оселялися тут і пізніше. Про це свідчать результати археологічних досліджень, проведених у Вертебі наприкінці XIX - початку XX століть.
Перші офіційні згадки про окремі відвідування сміливцями печери Вертеби належать до початку XIX століття. Люди, підкорені допитливістю, проникали під землю, знаходили там рештки глиняного посуду, сліди древніх вогнищ, однак наукових досліджень ніхто не проводив. Кваліфікована пошукова праця з вивчення Вертеби розпочалася значно пізніше.

Найцінніші знахідки матеріальної культури, що розкривають важливий етап праісторії краю, виявили тут археологи Г. Оссовський у 1890 - 1895 роках і В. Деметрикевич у 1898 - 1904 роках.

При розкопках у вхідній частині печери було виявлено на глибині близько двох метрів рештки великого вогнища, навколо якого знаходились знаряддя праці - крем'яні сокири, долота, скребки, ножі, а також кістки оленів, ведмедів, диких кабанів.

Численні предмети побуту, зібрані на стоянці древніх мешканців Вертеби, дають певне уявлення про життя та матеріальну культуру людей, які жили тут багато тисяч років тому. Глиняні миски і глечики оздоблені спіральним або криволінійним орнаментом, деякі прикрашені зображенням оленів. Виявлено і прикраси - кістяне намисто, підвіски у вигляді голови бика. Особливий інтерес становлять стилізовані жіночі керамічні скульптурки, так звані палеовенери, а також вироби з каменя-пісковика, черепашок, рогів серни, оленя.

Знайдені у печері монети часів римських імператорів Адріана (76 - 138 рр. н. е.) і Гонорія (384 - 423 рр. н. е.) свідчать, що люди користувались підземними залами Вертеби і на початку нашої ери.

У 1892 році Г. Оссовський при розкопках у віддаленому районі лабіринту натрапив на загадкове поховання. У залі під великим завалом плит було виявлено близько двадцяти п'яти кістяків, причому лише чоловічих. Там же знайдено численні керамічні посудини, кремінні ножі, кістяні шила і лопатки, а також теракотові фігурки, що нагадують людські постаті і звірів. Вчений припускав, що печера була культовим святилищем наприкінці кам'яної доби - на початку бронзової, а раптовий обвал склепіння викликаний землетрусом.
Яка ж насправді трагедія розігралася тоді? Що спричинило лихо? Мовчить камінь. Німий, холодний, він ховає у тисячолітніх зморшках ще не одну загадку.

За кількістю і багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох Вертеба не має собі рівних на Поділлі. Недарма відомий польський археолог Б. Януш у книзі "Археологічні пам'ятки Східної Галичини" (1918 р.) образно назвав печеру "Наддністрянською Помпеєю". Він писав, що тут "зібрано і відправлено до Краківської академії (тепер Яґеллонський, або Краківський, університет у Польській Народній Республіці- В. Р.) близько сорока скринь різноманітних пам'яток".

Археологічні матеріали з подільських печер, і насамперед з Вертеби, стали основою для створення експозиції Музею неоліту Середньої Європи, що діє при Краківському університеті.

Вважають, що у Вертебі знаходили притулок місцеві жителі під час Батиєвого нашестя і набігів у різні роки турецьких завойовників. У переказах старожилів збереглася давня легенда... Наскочили ординці на село. Люди, хто встиг, заховалися до печери. Тоді нападники завалили вхід до підземелля соломою і підпалили її. І всі, хто шукав там порятунку, задихнулися у димі.
Легенда ця перегукується з подібним випадком, що стався у Нігинській (Залучанській) печері на річці Смотрич, достовірність якого підтвердили спеціальні дослідження вчених - спелеологів та істориків.

Перший опис правої частини печери археологи А. Кіркор і С. Козібродський склали ще у 1844 році. Зокрема, вони писали: "Ми оглянули білі, як алебастр, гіпсові стіни, величезної висоти стовпи, що побудовані, ніби людською рукою, як підпори для склепіння. Краплі води падають з двометрової висоти. Величезна кількість вузьких і покручених коридорів, переходів і кімнат наче таємничі сховища, які, здавалось би, вже кінчаються, однак через дуже вузькі переходи у намулі поєднуються з продовженням печери".
У 1878 році відомості про Вертебу подає краєзнавець Г. Грушецький у книзі "Про печери від Карпат до Балтики".
У 1890 - 1895 рр. Г. Оссовський під час докладних археологічних досліджень склав перший доволі точний план печери.

Збереглися ходи, прокопані його експедицією для зручнішого пересування.
У 20 - 30-х роках нашого століття у Вертебі було прокладено перший оглядовий маршрут для туристів і зроблено спроби організації масових екскурсій. У 1951 - 1957 роках учитель Більче-Золотецької середньої школи П. Техтілов, вивчаючи з юними краєзнавцями печеру, пройшов в одному напрямку близько 340 метрів. Але справжня довжина лабіринту, його розміри так і залишилися не з'ясованими. На сторінках преси та в інших публікаціях почали з'являтися суперечливі дані. Називалися цифри від 2,5 до 30 кілометрів, поширювалися легенди про сполучення Вертеби з Коралівською печерою (віддаль між ними по прямій - понад 12 км), підземні ріки тощо. У 1963 - 1964 роках у Вертебі працювала експедиція Тернопільської спелеологічної секції, її учасники, як здавалося на той час, пройшли весь лабіринт, склали його топографічний план, зробили опис і визначили загальну протяжність ходів (7820 м). Та у 70-х роках тернопільчанам вдалося проникнути у нові продовження дальнього району "Плоскі Тупики", і величина печери зросла до 8 кілометрів. Однак і цю цифру не можна вважати остаточною. Так, ще в 1890 році Г. Оссовський повідомляв, що він пройшов Вертебу в одному напрямку 312 метрів, через рік - ще 526 метрів, а кінця не досягнув. Тернопільські ж спелеологи визначили загальну прохідну довжину печери в одному напрямку (по прямій з південного сходу на північний захід) - 470 метрів.

трипільський амулет у вертебі

археологічні знахідки у печері вертеба

трипільський амулет трипільський глечик

Сучасним дослідникам Вертеби досі не вдалося натрапити на великі за розмірами гіпсові "столи" у формі округлих плит зі стовпом-підпорою замість ніжок. За кожним таким столом, як свідчать старі друковані джерела, одночасно могло розміститися 15 - 20 осіб. Більше того, ще й досі не вдалося знайти підземних водойм-ванн глибиною до 4,5 метра, про які у 1957 році писав П. Техтілов. Де знаходяться ці незвичайні утвори? Чи не у закритій для відвідувачів частині печери? Адже у дослідженому лабіринті Вертеби їх немає. Можливо, хоч і малоймовірно, що за минулі десятиріччя вони замулилися.

Очевидно, продовження лабіринту на багатьох його ділянках просто перекриті намуловими замивами та завалами склепіння.
Без сумніву, у лабіринтах древньої Вертеби на спелеологів чекає ще не одне відкриття, не одна приємна несподіванка, яку поки що ховає печера у своїх порожнинах.

Вхід до печери розташований на високому плато за два кілометри на північний захід від села Більче-Золотого Борщівського району. У проваллі, під навислими брилами звітрених гіпсових скель, чорніє вхідний лаз. П'ятиметровий вхідний коридор впирається у невеликий грот з масивним кам'яним "столом" посередині, біля якого збираються туристи. Звідси розгалужується лабіринт. У ньому не знайти таких пишних кришталевих квітів і сталактитових куліс, хитро зітканого гіпсового мережива, як у Кристальній. Одноманітні ходи ведуть нас у глуху темряву підземелля. Сотні їх, вузьких, мов вулички старого міста, низьких, кам'янистих щілин, де можна пробратися лише повзком, сплітаються у мертві вузли, звиваються клубками, розбігаються у різні боки і знову збираються разом, щоб, ніби змовившись, збити з дороги, заплутати, завести на манівці. Більшість ходів, чимало яких колись були великими залами, тепер заповнені глиною, намулом, замиті під саме склепіння.

Десятки, сотні колон, стовпів, просто каменів підпирають стелю печери. І можна, втративши лік часу, без кінця блукати навколо них у пошуках виходу. У лабіринтах Вертеби не раз виручала мандрівників-невдах тернопільська контрольно-рятувальна спелеослужба.
Першими під землею зустрічають відвідувачів "рукокрилі спелеологи" - летючі миші. У печері живуть малі і великі нічниці, трапляються і малі підковоноси. Проте кількість цих маленьких мешканців підземель (довжина тіла 37 - 93 мм) помітно скоротилася. Одна з причин - варварське знищення деякими горе-відвідувачами цих беззахисних крилатих створінь з бурувато-сірим або коричнево-бурим хутром.

Як і кожна з великих печер Тернопільщини, Вертеба вирізняється особливим мікрокліматом. Температура у підземеллі становить + 50 С при вході і + 100 С у віддалених районах. Середньорічна температура становить + 90 С. Відносна вологість повітря - 92 - 100%.
Кільцевий екскурсійний маршрут Вертебою - порівняно короткий (лише півкілометра). Розпочинати його можна як правим, так і лівим обходом. У правій частині ходи просторіші - висотою 2 - 5 і шириною 1 - 6 метрів. У багатьох місцях для зручності пересування дно поглиблено траншеями.
Залишивши праворуч невеликий зал "Техтілова" (70 м2 ), проходимо північно-східною частиною кільця Кіркора через зали "Близнята" (120 м2 ), "Нижній Малий" (30 м2 ), "Великий Нижній" (125 м2 ), "Великий Верхній" (420 м2 ), "Глухий" (тепер спелеологи перейменували його на "Кают-компанію"). За ними ходи звужуються, стають нижчими і виводять до лабіринту "Кам'яної Соломки", одного з найцікавіших для огляду в печері. Тут, у глухому тупиковому лабіринті, склепіння віддалених розгалужень-мішків покриті густими "заростями" трубчастих сталактитів завдовжки 10 - 12 см. Вони нагадують пшеничну стерню, що дивно виростає з кам'яної стелі. Своєрідні назви мають такі сталактитові утворення в деяких країнах. Так, у Чехословаччині їх називають "гусячими лапками", а в Монако, влучно і не без гумору, - "макаронами".

"Кам'яну соломку", як і інші сталактитові прикраси печер, природа творить протягом тривалого часу. А все розпочинається зі звичайної краплі води, насиченої розчином карбонату кальцію. Ось вона провисає на склепінні печери. Об'єм її поволі збільшується, і нарешті під дією власної ваги краплина відривається від стелі і падає. А на її місці залишається тонесеньке, майже непомітне кільце твердого вапнякового осаду. Знову набухає нова краплина, знову відривається і падає. І так краплина за краплиною залишають після себе сліди-кільця, з яких виростає сталактит - тоненька кальцитова трубочка-соломинка. У деяких печерах довжина "кам'яних соломок" становить 1 м.
Цікаво, що у печері Крезус на острові Тасманія спелеологи виявили подібні природні утвори довжиною близько 4,5 м.
Іноді в глухих куточках тернопільських печер, де дуже слабо циркулюють повітряні потоки, трапляються сталактити, що мають форму рослин, гілочок, ніжних квітів (так звані ексцентричні сталактити - антодіти і геліктити). Вони утворюються тоді, коли вода, просочуючись серединою трубочки, проникає в капілярні отвори її стінок. Частинки мінералу, що містяться у воді, швидко кристалізуються, розривають стінки трубочки і дають початок боковим відросткам. Новоутворені відгалуження продовжують рости лише за умови, що сили кристалізації у водному розчині, котрий живить сталактит, перевищують сили ваги. У більшості ж випадків внутрішній отвір трубочки швидко заповнюється осадом і вода починає стікати зовнішньою поверхнею сталактита, з часом надаючи йому характерних форм льодової бурульки.

Краплини, що падають вниз, розплескуються на дні печери і поступово утворюють кальцитовий натік, який росте вгору у вигляді конусоподібних стовпчиків, бурульок тощо. Так виникають сталагміти.

Сталактити, що звисають зі стелі, і сталагміти, що ростуть з дна печер, підземних галерей, нерідко з'єднуються в колони - сталагнати, які зі своєрідною монументальністю прикрашають підземні палаци карстових печер.

За лабіринтом "Кам'яної соломки" - район "Плоских тупиків" (найвіддаленіший у Вертебі) з дуже широкими, але майже повністю замуленими ходами. Привертає увагу те, що сюди веде один із старих прокопів, прокладених, очевидно, ще під час археологічних робіт наприкінці минулого століття.

Під навислим над замивами склепіння темніють продовження колись величезних підземних залів. Та кожен метр вперед можна подолати, лише проклавши лаз-траншею. Можливо, що з часом спелеологам вдасться прорватись через кілька десятків чи сотень метрів тупикових замивів і вийти у доступніші продовження лабіринту, адже, як свідчать поверхові обстеження, він повинен мати ще не один кілометр ходів, що тягнуться у напрямку долини Серету.

Поки що ж туристський маршрут біля "Плоских Тупиків" повертає у ліву частину Вертеби - другу половину екскурсійного кільця. Тут ходи помітно нижчі, ніж на попередньому шляху, у кількох місцях для зручності пересування зроблено прокопи. Оглядаємо зали середніх розмірів: "Балдахін", "Трьох Столів", "Ядзя" (збережено давні назви), а також хід-щілину "Млиночки" з красивими гребінцями світло-жовтих сталактитів.

На деяких ділянках цієї частини печери можна побачити невеликі сталактити і сталагміти темно-сірого кольору, кам'яні комини в склепінні печери висотою 3 - 4 метри, їх стінки зберігають сліди поздовжніх рівчаків, по яких, можливо, стікали колись третинні води. У 1967 році під час топографічної зйомки тут знайдено черепки горщика, вкриті наростом гіпсових кристалів, і керамічну фігурку бика.
У важкодоступних, замитих тупиках можна побачити дивовижні утвори з кристалів гіпсу чорного та червонястого кольорів.
В одному з коридорів тернопільські спелеологи виявили своєрідну меморіальну дошку: на стіні близько тридцяти написів - прізвищ німецькою і польською мовами, перший з яких датується 1826 роком. З плином часу написи вкрила прозора шкоринка кальцитового натеку, і тому вони збереглися донині. Розшифрувати їх і виявити факти, пов'язані з невідомими іменами - одне з цікавих завдань спелеологів.

У центральній частині Вертеби найбільшими є галерея "Оссовського", зали "Ядвіги", "Мокра гора", "Глибокий", "Вищерблений".
Зрідка тут можна натрапити на напівзасипані, зруйновані шурфи, що залишилися ще з часів давніх археологічних розвідок.
Прощаючись з Вертебою, слід нагадати, що звичайним групам екскурсантів її можна відвідувати лише під керівництвом провідників Тернопільського клубу спелеологів "Поділля", а спелеотуристам з відповідною спеціальною підготовкою - тільки з дозволу Обласної контрольно-рятувальної спелеослужби.

Upcoming tours

пещера млынки, экскурсии

Interesting reading

-10% discount for bike-tours